Останні новини


Гострі кути перейменувань

Віктор Шпак 21.03.2016 00:06 703

Олесь Гончар мріяв про час, коли фронтовики Червоної армії й ветерани УПА, які боролися проти нацизму, спільно 9 травня святкуватимуть Перемогу, адже, за великим рахунком, всі вони воювали за свободу України. Натомість у Житомирі, взявшись за декомунізацію назв вулиць, зуміли не примирити, а навпаки — розсварити містян.

На відміну від міст сходу, в Житомирі давно вже немає топонімічних найменувань на кшталт Леніна, Карла Лібкнехта чи ХХІІ партз’їзду. Отож з огляду на зміст і дух закону про декомунізацію тепер надійшла черга вулиць Гамарника, Мануїльського, Косіора, Петровського, Кірова, Будьонного, Чапаєва тощо. Цілком прогнозовано «під роздачу» потрапили такі неоднозначні постаті, як кривавий маршал Георгій Жуков, командуючі фронтами Ватутін і Черняховський, міністр оборони СРСР Гречко, у долях яких поєдналися героїзм та невиправдана жорстокість до свого і чужих народів.

Однак до списку на перейменування, підписаного Житомирським міським головою Сергієм Сухомлином, в останній вечір відведеного на це терміну потрапили вулиці, названі на честь командирів бойових частин, які визволяли й обороняли місто у роки війни проти гітлерівців. Якщо загиблому 1944 року командуючому 18-ю армією генералові Леселідзе можна закинути, що він став Героєм уже після війни з ініціативи свого колишнього підлеглого Брежнєва, то які претензії до двічі Героїв Радянського Союзу (удостоєних цих звань на фронті) білоруса Івана Якубовського і українця Павла Рибалка або генерала-кавалериста Віктора Баранова чи генерала Потапова — легендарного командуючого 5-ю армією, війська якого влітку 1941 року героїчно захищали Коростенський укріпрайон? Саме мужність його оборонців, на переконання істориків, у підсумку визначила долю Москви, адже Гітлер змушений був перекинути війська із напрямку головного удару в Україну. До речі, генерала Потапова, якого німці взяли в полон непритомним, після війни поновили у званні, й він не зазнав жодних репресій, що стало унікальним фактом визнання його бойових заслуг.

У законі про декомунізацію чітко вказано, що перейменуванню не підлягають назви вулиць, пов’язані з «опором та вигнанням нацистських окупантів з України». Отож з огляду на цю норму начебто не мали зникнути з мапи міста прізвища героїв-підпільників Шелушкова, Бородія, Бугайченка, страчених гітлерівцями. Останнього, до речі, нацисти закопали живцем.

Однак Житомирський міський голова підписав розпорядження про перейменування згадуваних вулиць та знесення пам’ятників Шелушкову і Бородію, бо вони, мовляв, підпадають під декомунізацію як керівники підпільних обкому і міськкому комуністичної партії. Тим часом пам’ятник членові ЦК КПРС та керівникові Житомирського обкому КПУ в 1978—1989 роках Василеві Кавуну, як заявив Сергій Сухомлин журналістам, «не підпадає під закон про декомунізацію, і погруддя вирішено залишити».

Після такого «творчо-вибіркового» застосування норм законодавства вже не логічно протестувати проти демонтажу встановленої в центрі Житомира стели з текстом указу Верховної Ради СРСР про нагородження міста орденом Трудового Червоного Прапора. Він — свідчення заслуг житомирян, а не «символ тоталітаризму». Не забули навіть про могильну плиту на місці знищеного поховання «батька» повстанців Василя Боженка, так само як Щорса, підступно вбитого більшовицькими емісарами з Росії, згодом оголошеного «червоним героєм».

Відтепер у Житомирі не буде провулків Кошового і Люби Шевцової, що певною мірою правильно, бо на Житомирщині діяли місцеві значно потужніші групи підпільників і навіть великі партизанські армії. Однак гірко, що тепер жодна назва вулиці не нагадуватиме про подвиг номінально радянських партизанів і підпільників, які, так само як мій загиблий на фронті дід та скалічений у боях батько, воювали не за Сталіна і комуняків, а за рідну землю. Отож навряд чи ця топонімічна вакханалія стане кроком до національного примирення, якого так бракує Україні. 

Віктор Шпак
 

Повна версія сайту
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-