У бразильському «Вавилоні» – понад півмільйона українців

На багатьох змаганнях в олімпійському Ріо доводилося спостерігати таку картину: як тільки оголошувався виступ спортсменів з України, зал чи стадіон зустрічав їх гучним вітанням і супроводжував підтримкою. За моїми спостереженнями, ці почуття виявляли бразильські уболівальники (їх нескладно було виокремити по прапорцях, кольорах футболок, іншої  атрибутики). Скільки з них було бразильців українського походження, сказати важко. Але є всі підстави припустити, що тут спрацьовував авторитет українців у Бразилії, і симпатії до олімпійців з України з боку бразильських глядачів були певним його свідченням.

  *   *   *

Коли перший виходець з України ступив на бразильську землю? Тут, мабуть, точніше буде сказати не про одну якусь конкретну людину, а про цілі сім΄ї, навіть про велику емігрантську хвилю. З історії українського прориву до Бразилії відомо, що першими туди у серпні 1891 року прибуло кілька сімей із містечка Золочева, що на Львівщині. Отже, саме  в ці дні минає 125 років з часу появи в Бразилії перших українських поселенців. Однак масовий прорив відбувся трохи згодом. У 1895 – 1897 рр. до Бразилії припливли понад двадцять тисяч емігрантів – переважно вихідці з Галичини.

Вербувальники обіцяли їм золоті гори. А фактично українці потрапили на неосвоєні території у важкопрохідних джунглях. Особливого вибору вони не мали. З діда-прадіда призвичаєні до землеробства, вони взялися за розчистку земель (далеко не врожайних у порівнянні з українськими) і за вирощування хлібів. Значною мірою завдяки українцям штат Парана, де тоді в основному поселилися десятки тисяч наших земляків і де досі проживають їхні нащадки, став житницею Бразилії. Займаючи лише чотири відсотки території країни, він продукує кожного року понад двадцять мільйонів тонн зерна.

*   *   *

Повертаючись до еміграції з України, слід зазначити, що в ній виділяється чотири хвилі. Про першу вже мовилось. Друга відноситься до 1909 – 1914 років. Її стимулювало передусім будівництво залізниці Сан-Паулу – Ріо-Гранде та інших транспортних комунікацій. Третя була між світовими війнами, і в ній до галичан долучилися вихідці з Волині, Полісся, Буковини і Закарпаття. Нарешті, найбільш масова четверта хвиля (понад двісті тисяч українців), яку ще називають політичною, пов΄язана з відлунням Другої світової війни: її склали колишні військовополонені, остарбайтери, переслідувані радянською владою бійці ОУН-УПА та їхні сім΄ї. Вони також переважно поселилися у штаті Парана, в якому нині проживає майже 95 відсотків із півмільйона українців Бразилії. І коли до чемпіонату світу 2014 року готувався презентаційний відеоролик, то Парану в ньому представляла дівчина в українському вбранні.  В Куритибі, столиці штату, є Меморіал української імміграції, а також пам΄ятник українській писанці. Є в Парані ціле місто ­ – Прудентополь, – більшість населення якого складають українці. До речі, в місті працює кооператив, який об΄єднує 160 вишивальниць.

Українська громада і чисельна, і дружна. Її згуртовують українські організації, найчисельніша з яких – Українсько-бразильська центральна репрезентація. Окремо слід виділити в історії і сьогочасному житті громади роль українських церков. Найбільша з них – греко-католицька, яка налічує 25 парафій і 236 церков. Православна церква (8 парафій) підпорядкована безпосередньо Вселенському (Константинопольському) Патріархові. Наші земляки славляться в Бразилії не тільки своєю працьовитістю, а й талантами. Дуже популярні в країні фестивалі української пісні й танцю, виступи цілого ряду національних ансамблів, таких як «Покуття», «Барвінок», «Верховина».

    *   *   *

Бразилія – країна мультиетнічна і мультикультурна. Бог береже її від міжнаціональних конфліктів. І українці в цьому «бразильському Вавилоні» займають гідне місце, мають визнання, повагу і шану. Кілька років тому був виданий указ Президента Бразилії, яким 24 серпня названо Національним днем української громади в Бразилії. У свою чергу Рада штату Парана проголосила цю дату Українським днем у Парані.

Мені розповіли, що до нинішнього 24 серпня, до Дня незалежності України, наші земляки в Бразилій готувалися як до великого свята. При цьому нагадали мені про один промовистий факт. Першого грудня 1991 року, коли в Україні відбувався референдум, на якому був всенародно підтверджений Акт проголошення незалежності Української держави, бразильські українці провели свій символічний референдум. І всі, хто взяв у ньому участь, стовідсотково проголосували за незалежність України.

Отже, наші земляки у далекій Бразилії були і залишаються з нами, з дорогою їхньому серцю Україною, рідною землею їхніх пращурів. І відстань тут  – понад одинадцять тисяч кілометрів – жодної ролі не грає. І те, що переважна більшість із них вже народилася в Бразилії, «врослася» в неї, теж великого значення не має. Бо ж є над усім цим більші цінності, вищі істини – поклики душі, пам΄ять серця, патріотичні почуття.

Михайло Сорока (Укрінформ)

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства