Останні новини

Що стоїть на заваді повноцінного запуску Державного бюро розслідувань?

Тетяна Сліпачук Блоги 20.09.2016 15:18 375

Одним з головних напрямів оновлення суспільства, який чинна влада задекларувала після Майдану, є докорінна трансформація правоохоронної системи. 

На превеликий жаль, реальні зміни в цій сфері супроводжуються численними обструкціями, зумовленими вкрай несистемним підходом до вирішення проблеми та “спекуляціями на тему” боротьби з корупцією. Так, попри наявність гарної форми і сучасних автомобілів, нових назв і нових структур, в Україні досі немає цілісної концепції реформування правоохоронних органів. Звідси – відсутність розуміння їх ролі і місця, логіки створення і функціонування, розподілу компетенції та нагляду за законністю їх діяльності, а отже, неминучість конфліктів між суб’єктами правоохоронної діяльності.

Достатньо згадати хоча б березневий «колапс» слідства в Генпрокуратурі (коли останню формально позбавили функції досудового розслідування, а новий орган, який мав їх перебрати, існував лише на папері), нещодавній інцидент між ГПУ і НАБУ тощо, аби переконатися, що непродуманість кроків у побудові нової системи перетворює довгоочікувані зміни у квазіреформу.

Черговим підтвердженням такого підходу, на жаль, стало і намагання створити в Україні Державне бюро розслідувань (ДБР). Призначення останнього полягає в розслідуванні кримінальних проваджень, фігурантами яких є вищі посадові особи та державні службовці, а також правоохоронці, судді і прокурори. Адже протиправні дії зазначених категорій осіб не зводяться виключно до корупційних справ, якими займаються НАБУ і САП.  Власне, представниками вказаних антикорупційних органів, а також деякими військовими злочинами, за остаточно проголосованою редакцією спеціального закону, «опікуватиметься» саме ДБР. Тобто завдання ДБРівців – це незалежне розслідування некорупційних злочинів всіх інших правоохоронців та державних високопосадовців. Такий собі правоохоронець від свавілля правоохоронців і можновладців. При цьому функції Генпрокуратури уріжуть на обсяг повноважень з досудового розслідування, яким в тому числі і наділять ДБР.

Проте очевидні переваги ДБР суттєво знівельовані вже основою його запуску і подальшого функціонування – Законом «Про Державне бюро розслідувань». Цей документ є недосконалим і за змістом, і за технікою, а прийняття його остаточної редакції з депутатськими поправками з голосу по суті “добило” цей закон остаточно.

Зокрема, корективи парламентарів деформували найважливіші аспекти Закону, які визначають підвідомчість ДБР та процедуру його створення. Наприклад, поправкою з голосу депутати вилучили із завдань Бюро запобігання організованій злочинній діяльності, терористичним та іншим особливо тяжким насильницьким злочинам. Натомість Закон містить повноваження ДБР з аналітичних заходів щодо встановлення системних причин та умов проявів організованої злочинності. Тобто Бюро замість того, щоб боротися з організованою злочинністю, буде її аналізувати.

Свого часу проект Закону про ДБР закріплював за цим органом також завдання щодо запобігання злочинам катування, жорстокого і нелюдського поводження, вчинюваних працівниками правоохоронних органів, детективами НАБУ, СБУ, органів внутрішніх справ та прокурорами. Проте остаточно проголосована редакція Закону втратила і ці положення замість того, щоб усунути певні недоліки у формулюваннях та вживанні термінів. Слід сказати, що якби вказані норми вдалося зберегти в Законі, то недавній конфлікт між ГПУ і НАБУ мало б розслідувати якраз ДБР, а не СБУ.

Зрештою, навіть принцип верховенства права, закріплений у статті 3 Закону, тлумачиться невірно і в наведеній інтерпретації суперечить нормам Конституції.

Що стосується процедури створення ДБР, то законодавці відзначилися і тут. Передусім, мова йде про відсутність чітко виписаних критеріїв і алгоритмів відбору кандидатів на посади в Бюро. Так, в Законі наведено широке коло часом навіть непоіменованих осіб для призначення, відсутня прописана структура центрального апарату і кваліфікаційних вимог до його керівників, а також до директорів територіальних органів. Відповідно до частини 1 статті 24 Закону за поданням конкурсної комісії призначаються керівники та всі без винятку працівники підрозділів внутрішнього контролю центрального апарату і територіальних органів ДБР, щодо яких в Законі знову ж відсутні будь-які кваліфікаційні критерії. На підставі яких вимог і процедур конкурсна комісія повинна відбирати ці кадри? Врешті-решт, ми проводимо професійний відбір на відповідальні посади, а не конкурс краси. Оперативна діяльність, як і досудове слідство, можуть бути успішними та мати позитивну судову перспективу тільки за умови їх здійснення висококваліфікованими працівниками правоохоронних органів, в даному випадку, ДБР.

Проблемою є і розповсюдження квотного принципу на формування керівних посад ДБР, в тому числі з урахуванням того, що 51% чисельності підрозділів складу ДБР має бути з числа фахівців права, які не мають досвіду слідчої, оперативної роботи, але мають якийсь відповідний стаж роботи в галузі права (особливо це питання є нагальним для формування комісією підрозділів внутрішнього контролю).

Виходячи зі сказаного, складається стійке враження, що країні потрібен закон, конкурс, якийсь процес, але реально працюючий орган не потрібний. Адже враховуючи зазначені обставини, після обрання кандидатів на посади Директора ДБР і його заступників конкурсна комісія просто призупинить роботу на невизначений строк у зв’язку з відвертими «ляпами» в законі, а обрана трійка перших осіб ДБР стане заручниками цієї ситуації. Своєю чергою, це означає, що Бюро не розпочне роботу з 1 січня 2017 року як це передбачено законодавством.

Беручи до уваги окреслені проблеми, члени конкурсної комісії з відбору керівництва ДБР мають намір звернутися з листом пропозицій до Кабміну, аби урядовці могли невідкладно ініціювати внесення змін до згаданого закону. Для повноцінної роботи комісії в подальшому доречним буде: а) встановити перелік обов’язкових професійних підрозділів центрального апарату, керівники яких мають бути призначені конкурсною комісією, та визначити кваліфікаційні вимоги до них. Це дозволить не обтяжувати роботу комісії відбором головного бухгалтера чи керівника матеріально-технічного підрозділу; б) встановити кваліфікаційні вимоги до директорів територіальних підрозділів та керівників підрозділів внутрішнього контролю, а також додати норму, згідно з якою всіх інших працівників ДБР набиратимуть в порядку внутрішніх конкурсів, як, наприклад, це роблять у НАБУ. Звісно, такі зміни не вирішать всіх проблем майбутнього органу, але принаймні дозволять рухатися далі в процесі його створення і запуску.

Наостанок, хотілося б додати, що ряд прогалин і недоліків у законодавстві про ДБР є причиною скептичного ставлення професійної правничої спільноти до перспектив створення нового органу загалом. Крім того, вважаю, що явні проблеми з підслідністю, розмежуванням компетенції і відносин з іншими правоохоронними органами є серйозним аргументом проти прийняття на себе функцій Директора ДБР чи його заступника для тих, хто професійно розуміється на проблемі. Саме тому ми не отримали ажіотажу і великого конкурсу на зайняття цих посад. Але все це не так діагноз безперспективності ДБР, як вказівник на шляху виправлення помилок і подальших зусиль професіоналів у напрямку повноцінного запуску українського аналогу славнозвісного заокеанського ФБР. 

Тетяна Сліпачук
 

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Повна версія сайту
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-