Останні новини

Росія посилює тиск на Туркменістан за його співпрацю з Україною

Михайло Гончар 04.05.2016 18:32 958

Чи можна було б відновити газові постачання з Туркменістану до України та й у цілому до Європи?

У новій роботі Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» «Гібресія Путіна» ми акцентуємо увагу на крипто-війні (від грецького – прихований, таємний, зашифрований) Росії проти України. Вона велась тривалий час і передувала агресії гібридного типу. Головним фронтом крипто-війни був газовий. Росія сповна використала гіпертрофовано високу газову залежність економіки України. Головним постачальником газу до України був Туркменістан з яким країна мала відповідну міжурядову угоду.

Точка відліку початку енергетичного етапу крипто-війни – 2003 рік, коли РФ  перервала прямі газові відносини України та Туркменістану. 10 квітня 2003 року у Москві Туркменбаші був змушений під тиском В. Путіна підписати 25-річний договір про контрактування усіх обсягів природного газу, що видобувається у Туркменістані на користь «Газпрому». Згодом С. Ніязов відмовив Л. Кучмі у пролонгації міжурядової угоди про постачання в Україну туркменського газу – мовляв, немає вільних обсягів, звертайтесь до Росії. Майстерно створивши проблему для України, через рік Росія запропонувала її «розв’язання» – схему «Росукренерго», яка максимізувала газову залежність України від РФ та створила корупцієгенні механізми впливу Кремля на політичне керівництво країни. Газові взаємини України й Туркменістану були поновлені, але головним плеймейкером для них став Кремль, що діяв через механізм транснаціональної газової корупції – партнерство «Газпром» - РУЕ.

Київ не раз намагався поновити прямі газові взаємини з Ашгабатом, користаючись тою чи іншою нагодою. Чергова спроба була зроблена у 2016 році. Адже з початку року «Газпром» оголосив про дострокове розірвання підписаного у 2003 році 25-річного контракту. Тобто, з’явилася гіпотетична можливість поновити закупівлі туркменського газу, який виявився непотрібним Росії. І не просто непотрібним, але й таким, що заважає газпромівському в умовах низьких цін на вуглеводні. За російською логікою, конкурентів потрібно знищувати. Тому відмова РФ від своїх зобов’язань по закупівлі туркменського газу – це не просто наслідок несприятливої бізнес-кон’юнктури на енергетичних ринках, але ще й дія на ураження конкурента, яким є Туркменістан для Росії, враховуючи його газовий потенціал.

Поновленя імпорту Україною туркменського газу могло б посприяти Туркменістану у його доволі важкому економічному становищі. Але не дивлячись на візит президента України до Туркменістану у жовтні 2015-го, прориву у відносинах не відбулось. У чім причини? Звісно, що туркменський газ може потрапити до України поки що тільки через Росію. РФ же не бажає забезпечувати свободу транзиту для нього, хоча це суперечить правилам СОТ. Але проблеми існують не тільки для поновлення газових відносин між Україною та Туркменістаном, вони виникли по усьому колу двосторонніх економічних відносин. У середині 90-х, Україна, закуповуючи основні обсяги видобутого Туркменістаном природного газу, була торговельним партнером №1 для цієї центральноазійської країни. Зараз Україна ледь помітна в структурі зовнішньої торгівлі Туркменістану – менше 1%.    

Однією з головних причин значного зниження активності двостороннього українсько-туркменського співробітництва, яке спостерігається з 2016 року, є посилення тиску на керівництво Туркменістану з боку Російської Федерації, яка продовжує політику економічної ізоляції України з метою знесилення країни в ході затяжної агресії гібридного типу.

Стан туркменсько-української торгівлі за результатами 1 кварталу 2016 року демонструє серйозне падіння. Головними статтями експорту в Туркменістан у довоєнний для України період (2013 р.) була продукція металургійної промисловості, агропромислового комплексу, машинобудування, хімічної та деревообробної промисловості. Імпорт товарів з Туркменістану в Україну в 2013 р. складався в основному з вовни, бавовни, текстилю та нафтопродуктів. За І кв. 2016 року обсяг двосторонньої торгівлі склав $21,5 млн., у той час як за аналогічний період 2015 року він був $52,2 млн. Це означає, що за підсумками року він може не дотягнути й до $100 млн. Для порівняння – товарообіг у довоєнному 2013 році становив $495,8 млн. Експорт товарів у 2013 р. склав $395,3 млн.  Імпорт - $100,5 млн. Сальдо торгівлі товарами для України було позитивне -$294,8 млн. Слід зазначити, що у середині 90-х товарообіг становив приблизно $1 млрд., а в середині 2000-х – майже $3,5 млрд.

