Останні новини

4 грудня

Чорнобиль: перспективи відкладених рішень

Володимир Холоша 05.05.2016 01:31 887

Що можна однозначно записати в актив ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС?

Стан справ за межами зони відчуження з  точки зору агрорадіоактивного чинника та соціально-економічних наслідків у тих 12 областях, де після катастрофи  в багатьох районах  виявили великі радіаційні  плями. Це Волинська, Рівненська, Житомирська, Київська, Сумська, Вінницька, Чернівецька, Черкаська, Чернігівська, Тернопільська, Хмельницька, Івано-Франківська. Під впливом підвищеного рівня радіації опинилися  2293 населені пункти  із загальною площею  у понад  54 тисячі квадратних кілометрів. Останнє дозиметричне обстеження та радіологічна  паспортизація, які проводилися  у  2013-2014 роках, показали, що переважна більшість мешканців у згаданих регіонах можуть сьогодні спокійно жити і займатися  сільським господарством  без обмежень. Радіації  там практично вже немає. Під контролем та вжиттям контрзаходів залишається менше сотні населених пунктів Полісся.

Здебільшого тут свою велику і неоціненну справу зробила матінка-природа. Але певні  свої результати  щодо зменшення  рівня забруднення сільгосппродукції дали й ті масштабні агротехнічні  заходи, зокрема, вапнування сільгоспугідь, які були проведені у 90-х роках.

 Адже що почалось відбуватися, коли збудували «саркофаг», і військові частини, які завершили ліквідацію аварії, покинули зону? До тієї величезної кількості  опромінених бульдозерів, кранів, самоскидів,  бетоновозів,  які залишили будівельно-монтажні  організації, як  вже непридатні до роботи, додалися  тисячі одиниць  армійської техніки. Вантажних і пожежних машин, бронетранспортерів, тягачів, гелікоптерів… Більшість з них «світилася». Щоб створити кращі умови для їх охорони і зберігання подалі від людей, всю цю армаду металу  було стягнуто на майданчик відстою в районі села Розсоха, огородили  колючим дротом.

Але це  згодом не завадило її розтягуванню.  Коли ми туди в  черговий раз поїхали, то побачили десятки добре протоптаних  стежок з боку населених пунктів по інший бік колючого дроту. Не від кращого життя сотні селян перетворилися на «металістів». І я до цього часу впевнений у правильності прийнятого тоді рішення: розпочати  планово розбирати та сортувати  техніку. Частину, дуже опромінену, відвезли на могильник «Буряківка», частину відмили хімікатами, відпіскоструїли, дезактивували, пропустили через дозиметричний контроль і передали на металургійні заводи країни на переплавку. Для наших підприємств  з поводження із радіоактивними відходами це було супутньою діяльністю, а за постійного недофінансування – певним  офіційним додатковим заробітком. До відома: за останні роки не було зафіксовано випадків перевищення радіоактивного забруднення металу, отримуваного від держпідприємств зони відчуження.

Але траплялися, на жаль, випадки несанкціонованого руху металу у вигляді двигунів, демонтованих частин гвинтокрилів, задніх мостів та рам БТРів та машин. Коли пішла інформація, що наші дозиметристи працюють у змові з міліціонерами, ми встановили відеокамери. Був випадок, коли шляхом закриття відеокамери була спроба вивезти металобрухт – в результаті розслідування офіцера міліції звільнили.

Периметр  зони відчуження  450 км. Там в огорожі безліч шпарин. Дірки не встигають  залатувати. Законодавством встановлена досить жорстка відповідальність за порушення правового режиму зони відчуження. Десятки людей затримуються, але конфісковані предмети не завжди мають перевищення по радіаційному забрудненню та так звану «нульову вартість», тому справи як правило завершуються адміністративними покараннями у вигляді штрафів.

Досі непростою і гострою проблемою залишається робота заводів з переробки і  твердих, і рідких радіоактивних відходів. Потужності створено за кошти європейських  партнерів. Декілька упаковок з радіоактивними відходами здали на комплекс “Вектор”. А ось потрібних бюджетних грошей для виготовлення у Славутичі відповідної тари і залізобетонних контейнерів немає, що залишається головною причиною простою вже збудованих підприємств. Є і  більш  серйозне питання. Створення  інфраструктури для довготермінового зберігання осклованих високоактивних відходів  від переробки на потужностях  Росатома  відпрацьованого ядерного палива реакторів типу ВВЕР-440 Рівненської  атомної станції. Ситуація складна, її намагаються вирішити протягом майже 20 років. Це ті відходи, які мають бути  повернуті  з Росії. Їх ми повинні були почати приймати ще у 2014 році?

