Епідемія депресії
Я спілкуюся з багатьма людьми і більшість із них мають реальні і оптимістичні пропозиції щодо розвитку держави. Але замість того, щоб втілювати свої ідеї, вони витрачають цілі життя на скарги. Їхній стан перманентно пригнічений, від цього вони постійно хворіють – витрачають гроші на лікування - у них постійно не вистачає грошей. А нестача грошей тільки погіршує ситуацію. І так ми опиняємося у глухому куті.
Ми, українці, не можемо зрозуміти і прийняти однієї істини. Розвиток держави прямо пропорційно залежить від розвитку кожної людини окремо. А ми чекаємо, що держава сама візьме і почне за нас розвиватися. Ми хочемо лежати на дорогому м’якому дивані у власних апартаментах, попивати елітне пійло, і щоб у цей же час наші статки якимось чином зростали. Просто тому, що ми такі класні.
Ми хочемо великих прибутків, але боїмося ризикувати.
Ми хочемо якісної освіти, але не хочемо вчитися.
Ми хочемо чистих вулиць, але плюємо на асфальт, крадемо квіти з клумб, ламаємо зупинки, лавки, дитячі майданчики, залишаємо після себе сміття.
Ми хочемо бути здоровими, але купуємо чіпси і кока-колу.
Ми хочемо займатися спортом, але дивимося футбол у спорт-барах з келихом пива у руках і заливаємо горе поразки або святкуємо перемогу горілкою.
Ми хочемо безкоштовну медицину, але втікаємо від податків.
Ми проти корупції, але самі даємо хабарі.
Ми хочемо бути багатими, але не вміємо економити.
Ми хочемо, але нічого не робимо.
Точніше ми робимо. Але якщо ми хочемо більшого, то ми й робити повинні більше.
Розалія Розбіцька
реклама