Останні новини

Віра в Бога була частиною Шевченкового генетичного коду

Володимир Мельниченко 01.05.2016 01:50 1031

Великдень і Шевченко... Тарас Григорович пішов і... розчару­вався! Як це зрозуміти і пояснити?

Дорогою із заслання в Петербург Тарас Шевченко зупинився в Москві із 11 до 26 березня 1858 р. гостював у Михайла Щепкіна. У Щоденнику записав: "Грешно роптать мне на судьбу, что она затормозила мой поезд в Питер. В продолжение недели я здесь встретился и познакомился с та­кими людьми, с какими в продолжение многих лет не удалось бы встре­титься". Шевченко прекрасно розумів, що за все це він завдячує Щепкіну: "И за всю эту полную радость обязан я моему знаменитому другу М.С.Щепкину".

                                                     "Світла мало, дзвону багато..."

У пасхальну ніч з 22 на 23 березня Та­рас Григорович самостійно відвідав службу в Кремлі і записав у Щоденнику: "Если бы я ничего не слыхал прежде об этом визан-тийско-староверском торжестве, то, мо­жет быть, оно бы на меня и произвело какое-нибудь впечатление, теперь же ровно ника­кого. Свету мало, звону много, крестный ход, точно вяземский пряник, движется в толпе. Отсутствие малейшей гармонии и ни тени изящного. И до которых пор продлится эта японская комедия? В 3 часа возвратился домой и до 9 часов утра спал сном праведника ".

Відомо, що вся Москва захоплювалася великодньою службою в Кремлі, люди на­товпами йшли в Успенський собор, де пра­вило вище духовенство, рвалися на пра­вославне видовище, на пасхальний хрес­ний хід, прагнули саме в цей день послуха­ти соборний дзвін... Та що там говорити, водночас із Шевченком у Кремлі в ту ніч був Лев Толстой, який дивився на релігій­не дійство зовсім іншими очима: "По­шёл... на площадь в Кремль. Глазеющий народ. Зашёл в церковь. Хорошо! Христос Воскресе!"

А Тарас Григорович пішов і... розчару­вався! Як це зрозуміти і пояснити?

Іван Дзюба справедливо наголошує, що православ'я офіційного гатунку, яке стало казенною, насильною релігією, слухняною служкою влади, символом об­лудності режиму, відштовхувало Шевчен­ка. "Самі слова "православ'я", "право­славний" він уживає не як ідентифікацію своєї віри, а здебільше з негативним емо­ційним забарвленням – порядком саркас­тичної інтерпретації офіціозної фразеоло­гії". Пам'ятатимемо також, що на ставлен­ня поета до православ'я впливало глибоке розуміння ним тієї непривабливої ролі, яку відводив церкві царизм у своїй політи­ці русифікації України та інших народів.

Отже, вихлюпнулося в той день те, що давно наболіло й нуртувало в Шевченковій душі – глибинне відчуття поверховос­ті, надуманості, фальші багатьох релігій­них обрядів і людських учинків у право­славному декорі. Якщо уважно читати Щоденник Шевченка після заслання, то можна знайти чимало конкретних випад­ків, які не тільки попереджують про мож­ливість подібного емоційного вибуху, а й пояснюють його. Тарас Григорович сам описував реальні ситуації, що відштовху­вали його від церкви (не від віри в Бога!), і сам зізнавався: "У меня не хвати–о духу пе­рекреститься и войти в церковь". Або ще. Трохи більше, ніж за місяць до великод­ньої служби він зайшов до Преображенського собору в Нижньоновгородському кремлі, щоб послухати архієрейських пів­чих. І що? "В архиерейской службе с ее обс­тановкой и вообще в декорации мне показа­лось что-то тибетское или японское. И при этой кукольной комедии читается Еванге­лие. Самое подлое противоречие".

Для великого поета Бог не був суголос­ним з деякими релігійними обрядами та виявами віри, з царським духовенством, з попами... Пам'ятаєте в "Неофітах"?

Молітесь Богові одному,
Молітесь правді на землі,
А більше на землі нікому
Не поклонітесь. Все брехня –
Попи й царі...

Віра в Бога була частиною Шевченкового генетичного коду. З цією вірою було нерозривно пов'язано все поетове світо­сприйняття: "Для человека-материалиста, которому Бог отказал в святом, радостном чувстве понимания Его благодати, Его не­тленной красоты, для такого получеловека всякая теория прекрасного ничего больше, как пустая болтовня". Саме тому кремлів­ський церковний антураж сприймався ві­руючим поетом, як несумісний з Євангелією. В декоративно-ляльковій, як йому зда­валося, обстановці неможливо читати тек­сти про земне життя Ісуса Христа та його жертву в ім'я людей. Найпідліше проти­річчя!

