Останні новини

Голодомор: далеко більше за 7 мільйонів жертв

Аскольд Лозинський Блоги 24.10.2016 01:43 1979

Український Геноцид у контексті Конвенції ООН

Багато дискусій проведено щодо кількості українських жертв Голодомору 1932–1933 років. Сьогодні на підставі дослідження можна з відносною впевненістю встановити цифру сім мільйонів. Одначе у розумінні “Геноциду” за окресленням Конвенції Геноциду ООН і автора слова “Геноцид”, а також одного з авторів Конвенції  Рафаела Лемкіна, для повноти треба проаналізувати також цілість періоду від 1920 до 1950 років як час радянського Геноциду українців. Тоді число жертв далеко більше.  

Дискусії щодо кількості  жертв Голодомору 1932–1933 років активно проводяться і нині. В кількість померлих від Голодомору включають тих, які прямо померли від голоду, тих, які були розстріляні у цей час за порушення законів і директив хлібозаготівель, тих, які були вбиті скаженими собаками чи стали жертвами канібалізму. У цій площині, як недавно запропонував професор Володимир Сергійчук на підставі документу, опублікованого в Харкові, тодішній столиці Української  РСР, "Інформація про територію і населення станом на 1 січня 1932 року, відповідно до висновків Центральної адміністративної територіальної комісії Всеукраїнського центрального виконавчого комітету”  початкова цифра від січня 1932 року багато важливіша, ніж перепис 1926 року.

Вкладаючи ці цифри в те, що ми знаємо на сьогоднішній день, така парадигма буде враховувати наступне:

Загальна чисельність населення УРСР:

перепис 1926 р.     січень 1932 р.    жовтень 1932 р.      перепис 1937 р.

28,925,900              32,680,700         31,909, 000              28,213,800

Отже, загальна різниця населення між січнем 1932 і 1937 роками становить 4,466,900  прямих втрат.

А якщо ми включимо темпи зростання,  які засвічувалися між 1926 та січнем 1932 років у розмірі 12.98% (2.16% річних, і тут, правда, могли входити вибірково і не українці) і застосуємо його тільки до 1934 – 1936 років, коли голоду вже не було, до щонайнижчої чисельності загального населення згідно з переписом 1937 року, то саме зростання повинно було бути 1,828,254 осіб. Таким чином, загальне скорочення чисельності населення в Українській РСР пряме і непряме з січня 1932 року, коли голод починає вступати в силу, по грудень 1936 року, до чисток Сталіна та Єжова, є 6,295,154 осіб. А якщо включити певну кількість росіян, які поселилися в містах УРСР за цей час, то спад українського населення ще більш жорсткий.  [Тут треба брати під увагу, що не включаються народжуваність під час 1932 – 1933 років, бо діти народжувалися і вмирали і в тих роках, хоча в багатьох випадках без реєстру].

А ще більш жорсткий спад виявляється по відношенню до сільського населення УРСР:

перепис 1926 р.        січень 1932 р.         жовтень 1932 р.       перепис 1937 р.

23,663,113                25,553,000              24,674,000               18,825,842

Загальна різниця сільського населення в період з січня 1932 року по1937 рік –  6,727,158 осіб.

А якщо ми врахуємо темпи зростання між 1926 р. та січнем 1932 р. у розмірі 7.99% (1.33% щорічно, що є дуже реальним, бо росіяни та інші національності рідко проживали у селі)  і застосуємо їх тільки до 1934–1936  років, коли голоду вже не було, до щонайнижчої чисельності сільського населення згідно з переписом 1937 року, то саме зростання повинно було бути 753,034. Таким чином загальне скорочення чисельності сільського населення в Українській РСР пряме і непряме з січня 1932 року, коли голод починав вступати в силу, до січня 1937 року,  становило  7,480,192 осіб. (Тут знову треба брати до уваги, що не включається народжуваність під час 1932 – 1933 років, хоча діти народжувалися і вмирали в ті роки, правда в багатьох випадках без реєстру).

При цьому обчисленні треба, мабуть, окремо відмітити українців, які згинули внаслідок голоду 1932–1933 рр. на території Росії, а, зокрема, густо населеного українцями регіону Кубань. Без користування радянськими джерелами відомий світовий історик Роберт  Конквест подав цифру 1 мільйон на Північному Кавказі і 1 мільйон в інших місцях імперії (Конквест також обчислив 5 мільйонів в УРСР, одначе він не мав до диспозиції широкі скриті радянські джерела).

