Загляньмо за «лаштунки» створення ДБР!
Принаймні так схильна думати частина політиків і громадськості, яка вважає себе не втаємниченою в подробиці «езотеричного» процесу формування нового правоохоронного органу.
Так чи інакше, а тема ДБР поступово стає цікавою для широкої публіки і ЗМІ. І це загалом добре, хоча згаданий інтерес далеко не завжди конструктивний і часто не стільки допомагає зарадити проблемам, скільки сам їх створює.
Загалом ситуація навколо ДБР поки що є надто типовим явищем українського суспільно-політичного життя останніх років: коли проблеми лише виникають і часу на їх обговорення та вирішення більше ніж вдосталь, вони нікого не хвилюють, але як тільки наближається дедлайн і вже мало що можна зробити по суті, гучно заграють фанфари, сплескують бурхливі емоції і починаються видовищні політичні спектаклі. По факту – це театр спекуляцій, популізму і маніпулятивних псевдоаргументів.
З часу створення комісії по відбору керівництва ДБР я і мої колеги «по цеху» як могли намагалися звернути увагу професійної спільноти і суспільства на важливі проблеми, що загрожують формуванню і повноцінному запуску надважливого органу. Ми стверджували, що в Законі про ДБР чимало недоліків і пасток, що поправками з голосу народні депутати суттєво понівечили цей документ, невиправдано урізавши підслідність Держбюро, що вкрай непродуманою є вся концепція реформування правоохоронних органів, і це неодмінно вплине на їх якість і системність у роботі. Ми наполягали, що без внесення змін до чинного Закону в частині повноважень конкурсної комісії робота останньої буде штучно заблокована і Бюро не розпочне діяти вчасно.
Однак намагання розпалити конструктивну дискусію не знайшли належної підтримки. Бо це дуже непросто – долучатися до професійного обговорення, вносити конкретні пропозиції, фахово розбиратися у тонкощах проблеми, словом, діяти предметно, а не словесно, професійно, а не емоційно. Для цього необхідні знання і досвід, а якраз ці «товари» у нас майже не користуються попитом. Натомість втомленому і змученому політичною нестабільністю, війною і погіршенням умов життя суспільству значно простіше продати видовище: унітаз, залізну кружку, розвішені труси як неодмінні атрибути громадської активності; хамську риторику, спекулятивний тон і популістський раж – як атрибути експертної і політичної діяльності.
Що необхідно для впливу на конкурс у такий спосіб, щоб вибране керівництво ДБР не було настільки компетентним, аби дозволити собі працювати професійно і відстоювати Бюро як дійсно самостійний орган? Добре знайомий тріумвірат технік:
1) дискредитувати конкурсну комісію;
2) висвітлити конкурс як непрозорий і наповнений маніпуляціями в чиїхось інтересах;
3) дискредитувати кандидатів. І, судячи з усього, цей маховик вже запущений.
Зізнатись, я майже не зустрічала в медійному просторі новин чи плідного обміну думками з приводу тих же проблем Закону про ДБР. Натомість ЗМІ починають рясніти заголовками про те, начебто конкурсна комісія «не виражає інтересів суспільства», готує «махінації» для «обрання потрібного Порошенку кандидата», складається з «надійних і довірених владі людей», а тому надія на «незаангажований вибір» марна і т.п. Мало хто спромігся проаналізувати питання підслідності ДБР, зате багато хто без вагань наважується заявити, що Держбюро розслідувань «з’їсть» НАБУ, забравши в нього ледь не всі повноваження. Звідки взагалі беруться такі побоювання, адже законодавство не дає для цього жодних підстав? Хоча зрозуміти нескладно: підстав мало, а піаритися треба всім.
Попри те, що кандидати на посади керівників ДБР ще не склали жодного тесту, не кажучи вже про співбесіду, у ЗМІ встигла потрапити інформація про узгодження в вищих ешелонах влади кандидатури Матіоса на посаду директора Бюро. То, може, давайте розпустимо конкурсну комісію, раз все і так всім відомо? А, може, просто припинимо грати в конспірологію і докладемо максимум зусиль, аби конкурс був якомога прозорішим, а його переможці – якомога більш професійними.
Не менше дивує і позиція окремих кандидатів, які не пройшли формальний відбір через невідповідність чітко встановленим у законодавстві вимогам, але вперто судяться з комісією з цього приводу. Можливо, із відчаю, адже, як писав Кафка: «Буква закону незмінна, і думки – часто всього лиш вираження пов’язаного з цим відчаю».
Все це деталі, які в своїй сукупності свідчать про те, що конкурс з відбору кандидатів на посади в ДБР незабаром може стати предметом спекуляцій і популістських заяв, а конкурсна комісія буде піддаватися тиску з боку політиків і громадських активістів, які мають дуже різні цілі. Залишається сподіватися, що хоча б у частини з них мета співпаде із завданням конкурсної комісії - відібрати професійний і гідний за своїми моральними і особистісними характеристиками склад керівної трійки ДБР: директора і його заступників. І наостанок, для заспокоєння активістів. Члени конкурсної комісії не з Марсу. І доступна інформація про кандидатів, включаючи навіть неперевірені публікації, ними моніториться.
Час формального відбору закінчився. Час тестів настає через тиждень. Та й лаштунки-то з самого початку підняті.
Тетяна Сліпачук, член конкурсної комісії з відбору керівництва Державного бюро розслідувань
* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
реклама