Останні новини

«Крамольний» і раціональний Каменяр

Віктор Шпак Блоги 07.09.2016 00:05 665

Призабута спадщина Івана Франка

        Усі нюанси біографій видатних особистостей заслуговують вивчення, однак вкрай важливо, щоб копирсання у дрібницях не заслонило величі наших пророків і, насамперед, здобутих ними для кожного з нас уроків. Це повною мірою стосується начебто не обділеного славою ні за часів УРСР, ні нині Івана Франка, 160-річчя від дня народження якого відзначаємо в ці дні.

Радянські ідеологи втовкмачували, що він «вічний революціонер», а в незалежній Україні чи не головною темою численних публікацій стали «три кохання» письменника та аналогічні подробиці його життя. Насправді Іван Франко боявся революції як вогню і постійно доводив, що «страшному, кривавому вибухові, який через зростаючий утиск, злидні і збільшення кількості пролетаріату був би невідворотним і для всього поступу дуже шкідливим», слід запобігти шляхом «якнайдосконалішого впровадження розумних і продуманих реформ».

«Наївний» геній стверджував, що «тільки науки й правди меч врагів спалить огнем». Утім, аналізуючи «здобутки» кривавої більшовицької революції, після якої українців стали винищувати десятками мільйонів, і провального для України помаранчевого уроку, мимоволі ловиш себе на думці, що саме «науки і правди» катастрофічно бракує нашому суспільству.

«Мій український патріотизм — це не сентимент, не національна гордість, це тяжке ярмо, вложене долею на мої плечі. Можу здригатися, можу тишком проклинати долю, але скинути його не можу, не можу шукати іншого краю, бо став би підлий проти власної совісті. І коли що улегшує двигання цього ярма, так це вид українського люду, що хоч гноблений, темний і деморалізований довгі віки, хоч бідний, неповороткий і непорадний, усе-таки поволі підноситься, відчуває щоразу в ширших масах жадобу світла, правди, справедливості, і шукає до них доріг. Отож варто працювати для того люду, і ніяка чесна праця не пропаде намарне», — це не просто слова, а життєве кредо великого Каменяра.

Він здобув чудову освіту, що тоді гарантувало заможне існування за умови зречення українства, однак свідомо обрав зовсім інший шлях — пророка і мученика. Іван Франко не боявся говорити чужим і своїм правду, яка зазвичай гірка, за що його переслідували, а завершив життя майже у злиднях. Однак тим цінніший вистражданий ним урок, що не у шуканні «союзників, помічників, протекторів та меценатів лежить натуральне джерело сили та відродження». Без любові до власного народу та віри в нього «Україна готова знов опинитись у ролі ковадла, на якому різні чужі молоти вибиватимуть свої мелодії», — застерігав син коваля, немов бачачи дні нинішні, коли «стурбована» насамперед власними проблемами сита Європа готова миритися з Путіним нашим коштом.

Ще неприємніші для «щирих патріотів», які звично грабують власний народ у вже незалежній Україні, слова Івана Франка, що «незалежність політична нічого не значить для людей порівняно з внутрішнім соціальним рабством. Яка користь буде для нашого народу з того, що наші податки замість росіянина чи пруссака буде брати і витрачати уряд, який складається з наших власних панів, що дбають так само, як росіянин і пруссак, лише про самих себе, а не про благо народу?»

«Теперішня рівність перед законом — це те саме, якби хтось втішав голодного тим, що він має право бути ситим, але не дав йому при тому хліба. Що нам з того, що на папері обіцяно рівність перед законом, коли в житті на кожнім кроці бачимо, що то неправда; що на багатого немає рівного закону», — ці написані понад сто років тому гіркі слова Івана Франка нині актуальні як ніколи.

До речі, так само, як його висновок, що «збагачення одиниць стоїть в простій пропорції до зубожіння народної маси», а робоча сила хоч є товаром, однак, на відміну від сучасного нам цивілізованого світу, «найдешевшим і найгірше оплачуваним». На відміну від горе-патріотів, які гарно навчилися співати гімн України, однак щиро дивуються, чому комусь коле око їхня хатинка за морем і рахунки в офшорах, романтик і мрійник Франко «приземлено» вважав, що «питання суспільне — се поперед усього питання економічне, питання жолудка, і тільки на економічнім полі може дочекатись розв’язки».

«Нація, котра помирає з голоду, потребує хліба, азбуки і конституції; концертами «національними», романами і поезіями дуже мало їй можна прислужитись», — вважав «крамольний» і раціональний Каменяр, чия публіцистична спадщина з часом дедалі актуальніша і варта вивчення до кожної яті і коми.

Віктор Шпак

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Повна версія сайту
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-