Замовити пресконференцію в Укрінформі

реклама

Українська освіта: між минувшиною й майбуттям

Українська освіта: між минувшиною й майбуттям

Укрінформ
    Перша неділя жовтня - День учителя - саме час поговорити про освіту в Україні.

        Чи відповідає наша освіта вимогам сучасності? На цю тему часто висловлюються експерти. Але, на мій погляд, часто їх думкам бракує глибини, нерідко коментатори тонуть в подробицях недосконалості нашої освітньої системи. Насправді ж необхідно повернутися до основ: визначити, навіщо людському суспільству потрібно освіта взагалі? Поставивши таке гостре питання, ми віднайдемо, в чому полягає суть освіти.

            Це питання не таке наївне, як може здатися спершу. Давайте подивимося на освіту не як на самодостатній процес який готує людей до життя, участі в суспільній діяльності та в економічних перетвореннях. Тоді ми побачимо, що в цілому в історії не завжди досягали успіху країни, які мали розвинені системи освіти і занепадали ті, що не змогли правильно використати свій достатньо високий освітній потенціал.

            Наприклад, Індія. Одна з найбільш розвинених країн у плані математичної освіти як і раніше залишається однією з найбідніших країн світу. У той же час індійці - одні з кращих програмістів в Кремнієвій долині. А індієць Сатья Наделла змінив Білла Гейтса на його посту в «Майкрософт». У той же час Перша промислова революція в Британії у ХІХ столітті робилася, перш за все, зусиллями британських підприємців, а не вчених. Якість освіти тоді у Франції та Німеччині було вище, ніж у Британії, але у французів і німців не було в потрібній кількості людей, які хотіли досягти раніше неможливого, створюючи небачені доти машини, які значно підвищували ефективність праці.

            Те ж відбувається в сучасних США. Країна - лідер світового наукового процесу та промислового виробництва - знаходиться далеко не на перших місцях за показниками середньої освіти, команди США рідко виграють світові наукові олімпіади. В той час, як світові топ-рейтинги вищих навчальних закладів останнім часом масового поповнюються університетами з країн Південно-Східної Азії. Розрив у якості освіти скорочується серед кращих шкіл і університетів світу, при тому, що розрив в продуктивності праці, в інновативності промислових рішень між Заходом у цілому, США і всім іншим світом, як і раніше залишається високим.

            Справа в тому, що навіть високий рівень освіти за відсутності необхідних соціальних інститутів у країні не може забезпечити розвиток національної економіки.   Основною проблемою української освіти є не її слабкість у порівнянні з іншими національними освітніми системами, а те, що українська освіта є в даний час «осколком» радянської освіти. Ми і зараз маємо у вищій школі архаїчний процес навчання, коли викладачі читають лекції, а студенти їх записують. І це в час соціальних мереж, небаченої активності молоді в них.

            Один з передвісників Кремнієвій долині в Каліфорнії, ректор Стенфордського університету Фредерік Терман, у другій половині XX століття просто змушував молодих вчених засновувати технологічні стартапи. Це було для них необхідною умовою продовження навчання і наукової діяльності в Стенфорді. Ця традиція прижилася в США, і тому саме тут знаходиться найпотужніший технологічний кластер світу. Саме тому США з оптимізмом дивляться в майбутнє.

            На мій погляд, саме в цьому напрямку слід змінювати стиль освіти в наших школах і університетах. У школах необхідно формувати в учнів етику переможців, людей, які після закінчення школи не будуть чекати, коли держава для них щось зробить. В університетах необхідно закріплювати ці інтенції, даючи студентам практичну роботу прямо з самого початку навчання. І це повинна бути не квазіпрактика, яку проходять українські студенти, а саме реальна практика в реальних секторах економіки.

            МИ КОЖНОГО РОКУ КРИТИКУЄМО БЮДЖЕТ, ЩО ТАМ МАЛО ГРОШЕЙ ВИДІЛЯЄТЬСЯ НА НАУКУ І ОСВІТУ. Так мало. Але ми і ці використовуємо неефективно. До речі, в бюджеті на 2017 рік – освіта визначена як пріоритет соціальних видатків бюджету.  Зарплати педагогічним працівникам зростуть в середньому на 33%. Вперше у освітній субвенції враховані видатки на здобуття повної загальної середньої освіти у ПТУ (виділено 1,6 млрд). Вперше враховано цільові видатки на надання державної підтримки для здобуття професійно-технічної і вищої освіти учасникам бойових дій і їх дітям (184,6 млн грн.). Стипендіальний фонд зросте на 576 млн грн. На підручники в бюджеті передбачено 0,4 млрд грн. Звичайно, цього не достатньо.

         В практиці освітньої діяльності залишилось ще багато пережитків соціалістичної системи, зокрема і держзамовлення. Я вважаю, що скасування держзамовлення (крім військових і медичних спеціальностей) є правильним кроком.  Сьогодні більше половини випускників вишів працюють не за спеціальністю,  кожен третій змінює професію відразу після закінчення вишу. Держава, інвестуючи кошти в держзамовлення, не отримує необхідних фахівців. За інформацією Мінсоцполітики, кожен третій безробітний з числа випускників вишів отримав освіту за напрямком «економіка, комерція та підприємництво», 13% - «інженерія», кожний десятий – за напрямком «право». Потрібно терміново розробити законопроект про запровадження механізму державного кредитування на здобуття вищої освіти.

            І ще одне – підготовка економістів і юристів має здійснюватись тільки в спеціалізованих ВУЗах, а не в технологічних чи ще якихось. Для цього є менеджмент. Так само і підготовка докторів і кандидатів наук з економічних і правових дисциплін. Сьогодні непрофільні навчальні заклади «штампують» докторів і кандидатів економічних наук в 3 рази більше ніж спеціалізовані заклади економічного профілю. Це взагалі загроза.

            Щоб реалізувати глибинні зміни в підході до освітнього процесу, необхідно доповнити наявний викладацький склад середньої школи, психологами та вчителями-лідерами, які прищеплять підліткам активну життєву позицію. А викладацький склад вищої школи залучити значну кількість представників реальної сфери економіки, підприємців, інженерів, економістів і юристів.

            Таким чином, ми надамо правильну динаміку нашій освітній системі, «наллємо в неї нову кров» і адекватно відповімо на виклики третьої промислової революції.

            Ось так, шановні читачі, ми і прийшли до відповіді на питання, яке я поставив на початку колонки. Мета української освітньої системи полягає у підготовці молодих людей до економічної діяльності в рамках нової промислової революції, характер якої полягає в практичному застосуванні проривних технологічних знань з метою набуття переваг у міжнародній конкуренції. Саме в цьому напрямі повинна здійснюватись державна політика в освітньому процесі. Це не виключає, звичайно, того, що деякі молоді люди будуть отримувати освіту просто заради задоволення від цього процесу. Особливо це стосується гуманітарної освіти. Але вищенаведена функція освіти в державній освітній політиці має домінувати.            Як сказав у свій час Соічіро Хонда: «Теорія без практики – порожня, практика без теорії - сліпа». Ось так, поєднуючи і переплітаючи два цих види освіти, теоретичний і практичний, ми і зможе створити необхідну основу для виховання наших національних кадрів, які створять в українській економіці ту необхідну кількість ендогенних низових інновацій і є єдиною причиною матеріального процвітання розвинених країн.

Богдан Данилишин, академік НАН України, завкафедрою Національного економічного університету ім.В.Гетьмана

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-