Замовити пресконференцію в Укрінформі

реклама

Політичні вбивства за кремлівським сценарієм

Політичні вбивства за кремлівським сценарієм

Блоги
Укрінформ
Серед них ­– загибель 75 років тому Омеляна Сеника і Миколи Сціборського

Ще Петро І стверджував, що без Малоросії Російська імперія — не більш ніж дрібне князівство. Фактично те саме повторив Ленін, заявляючи, що «без українського хліба і донецького вугілля наша революція нічого не варта». Не дивно, що більшовики надали незалежність Фінляндії та особливо не переймалися втратою Польщі, однак доклали неймовірних зусиль, щоб потопити у крові українську незалежність.

Свідченням чіткого дотримання ленінського наказу про особливу роль України для радянської імперії стало вбивство 25 травня 1926 року в Парижі Симона Петлюри. Начебто вже нікому не цікавий політемігрант загинув за два тижні після повернення до влади в Польщі його друга і союзника Юзефа Пілсудського.

23 травня 1938 року від рук головного сталінського кілера Павла Судоплатова у Роттердамі загинув лідер ОУН Євген Коновалець. Показово, що доки провідні діячі української еміграції марно намагалися знайти порозуміння з Великобританією і Францією, нікого в Москві це не турбувало. Однак щойно у Кремлі почули, що оунівці мають підтримку Німеччини, реакція не забарилася. Після вбивства Коновальця радянські агенти доклали зусиль, щоб розколоти єдиний український рух на два ворожі крила, очолені Степаном Бандерою й Андрієм Мельником.

По завершенні війни трагічну долю Миколи Сціборського та Омеляна Сеника розділив убитий радянським агентом Степан Бандера.

Справжнім кульбітом для світової політики стало підписання пакту Молотова — Ріббентропа між, як тоді видавалося, найбільш непримиренними ворогами — гітлерівською Німеччиною і сталінським СРСР. Та мало хто знає, що значно впливовіші на той час за бандерівців мельниківці вже готувалися до створення у Західній Україні відродженої держави. Главою її уряду мав стати Омелян Сеник, а ідеолог ОУН Микола Сціборський навіть розробив проект Конституції України.

Гітлер підступно розтоптав сподівання українців, а за два роки напав на недавнього «друга» Сталіна. Саме несподіваність цієї агресії стала причиною того, що у Кремлі проморгали проголошення бандерівцями у Львові Акта відродження української державності. Зате радянські спецслужби зробили все, щоб цього не сталося в Києві, де про створення Української національної ради (фактичного уряду України) планували заявити мельниківці.

Мельниківське крило ОУН 5 серпня 1941 року підписало угоду із Бульбою-Боровцем, який, маючи три тисячі вояків, 21 серпня 1941 року створив самоврядну Олевську республіку на півночі Житомирщини і частині Рівненщини. Цей документ, в одному із пунктів якого чітко сформульовано, що німці є окупантами, від імені мельниківців підписали Сеник і Сціборський.

Тим часом зайнятий німцями Житомир став фактичною столицею оунівців, де вони розгорнули величезну організаційну роботу, розпочали випускати газети, формували органи місцевої влади. Зрозуміло, що це не сподобалося гітлерівцям, які на початку серпня розпорядилися не допускати проникнення бандерівців на окуповані німцями східноукраїнські території, й наполохало Сталіна, в якого були власні плани щодо України.

Широковідомо, що пропозиція Жукова здати ворогові Київ, озвучена 29 липня, страшенно розгнівала радянського вождя. Чимало істориків доводять, що в подальшій обороні української столиці, так само як блокованої із суші Одеси, вже не було жодної стратегічної потреби. Однак за свідченнями Судоплатова, який на початку війни був заступником начальника Першого управління НКВС, він 25 липня 1941 року отримав завдання: через посла Болгарії в Москві запропонувати Гітлеру сепаратний мир «на основі територіальних поступок».

Предметом торгу, аналогічного похабному Брестському миру Леніна з тоді ще кайзерівською Німеччиною, мала стати відмова від України, яку, зрозуміло, слід було утримувати за будь-яку ціну. Напрочуд пікантний нюанс, що 12 липня 1941 року в Москві підписали угоду про спільні дії між СРСР і Великобританією, за якою Сталін зобов’язався не вести сепаратних переговорів з Гітлером. 

Однак уже впевнений у швидкій перемозі фюрер пропозицію кремлівського вождя проігнорував. Натомість 30 серпня 1941 року в Житомирі пострілами в спину було вбито Сеника і Сціборського. Убивцю просто на місці злочину застрелив буцімто німецький офіцер-льотчик, який згодом безслідно зник. Найімовірніше, це була операція радянських спецслужб, які доклали всіх зусиль, щоб перекласти відповідальність за загибель провідних мельниківців на… бандерівців, що спровокувало нову хвилю протистояння між ними.

Віктор Шпак

Переклад заголовка і підзаголовка:

Политические убийства за кремлевским сценарием

Среди них – гибель 75 лет тому назад Омеляна Сеника и Мыколы Сциборского

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-