За кого ж ти розіп'явся,
Христе, сине Божий?
За нас добрих, чи за слово
Істини... чи, може,
Щоб ми з тебе насміялись?
Воно ж так і сталось.

"Віруй! І віра врятує тебе", — це Шевченкові слова. І ще: "Милосердий Бог — моя нетлінная надія". Проте поет не ставив в один ряд Бога й богослужіння російської православної церкви, релігію та її офіцій­них представників. Поет не любив мос­ковське попівство не лише за похмурий рабський дух "візантійщини", а й за обс­курантизм і тримання народу в духовній темряві та неволі. Шевченко ніколи не плутав і не поєднував релігійну ідею і богословіє з церковнослужителями.

Нарешті приверну увагу читачів до Шевченкових слів про те, що "крестный ход, точно вяземский пряник, движется в толпе". Вони свідчать про прекрасне знан­ня Шевченком тодішньої московської мо­ви! Сучасник поета, москвознавець Петро Вістентоф згадував знамениті на всю Мос­кву пряники з міста Вязьми, як типові ку­пецькі ласощі. До речі, вельми популярні на Пасху. Вислів "вяземские пряники" на­віть увійшов до лінгвоенциклопедичного словника сучасного москвознавця Воло­димира Єлистратова "Язык старой Мос­квы" (2004). Тільки, на жаль, без посилан­ня на великого українського поета, який єдиний вжив його як образну й вражаючу метафору. Йшлося про пряник, тобто со­лодке печиво, приготовлене на меду, пато­ці або цукровому сиропі з додаванням прянощів, від якого в роті залишається відчуття терпкості, стягування, в'язкості.

"Христос воскрес!"

Як уже знаємо, на Великдень — 23 бе­резня 1858 р. — Тарас Григорович спав недовго, менше шести годин, але міцно, і прокинувся о дев’ятій ранку. «Христос воскрес!» – так починався запис у Щоденни­ку. А далі йшли іронічні рядки:

"В семействе Михайла Семёновича тор­жественного обряда и урочного часа для разговен не установлено. Кому когда угодно. Республика. Хуже, анархия! Ещё хуже, ко­щунство! Отвергнуть веками освящённый обычай обжираться и опиваться с восходом солнца. Это просто поругание святыни!"

Не треба вбачати в цьому записі атеїстичну налаштованість поета, про що писа­ли деякі автори в радянські часи. Смішний й дикий вигляд мають і нинішні хулителі Шевченка, які нічтоже сумняшеся звину­вачують його в тому, що нібито поет і "не радий Воскресінню Христа". Хай би вони вчиталися у вистражданий українським ученим і релігійним діячем Іваном Огієнком (митрополитом Іларіоном) висновок і добре запам'ятали його: "Шевченкова найчастіша ідеологія й наука — спокійна. Церковна і богобійна. Це ідеологія – нау­ка його основна і всежиттєва, і всякі відхи­ли від неї – тимчасові одноразові відхили, викликані розпачем".

Скоріше за все, в щоденниковому за­писі відображено гарний ранковий нас­трій і добрий гумор Тараса Григоровича. Справді, сім'я Щепкіних, яку Шевченко пам'ятав і в Петербурзі, жила за звичним режимом. Михайло Семенович сам розпо­відав, як зізнався Миколі Гоголю, що "и заповеди-то для себя сократил, всего на две: люби Бога и люби ближнего как само­го себя". Літературознавець, історик Олександр Афанасьев, з яким Шевченко познайомився незадовго перед Великод­нем, також свідчив, що Щепкін говорив: "По-моему, вся религия состоит в этих правилах: люби Бога, люби ближнего и никому не делай зла! А все прочие обряды, посты — установление случайное".

Втім, очевидці свідчать, що Михайло Семенович намагався виконувати деякі церковні обряди, скажімо, говів, тобто постався й відвідував церковні служби, го­туючись до сповіді та причастя. Зберегли­ся розповіді артиста про сповіді в церкві Філіппа Митрополита, зокрема про те, як священик Другов сказав йому: "Театр, в сущности, есть школа, поучающая указа­нием на людские недостатки и пороки, и что, следовательно, и звание актёра почтенно". Вже згаданий Афанасьев зазначав, що Щепкін "не только сам постится в пер­вую и седьмую неделю великого поста, но и насильно принуждает к этому своих де­тей и даже сердится за отступление от обы­чая".

Володимир Мельниченко
На фото: Вознесенський собор в Переяславі, акварель Тараса Шевченка (1845 р.)

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-