Після непростих переговорів термін перенесено на 2018 рік. Є невчасне виконання планів з російської сторони, але є питання по створенню такого сховища і до нас. Сьогодні навіть ТЕО  цього вкрай потрібного  об’єкта  не затверджено  в установленому порядку. Затримка з реалізації цього проекту  може призвести до невиконання Україною міжнародних зобов’язань та необґрунтованих фінансових втрат держави. Разом з тим, є ряд неврегульованих сторонами питань щодо порядку повернення продуктів переробки відпрацьованого палива українських АЕС.

Все впирається у фінансування, у великі кошти. Свого часу  була створена загальнодержавна цільова екологічна програма поводження з радіоактивними відходами (РАВ). Донедавна  фінансування  цієї програми здійснювалося  за рахунок спеціально створеного фонду РАВ. Однак Законом України від 23 грудня 2010 року №2856-VI  «Про внесення змін до Бюджетного кодексу та деяких інших законодавчих актів України» було фактично змінено цільове призначення  згаданого фонду, що призвело  до розпорошення  його коштів на інші проекти. Фінансування заходів  загальнодержавної екологічної програми  весь цей час  здійснюється за  залишковим принципом. Протягом шести років обсяг її фінансування з фонду РАВ становив не більше 15%. Це призвело до того, що переважна кількість заходів не виконана, а реалізацію  деяких проектів розпочато з критичним запізненням. Яскравий приклад – не створення до цього часу сховищ для приймання радіоактивних відходів від українських АЕС.

Основним  наповнювачем фонду РАВ є сьогодні ДП «НАЕК «Енергоатом». Компанія щорічно перераховує майже 700 млн. грн. екологічного податку в частині збору за РАВ. Станом на 01.01.2016 р. «Енергоатом» перерахував  3,8 млрд. грн. Але у затвердженому на минулий рік Державному бюджеті  «на виконання робіт у сфері поводження з радіоактивними відходами неядерного циклу, будівництво комплексу «Вектор» та експлуатацію його об’єктів» було передбачено 61249,4 тис. грн., тобто менш як 9% коштів, які тільки «Енергоатом» перераховує до фонду поводження з радіоактивними відходами. Кажуть, коштів на РАВ немає. Це ж цинізм вищої проби.

Тепер щодо будівництві конфайнменту (так офіційно називають  «Укриття-2»)  над об’єктом «Укриття». Наші потужні компанії запрошували до участі в цьому  проекті. Але коли вони побачили, які високі стандарти міжнародний консорціум NOVARKA ставить, зокрема, до якості  металу та точності  виготовлення металоконструкцій із застосуванням  сучасних лазерних технологій, вони не могли дати гарантій  дотримання  таких вимог. Скажімо, верхня напівсфера «Арки» завширшки в 257  метрів  за технологією, мала складатися (сьогодні все це вже виконано) лише з двох частин по 128,5 метра, які з’єднувалися  болтами та гайками. Яка ж мала бути точність розмірів і геометрії отворів, щоб болти вільно, без кувалди, зайшли туди! «Ні, не потягнемо». Їх участь у цьому проекті обмежена, наскільки мені відомо,  поставками, в основному, напівфабрикатів – металевих чушок (слябів) на заводи Італії. Разом з тим, в роботах по НБК беруть участь близько ста українських субпідрядників, якими виконується  тут значна частка робіт.

У наступному, 2017 році, генпідрядник NOVARKA обіцяє, нарешті, здати цей «Саркофаг-2». Але ж ми до цього часу не маємо і ще десятки років не матимемо головного – технологій і можливостей  вилучення з «Укриття» того високорадіоактивного «добра»  у вигляді паливовмісних мас, радіоактивного  пилу та води, фрагментів ядерного палива, осклованої «слонової ноги» у сотні рентген і сотні тонн, яке знаходиться в ньому. І це питання з питань, на яке ще довго і довго Україна, найімовірніше, вже самостійно, шукатиме відповіді. ( Це так зване відкладене рішення). Хоча опрацьовуються шляхи в тому числі і через міжнародні форуми залучити міжнародну спільноту до вирішення цих унікальних завдань. А поки що планується обережно демонтовувати у старому «Укритті» під НБК ті конструкції, які можуть впасти. Ресурс «Саркофагу», його захисних конструкцій – до 2024 року. Після передачі нам генпідрядником «Укриття-2» цією досить відповідальною справою в основному і займатимуться наші фахівці. А після 2024 року вже будемо думати  про технології вилучення з «Укриття» паливовмісних мас. А це вже більш складні й дорогі речі.

Володимир Холоша
 

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-