Останні новини

5 грудня

Скорботні очі обманутої дитини. Чому пішов Саакашвілі

Віталій Портников Блоги 07.11.2016 22:23 121

Вибір між реформатором і втікачем може стати вибором між інструментом і мемуаристом

Відставка Михаїла Саакашвілі з поста глави Одеської обласної адміністрації – сенсація тільки для тих, хто самостійними зусиллями помістив себе у світ власних ілюзій, далекий від справжніх реалій української політики.

Насправді Михаїл Саакашвілі перестав бути главою адміністрації Одеської області ще 14 квітня 2016 року, коли з поста прем'єр-міністра України був зміщений Арсеній Яценюк – головний конкурент президента Петра Порошенка в здійсненні владних повноважень. Втім, конкурент – це дуже сильно сказано, бо ж Яценюк з самого початку не був налаштований на конфронтацію з Порошенком.

Але глава держави - не з тих політиків, які зацікавлені в балансі. І одночасно - не з тих, хто вдається до боротьби з конкурентами з відкритим забралом. Петро Порошенко вміє вичікувати і використовувати інструменти.

Тісна Одеса

Одним з таких інструментів і став Михаїл Саакашвілі. Звичайно, сам колишній президент Грузії в якості інструменту себе не сприймав. Він навіть уявити собі не може, що його хтось так може сприймати – і на цих рисах його особистості нескладно грати, особливо людині, яка знає Саакашвілі з дитинства, зі студентських років.

Можливо, самому Саакашвілі в разі успішного торпедування уряду Яценюка були запропоновані різноманітні преференції, аж до поста прем'єр-міністра. У всякому разі його призначення на цю посаду як би лобіював російський олігарх Костянтин Григоришин, який залишається в хороших відносинах і з Порошенком, і з Саакашвілі.

Можливо, сам Саакашвілі уявив себе "майстром українських королів" – в усякому разі, існує історія про те, як він особисто пропонував посаду прем'єр-міністра Арсену Авакову. Можливо, Саакашвілі вважав, що відставка Яценюка відкриває дорогу до дострокових виборів і успіху його власного політичного проекту, "дублера" БПП.

Не знаю, на що розраховував Саакашвілі, але по Яценюку він спрацював професійно, як справжнісінька ракета прямого наведення. Його антикорупційні форуми, які широко висвітлювалися в медіа - форуми, на яких ретельно обходилася фігура глави держави. Його особисті виступи зі звинуваченнями в корупції Яценюка і соратників прем'єра. Його блискуче сконструйований в Грузії образ невіддяченного реформатора - все це в значній мірі підірвало авторитет прем'єра і полегшило задачу президента.

Але коли розвіявся дим після битви, виявилося, що Саакашвілі в результаті успіху Порошенко не дісталося практично нічого. Глава держави спокійнісінько домовився з "Народним фронтом" про формування нової коаліції. На цей момент ні про які дострокові вибори і мови бути не могло – ані для Порошенка, ані для Яценюка.

А новий прем'єр міг бути тільки фігурою, яка однаково підходила як БПП, так і "Народному фронту". Саакашвілі явно був не такою постаттю.

Таким чином, після формування уряду Володимира Гройсмана колишній президент Грузії з антикорупціонера загальнонаціонального масштабу перетворився на звичайного регіонального чиновника - роль, яка аж ніяк не могла влаштовувати Саакашвілі.

І тому, що в Одесі йому з самого початку було тісно. І тому, що він так і не зміг отримати реальний контроль над регіоном і навіть над його обласним центром. У випадку з містом - ще й через свою одвічну самовпевненість, що дозволила йому висунути в мери Одеси зовсім нехаризматичну, нікому не відому людину, яка стала зручним інструментом для переобрання Геннадія Труханова. Втім, не виключаю, що це було зроблено спеціально.

І тому, що в одному окремо взятому регіоні радикальні перетворення неможливі за визначенням - що Саакашвілі і визнав у своєму останньому виступі на посаді глави адміністрації. Цікаво, а в день призначення він і справді про це не підозрював?

Чому він не пішов у відставку тоді, коли навіть йому стало ясно, що його просто використали? З однієї простої причини, з Україною ніяк не пов'язаною. Справа була в парламентських виборах в Грузії.

Грузинська мрія

Саакашвілі – я вже писав про його парадоксальне вміння жити у власному світі і не помічати реалій – щиро вірив в перемогу своєї політичної партії на парламентських виборах в Грузії. Він – як це часто буває на американському континенті - відправив балотуватися до парламенту власну дружину. Він виступав з передвиборчими заявами. Він обіцяв повернутися наступного ж дня після виборів і призначити Хатію Деканоїдзе новим міністром внутрішніх справ.

Він був весь буквально поглинений цими виборами і своєї хлоп'ячою вірою в реванш. І, звичайно, він не хотів повертатися в Грузію – або просто приїжджати до Грузії до соратників-переможців – в ролі відставного губернатора. Він хотів прибути в Тбілісі в якості глави адміністрації Одеської області.

Реформатор з великої країни, який вітає реформаторів маленької і готовий їм допомогти і навіть їх очолити. Це повинно було нагадувати повернення Наполеона. Він уже стискав у руках імператорську треуголку.

Але Бог не дав йому навіть 100 днів. Партія Саакашвілі вщент програла парламентські вибори в Грузії. Навіть дружина колишнього президента не змогла пройти в парламент по мажоритарному округу. Ворог Саакашвілі, мільярдер Бідзіна Іванішвілі, тріумфував – у його партії вийшло створити конституційну більшість.

Більш того – соратники Саакашвілі відмовилися до нього прислухатися тоді, коли він порадив їм не брати участь у другому турі виборів і зараз партія колишнього президента опинилася на межі розколу.

Саакашвілі дивився в обличчя ненависної реальності скорботними очима обманутої дитини. Мільярдери використовували його і в Тбілісі, і в Києві. З цього моменту відставка з поста глави Одеської обласної адміністрації стала справою кількох днів. У Києві збереження Саакашвілі на посаді теж було вже нікому не потрібно. Залишалося тільки дати йому привід заявити про відхід.

Що далі

Виникає, однак, питання – а що далі? Далі – нічого нового. Якщо Саакашвілі дійсно захоче піти в хрестовий похід проти свого друга студентських років, він знову стане інструментом – тільки вже не інструментом Порошенка, а інструментом проти Порошенка. Питання, однак, в тому, хто захоче цим інструментом скористатися. Тому що можливості Саакашвілі – на відміну від часу, коли він атакував Яценюка – будуть значно обмежені.

Він зможе скористатися послугами тільки тих олігархів, які хотіли б торпедувати президента і готові надати телевізійну трибуну відставному чиновнику - але таких олігархів поки що не проглядається.

"Перспективні молоді політики", на яких він розраховував, були приголомшені його вождизмом – та й самі мають чималу манією величі. До того ж за останній час ці "перспективні молоді" сповна відчули свою вразливість.

Цю вразливість може відчути і сам Саакашвілі. Давайте не будемо забувати, що в Одесі вже днями з'явиться новий глава адміністрації. А ще новий глава місцевого силового відомства. Мало що вони можуть виявити. Але хто сказав, що вони це негайно оприлюднять?

Чому б Петру Олексійовичу не зберегти світлий образ Михаїла Ніколозовича? Тим більше, що Михаїл Ніколозович і так вже в розшуку в Грузії. З нього вистачить звинувачень. Він – реформатор, а не втікач.

Але вибір між реформатором і втікачем може стати вибором між інструментом і мемуаристом.

Віталій Портников

Еспресо

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-