У дискусії про кількість жертв українського Геноциду з приходом радянської влади на Україну до першої половини ХХ століття,  вищеприведені цифри не включають жертв ширшого Геноциду – вбивства чи арешти інтелігенції 1920 – 1930 років, тих, яких знищено у зв'язку з ліквідацією Української Автокефальної Православної Церкви, не включає також тих, що були замордовані у 1937 – 1939 роках, ні тих, які були, зокрема на Західній Україні закатовані більшовиками, чи тих, які були убиті при ліквідації УГКЦ або тих, які були після другої війни заслані до концтаборів і згинули там. Нині існують можливості зробити відповідний облік жертв. (Кілька місяців тому щойно розкопано збірну могилу на території меморіалу-музею “Тюрма на Лонського”).

Конвенція про запобігання  злочину Геноциду і покарання за нього була прийнята і запропонована для підписання, ратифікації  чи приєднання  резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 9 грудня 1948, тобто після вище визначених актів геноциду. Вона не має зворотного впливу, одначе окреслює, що становить Геноцид. Геноцид фактично не окреслюється кількістю жертв.  Всі вище згадані події становлять по собі Геноцид.  Конвенція окреслює його так:

“наступні дії, чинені з наміром знищити, цілком чи частково, яку-небудь національну, етнічну, расову чи релігійну групу як таку:

а) убивство членів такої групи;

б) заподіяння  серйозних тілесних ушкоджень чи розумового розладу членам такої групи;

в) навмисне  створення для якої-небудь групи таких життєвих умов, що розраховані на повне чи часткове  фізичне знищення  її;

г) міри, розраховані на запобігання дітородіння в середовищі такої групи;

ґ) насильницька передача дітей з однієї людської групи в іншу.”

Автором самого слова “Геноцид” що походить від грецького і латинського  і означає “вбивати рід”, був польський, пізніше американський єврей-юрист Рафаель Лемкін. Лемкін,  до речі, закінчив юридичну аспірантуру у Львівському Університеті. Він був також одним з авторів тексту Конвенції ООН.

Лемкін розумів події в Україні як Геноцид, про що він і сказав у виступі перед українцями в 1953 році (у залі Тавн Гол в Нью Йорку з нагоди відзначення 20-ої  роковини Голодомору). Радянський Геноцид українців був намаганням Кремля знищити українську націю, а для того потрібно було знищити її інтелігенцію, духовенство, селянство і на їх місце поселити росіян:

“Те про що я хочу говорити – це, мабуть, класичний приклад  радянського геноциду, його найдовший і найширший експеримент  русифікації – винищення української нації... Перший удар спрямований на інтелігенцію – мозок нації, – щоб паралізувати решту організму.  У 1920-му,  1926-му і знову в 1930 – 1933 роках учителі, письменники, митці, мислителі і політичні діячі були убиті, ув'язнені або депортовані... Разом із цим наступом на інтелігенцію ішов наступ на Церкви, священиків і вище духовенство –  “душу” України. Між 1926 і 1932 роками було ліквідовано Українську Автокефальну Православну Церкву, її митрополита (Липківського) і 10000 священиків. У 1945 році, коли у Західній Україні було встановлено радянську владу, подібної долі зазнала і Українська Католицька Церква... Третє вістря радянської атаки було спрямовано на хліборобів – велику кількість селян-одноосібників, хранителів традицій, фольклору і музики, національної мови та літератури, національного духу України. Зброя, яку застосували проти них, є, мабуть, найстрашнішою – заморювання голодом... Четвертим кроком у тому процесі стала фрагментація українського народу  шляхом поселення в Україні чужинців...”  

Відомий англійський історик Норман Дейвіс відповідаючи радянській пропаганді й аналізуючи радянські жертви під час Другої Світової війни, що радянська влада за Хрущова голосила перед світом як 20 мільйонів росіян, які згинули, захищаючи світ від німецького фашизму, пояснив, що велика частина тих жертв були українці і не ті тільки, котрі загинули в рядах Червоної Армії, але багато більша частина цивільного населення, що загинуло, були українці. Дейвіс обчислив що 5,5 мільйонів українських цивілістів згинуло під час війни, а ще 5 мільйонів було виселено за Урал, коли радянські війська і спецслужби тікали перед німцями.  Пізніше багато з тих переселенців гинули різними способами, включно в концтаборах.  Це все також частина радянського геноциду українців. Щодо голоду 1932 – 1933 років Дейвіс обчислив 7 мільйон.   

Залишаю історикам і демографам завдання порахувати кількість українських жертв внаслідок радянського Геноциду українців від 1920 до 1950 років включно з голодом 1932 – 1933 років. Можна з певністю сказати, що цифра далеко перевищує 7 мільйонів.

Аскольд Лозинський

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-