Останні новини

Свобода в інформаційному світі: персональний вибір чи сліпа віра?

Дмитро Сінченко Блоги 05.05.2016 02:11 851

Натовп не вміє мислити, він керується інстинктами. Україною ж мають керувати мислячі люди  

«Яка б група політиків не обиралася в уряд, вони негайно починали діяти всупереч "волі народу" і, що ще гірше, не бажали прислухатися до думки мас і виправляти свої помилки…»
Бен Елтон, «Сліпа віра».
Знайома ситуація? Ці слова епіграфу ідеально підходять під реалії сучасної України. Хоча, це речення цілком універсальне, його можна застосувати до будь-якого уряду будь-якої держави, адже завжди знайдуться незадоволені представники народу, до думки якого політики «не прислухаються». 
Завдяки цій універсальності створюється ілюзія того, що народ може безпосередньо приймати рішення стосовно визначення державної політики. Однак, що входить у поняття народу? Народ – це все населення держави? Це громадсько-політична сила, на яку опирається офіційна влада в країні? Чи це просто велика кількість людей?
Що таке «воля народу»? Це думка більшості громадян? Більшості виборців? Більшості виборців, які ходять голосувати? Чи просто думка якоїсь частини суспільства?
З огляду на різні визначення поняття «народу», які не завжди співпадають, часто-густо ми отримуємо підміну понять, тобто, цими речами вміло маніпулюють. «Ми – народ!», кричали активісти на Київському Майдані. «Народ сидить вдома, на вулиці вийшли лише частина радикалів», - переконували високопосадовці. 
І ті, і інші були праві, але водночас вони ж помилялись. Щоб розібратись із дефініціями, зрозуміти, хто і що має на увазі, необхідний діалог. Необхідно вміти слухати і чути. Необхідно думати. 
Критичне мислення не сумісне зі сліпою вірою. Мислячою людиною важко маніпулювати. Тому будь-який авторитарний режим намагається таких виявляти і усувати. Їх або залучають до роботи на режим, або знищують.
Жахливі і криваві диктатури завжди ховаються за привабливими ідеями рівності та народовладдя. Але при цьому у народу відбирають найважливіше – свободу вибору. 
У творі Бена Елтона йдеться ніби то про перемогу демократії. Здавалося б, що може бути кращого, ніж безпосереднє волевиявлення народу на майдані? Закони приймаються безпосередньо народом, а отже – в його ж інтересах. Це ж, ніби то, і є наш Майдан, символ української демократії? Проте, це не так.
Ми чудово пам’ятаємо, що на нашому Майдані були різні люди. Умовно їх можна розділити на тих, хто там знаходився постійно і брав активну участь у його внутрішньому житті, тих, хто заходив туди «подивитись», тих, хто приїжджав на вихідні, і «сцену». 
На вихідні приїжджали, переважно, на заклик політиків «сцени». З трибуни говорили ті, кого Майдан на це не уповноважував. Але виголошене зі сцени отримувало певну ілюзію легітимізації. Так, ми нібито обрали на Майдані його нібито керівний орган – Раду Майдану, а після втечі Януковича – цілий Кабмін. 
Однак в дійсності рішення зі сцени тільки озвучувались, а не приймались. А от сам процес прийняття був кулуарний і непрозорий. Це не демократія, це охлократія. І владу матимуть лише популісти та їхні тіньові господарі.
Герой антиутопії Бена Елтона «Сліпа віра», Траффорд, «ненавидів натовп, однак зовсім непогано ставився до компанії». І це природньо. Лише в компанії ти можеш і слухати, і бути почутим. Натовп не вміє мислити, він керується інстинктами. 
Україною ж мають керувати мислячі люди.
Дмитро Сінченко
 
* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-