Основним чинником впливу РФ на Туркменістан є спекуляція на можливості відновлення закупівлі природного газу. Це питання є чутливим для Туркменістану, оскільки через припинення імпорту з боку РФ природного газу виник дефіцит  коштів для реалізації масштабних проектів, запланованих туркменським лідером Г. Бердимухамедовим. Туркменістан недоотримає у 2016 році близько $2 млрд. у порівнянні з 2015 роком. Ашгабат може піддатися російському тиску. Опосередкованим свідченням цього є зняття негласної заборони президента Туркменістану на торгівлю з російськими компаніями, яка була введена після різкого зниження РФ обсягів закупівель природного газу, починаючи з січня 2015 року. Зняття заборони було зроблено після візиту наприкінці березня ц.р. до Туркменістану делегації з Москви на чолі із віце-прем’єром С.Приходько. В ході переговорів, які проходили між російською та туркменською сторонами, гості з Москви  вказували на політичну та економічну нестабільність в Україні, та доцільність, у зв’язку з цим, розвитку співробітництва Туркменістану з РФ.  Показовими стали два туркменсько-російських бізнес-форуми, що пройшли з інтервалом у кілька днів наприкінці березня в Ашгабаті та Єкатеринбурзі.

Внаслідок зазначених дій з боку РФ, стан розвитку українсько-туркменських відносин значно погіршився за рахунок створення штучних перепон для діяльності українських компаній на території Туркменістану.

“Альтком”, що реалізує в Туркменістані масштабні інфраструктурні проекти загальною вартістю $1,3 млрд. Він поставлений в умови, що змусили його відмовитись від реалізації проекту будівництва аеропортового комплексу в Туркменабаті загальною вартістю $477,4 млн. через фінансову заборгованість з боку Туркменістану за фактично виконані роботи. На початок квітня ц. р. заборгованість перед компанією за виконані та прийняті роботи становить $24,6 млн., а також $145,9 млн. за роботи, які фактично виконані, але “штучно” не прийняті – не підписано акти виконаних робіт. Паралельно туркменська сторона продовжує здійснювати тиск на українську компанію, намагаючись відібрати й проект по зведенню аеропорту в Дашогузі, будівництво якого завершено на 85%.

“Азовзагальмаш” в лютому 2016 року виграло тендер на постачання для потреб “Туркменхімії” 20 залізничних цистерн для перевезення сірчаної кислоти (сума контракту $1,3 млн.), а наприкінці березня 2016 року компанію повідомили про зміну рішення нібито через порушення умов тендерних торгів. Туркменська сторона передала виконання контракту російському підприємству “Уралвагонзавод”.

“Євразійський трубопровідний консорціум”, відповідно до попередньо досягнутих домовленостей, мав бути постачальником трубної продукції великого діаметру для газопроводу Туркменістан – Афганістан – Пакистан – Індія (ТАПІ). Проте, без пояснення причин, для газопроводу закуповують трубну продукцію виробництва “Виксунського металургійного заводу” з РФ.

В цілому, заборгованість перед українськими компаніями, що працюють в Туркменістані (“ЄАТК”, “Альтком”, “Інтербудмонтаж”, “Сєвєродонецький завод нестандартизованого хімічного устаткування”, “Факел”, “Сумське машинобудівне науково-виробниче об’єднання”, “Універсальні бурові установки”, “Компресормаш”) з боку туркменських державних організацій станом на квітень 2016 року становила близько $274 млн.

Компанія “Міжнародні авіалінії України” (МАУ), незважаючи на досягнуті домовленості щодо відкриття прямого авіаційного сполучення, 16 березня 2016 року шостий раз отримала відмову в реєстрації представництва та дозволу на виконання прямих рейсів з України до Туркменістану.

Також сповільнюється процес підготовки до підписання міжурядової угоди про реалізацію Програми туркменсько-українського військово-технічного співробітництва на 2016-2017 роки. Вказані процеси призвели до перенесення термінів проведення V засідання Спільної міжурядової українсько-туркменської комісії з економічного та культурно-гуманітарного співробітництва. Строки проведення й досі залишаються не визначеним. Також керівництво Туркменістану має намір перенести на невизначений термін візит президента Г.Бердимухамедова в Україну, що мав би відбутися наприкінці травня – початку червня.

Таким чином, простежується, що погіршення українсько-туркменських відносин безпосередньо пов’язане з активною діяльністю РФ, спрямованою на завдання шкоди Україні в сфері розвитку міжнародного економічного та політичного співробітництва.

Чи можна було б відновити газові постачання з Туркменістану до України та й у цілому до Європи? Гіпотетично, так. Адже це мало місце у минулому, до того ж технічні можливості транспортування газу системою Середня Азія – Центр зберігаються. Але для цього потрібні консолідовані міжнародні зусилля – тиск на Росію з боку ЄС. Замість того, щоб гадати, як надати «зелене світло» проекту «Північний потік – 2», Європейська Комісія могла б виставити жорстку умову: будь-які обговорення цієї проектної пропозиції стануть можливими тільки після розблокування транзиту центрально-азійського газу до Європи. Але з боку Брюсселя, який так переймається диверсифікацією джерел та маршрутів постачання газу, ні пари з вуст. Та й українська сторона не шукає спільників у цій справі. Останнє виглядає доволі дивно. Тому «Газпром» та його васальні компанії у Європі почувають себе доволі впевнено - як у тому, що туркменський газ не прийде в Європу, так і в тому, що альтернативи «Північному потоку -2» не існує.

Михайло Гончар
 

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-