Останні новини

Півстолітнє служіння на Київській кафедрі

Михайло Сорока 13.05.2016 01:27 1071

У ці дні минає півстоліття служіння на Київській кафедрі Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета.

14 травня 1966 року Філарет був возведений у сан архієпископа Київського і Галицького, Екзарха України. І саме йому вже за часів здобуття незалежності України випала визначна місія стати на чолі УПЦ Київського Патріархату і очолити вистражданий багатьма поколіннями українського народу рух за незалежну від Москви Українську Православну Церкву.

І тоді, півстоліття тому, і нині Володимирський собор – його головний Духовний Храм. Мене завжди вражає, з яким одухотворенням, постійністю і обов΄язковістю звершує він тут храмове богослужіння, як дотримується усіх літургійних канонів, вимагаючи цього і від інших церковнослужителів, наскільки проникливо, дохідливо, переконливо здійснює проповіді. Це не звичайні проповіді, а довірлива бесіда з прихожанами собору мудрого, глибоко віруючого, багато знаючого духовного отця.  Його негучний голос завжди звучить проникливо, сягає не тільки найвіддаленіших куточків СвятоВолодимирського Патріаршого собору, а й глибин людської душі. Вражає й те, з якою постійністю і обов’язковістю виконує він цю священну місію: і в суботні та недільні богослужіння, і під час усіх свят та щотижневих акафістів – Божій Матері, святій великомучениці Варварі, митрополиту Київському священномученику Макарію.

   Мене завжди захоплюють проповіді Святійшого Патріарха. Не тільки мене, звичайно, а й усіх, хто має можливість, благо і честь їх слухати – і у Володимирському соборі, і в інших святих храмах. Мені не доводилося жодного разу бачити, щоб Патріарх Філарет їх читав. Але те, як вибудовується сюжет проповіді – від, здавалося б, відомих усім нам істин і життєвих прикладів до їх теологічних узагальнень і Божих настанов – свідчить про ретельну продуманість кожної з них та про неоціненний досвід, велику мудрість і енциклопедичність знань проповідника. Підкоряє слухачів і стиль проповідей, в основі якого – чіткі, звернені до слухачів  запитання і дохідливі та водночас глибокі й переконливі відповіді на них.

Згодом ці проповіді, як і інші публічні звернення Святійшого Патріарха Філарета, я з цікавістю перечитую у «Голосі Православ΄я»», у його книгах, коментарях, численних інтерв΄ю, слухаю у повчальних теле- і радіопередачах. І не перестаю дивуватися його невтомності, самовідданості, високодуховному подвижництву.

Готовність Патріарха Філарете до діалогу з журналістами і його постійні  виступи у засобах масової інформації – це окрема велика тема. У цьому ж короткому слові скажу лише, що для моїх колег глава УПЦ–КП – глибоко шанована, авторитетна людина, з котрою можна вести невимушену, щиру розмову, яка важлива й цікава не лише для її учасників, а й для багатомільйонних читацьких, теле-, радіо- та інтернетаудиторій. І тематика цих розмов – багатопланова, найрізноманітніша.  А головне – завжди актуальна і суспільно важлива, бо торкається гострих проблем подолання розколу в Українському православ΄ї, захисту християнських цінностей у сучасному світі, нашого непростого буття. Хто може зрівнятися сьогодні в Україні зі Святійшим Філаретом у цьому невтомному подвижництві? Переконаний, що це питання – з розряду риторичних.

І ще однієї теми хотілося б торкнутися. Йдеться про тверду, мужню й непоступливу позицію, яку зайняла Українська Церква Київського Патріархату та її лідер під час бурхливих, кривавих подій Революції Гідності. Зайняла без жодних сумнівів і роздумів, починаючи з тієї драматичної ночі на 30-е листопада 1913 року, коли Золотоверхий Михайлівський собор відкрив свої ворота і взяв під крило свого захисту беззахисних, жорстоко побитих і переслідуваних беркутівцями київських студентів, перших протестувальників Майдану. Ми не раз чули й чуємо, що церква має бути зі своїм народом. Навіть у найтяжчі для нього дні випробувань. Церква Київського Патріархату зайняла в ті дні й місяці саме таку позицію. І це вже промовистий факт не лише її літопису, а й сучасної історії України.

Не може не вражати неабияке подвижництво Патріарха в ім’я об’єднання Українського Православ’я, утвердження Помісної Православної Церкви. Цій меті він віддає всі свої сили, весь свій високий авторитет. Цьому слугують не тільки його проповіді, не лише численні листи, відозви, виступи в пресі, а й поїздки по Україні та в зарубіжжя. Хто б і як не хотів і не намагався  зупинити ці об’єднавчі процеси, обмежити вплив Київського Патріархату на наше духовне життя, але завдяки енергійній і послідовній діяльності Патріарха Філарета та його соратників справа об’єднання живе і, ми віримо, восторжествує.

   З роботи я часто повертаюся через Пушкінську вулицю, повз будинок Київського Патріархату, в якому, мені це відомо, дві скромні кімнатки на першому поверсі відведені Патріархові Філарету. Можливо, в ті хвилини керівник Української церкви Київського Патріархату готує чергове видання, яке доповнить чималу бібліотеку написаних ним книг чи перекладів. Може, готує він наступну проповідь, щоб звернутися до парафіян із щирим закликом любові до Всевишнього і слідування у повсякденні Його священним заповідям. А, можливо, готується до чергової близької чи далекої поїздки. Думається мені в такі хвилини, що ми маємо пишатися тим, що з нами є, за нас молиться такий наш видатний сучасник, як Святійший Патріарх Філарет. Вважаю, що ми, православні українці, маємо в особі Патріарха Філарета справжнього духовного наставника, філософа, теолога, церковного лідера, видатного діяча сучасної України.

Михайло Сорока
 

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-