Замовити пресконференцію в Укрінформі

реклама

«Добровільні» переселення насправді були поліцейськими операціями

«Добровільні» переселення насправді були поліцейськими операціями

Блоги
Укрінформ
Я був присутній на Лемківській Ватрі (що дослівно означає вогник людей з лемківського регіону, сьогоднішня Польща).

Це щорічне свято української лемківської спадщини з піснями й танцями і кількома серйозними моментами. Одним з них була дискусія під назвою "Українсько-польська громадянська війна і вигнання українців після Другої світової війни ".

У 1944 році СРСР і новоутворений  комуністичний маріонетковий уряд Польської Народної Республіки уклали угоду про розмежування своїх кордонів і "дозвіл" на репатріацію українців з польської сторони в Українську РСР і , аналогічно, поляків на українській стороні, аби їм переїхати до Польщі. Це була ідея Сталіна, і пропаганда заявляла, що він був  сповнений рішучості об'єднати українців у межах Української РСР, а польська сторона мала намір аналогічного об'єднання поляків.

На той час було близько 700 000 українців у Польщі, більшість з них з регіону Лемківщина, частина якої була  Україною, а тепер знаходилась у  Польщі. Те, що було представлено у вигляді добровільного переселення, швидко стало явною поліцейською операцією. Використовувалися радянські війська і спецслужби. Люди спочатку були змушені підписати форму, тим самим проявляючи згоду, але цей процес швидко забувався,  форми ігнорувалися і фарс розвіявся. В результаті близько 500 тисяч українців були депортовані в Українську РСР. Це, як видається, задовольнило Сталіна.

До 1947 року поляки підрахували, що, можливо, якихось 20 тисяч українців залишилося в Польщі та що українські партизани, переважно Української Повстанської Армії (УПА), були значною мірою поборені. У будь-якому випадку поляки вважали, що ті повстанці, що залишилися, не будуть в змозі продовжувати боротьби без місцевої підтримки. Проте польські оцінки були неправильними. Насправді, близько 200 000 українців залишилося, і це незабаром стало очевидно польському комуністичному уряду.

Саме тоді польський уряд без подальшого заохочення з боку Сталіна вирішив взяти справу в свої руки і розв'язати «українську проблему» в межах Польщі. В результаті була горезвісна "Акція Вісла", під час якої близько 140 000 українців були депортовані не в СРСР, а на західні польські землі з конкретними директивами, що вони не повинні були бути переселені  в концентрованих групах. Крім того, багато українців загинуло та чимало, зокрема, представників інтелігенції та духовенства, було ув'язнено в  концентраційний табір Явожно.

Наведені вище факти досить добре відомі і загальноприйняті сучасними українськими, польськими та західними вченими і польськими та українськими урядовцями. Деякі польські сучасники стверджують в якості виправдання, що це була робота комуністичного режиму, а не поляків. Інші стверджують, що "Акція Вісла" була розплатою за вбивство українцями польських цивільних осіб на Волині під час 1943 – 1944 рр.

Незалежно від аргументів факт залишається фактом, що очищення Польщі від українців було проведеного урядом Польської Народної  Республіки. Співавторами в цих зусиллях було польське населення і навіть польська римо-католицька церква. Українські церкви були передані польській церкві. Ця умова, в більшості випадків, зберігається до нинішнього дня. Існує мало сумнівів у тому, що те, що сталося з українцями в Польщі, була спланована спроба геноциду, як це чітко визначено подальшою Конвенцією ООН з цього питання.

Україна і Польща є сьогодні союзниками по необхідності. Багато українців і поляків є справжніми друзями по вибору. Протягом довгого часу було також багато  шлюбів. Я сам є українським американцем з українського та польського походження. Більшість українців, у тому числі лемки, навчилися до якоїсь міри примиритись з минущим, хоча і не  забувати його.  Лемківські українці є особливі люди в цьому відношенні. Ніхто не постраждав більше, ніж вони,  від рук поляків. Переважно лемки вважають сьогоднішню Україну своєю країною, не дивлячись на те, що вона не включає їх споконвічні землі. Лемківщина знаходиться в межах кордонів Польщі.

Голова Лемків сказав мені:

“Нас, лемків, дуже болять ці радянсько-польські акції після Другої Світової Війни, але ми є мирні люди з Християнськими засадами. Тому ми знайшли спосіб  помиритися та витримати. Ми горді нашою спадщиною і горді бути частиною української нації. І ми будемо обороняти  лемківську і українську позицію, але робимо це без ненависті. Лемківська ватра горітиме завжди.” 

Проте залишаються безсоромні польські голоси, які говорять з обуренням про українську агресію,  з посиланням на одиноку взаємну волинську трагедію, коли в розпал Другої світової війни Волинь була полем бою для нацистських регулярних військ, радянських служб, польської Армії Крайової, УПА, різних  партизанських груп. Може, вони повинні взяти приклад з лемків, перед якими вони ніколи не вибачилися. Існує урок, який слід вивчити.

Для людей, які простежують своє коріння до Лемківщини, їх країна сьогодні є незалежна та демократична Україна, котра одночасно святкує 25-річчя своєї відновленої незалежності і продовжує оборонну війну на захист себе, Європи і світового цивілізованого співтовариства проти російської агресії. Я підозрюю, що було дуже важко для будь-якого лемка помиритися з поляками. Але багато хто з них зміг це зробити, рівночасно не забуваючи і вшановуючи свої жертви.

Аскольд Лозинський
 

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-