Останні новини


Одна з далеких азіатських імперій…

Іван Киричевський 14.03.2016 01:09 1009

В контексті розмов про широкомасштабну приватизацію в Росії… ой, ні, не так – масштабний розпил активів однієї з далеких азіатських імперій, і можливих сподівань на таку омріяну усіма демократизацію нашого північного сусіда, хочу розповісти історію про іншу далеку азіатську імперію. 

На початку XX сторіччя у Японії конгеніально тодішній епосі вирішили, що чим більше Країна сонця, що сходить, матиме захоплених територій, тим краще буде її економічне становище. Слідуючи такій логіці, войовничі самураї спочатку відібрали у Росії Порт-Артур, Сахалін та Курили, потім підібрали цілу Корею та відібрали острів Тайвань у Китаю. Потім, під час Першої світової війни, відібрали у кайзерівської Німеччини декілька островів у Тихому океані. Втім, цього виявилось мало, аби хоч якось покращити добробут підданих Японської імперії.

Недовго думаючи, Японія відібрала у 1931 році область Манчжурія у Китаю, яка, за їхніми розрахунками, мала забезпечити додатковим продовольством та землями. Надали таким діям видимість легітимності, навіть останнього китайського імператора на чолі маріонеткової держави Манчжоу-Го поставили, західні демократії, як їм це притаманно, висловили «своє рішуче занепокоєння» та «засудили акт агресії», і на цьому все закінчилось. Щоправда, першої ж зими сини Ямато отримали неприємний сюрприз –  мало того, що захоплена Манчжурія була малопридатна для сільського господарства, та ще й без основної частини Китаю в економічному плані була «валізою без ручки», як то кажуть. З тим, Японія втрапила в типову проблему для імперій усіх часів та народів – аби утримати захоплене, треба захопити ще більше. У 1937 році почали війну проти Китаю, яка переросла у затяжну та позиційну. У 1940 році, аби мати змогу продовжувати війну, Японія мусила захопити Індокитай та Індонезію. Оскільки таким чином вся система колективної безпеки на Тихому океані посипалась, Японія отримала санкції від США,і доволі серйозні – наприклад, було заборонено постачання нафти. Звісно, Японія всіляко намагалась знайомою уже для нас методою «такі санкції вам більше шкодять» відновити постачання нафти. Не вийшло. І Японії нічого не лишалось іншого, окрім як почати війну проти США та Британії – країн з у декілька раз вищим промисловим потенціалом. 

Оскільки одним «самурайським духом» війну не виграєш. Закономірно, що Японія війну програла. Звісно, що для усіх японських воєначальників рангом вище підполковника наступив свій Нюрнберг, який мало хто пережив взагалі. 

Втім, підполковники залишились. І як тільки випала нагода, вони зайнялись відновленням японських збройних сил, у межах дозволеного американцями. І недозволеного – бо формування правих парамілітарних організацій у Японії не надто схвалювалось. Потім ті ж підполковники заснували бізнес, яким завоювали те, що не вдалось силою зброї років 30 до того.

У 90-х США, за оцінкою Бжезінського, «втомились» виконувати роль «світової імперії», тому, на думку батька сучасної політології, Японія мала б взяти собі більше суверенітету, як союзник США. Союзник США такі речі радісно послухав і прийняв до виконання – американську базу на острові Окінава витурили майже повністю, а праві політики заговорили навіть про необхідність ядерної зброї для Японії. Суспільство вирішило, що атомна зброя – то занадто, а от декілька великих кораблів класу «вертольотоносець», для відвоювання островів, які колись належали Японії, а тепер Росії, Китаю або Тайваню – саме те, що потрібно. І щоб зовсім нудно не було, дали цим кораблям назви лінкорів часів Другої світової – Ісе і Хіуга.

На цьому японське «дєди воєвалі!» не обмежилось, і світ побачило одразу декілька фільмів про звитягу японських військових під час війни на Тихому океані. Особливо – про останній похід лінійного корабля Ямато, за потужністю рівного сучасним американським авіаносцям, виробництво якого, як подейкують, вартувало стільки ж, як і «Титаніка» Кемерона. На цьому моменті можна спокійно заявляти, що далі буде…

Спитаєтесь, до чого ця історія? Та до того, що не варто очікувати від азіатських країн демократизації. І провівши декілька історичних паралелей, уже очевидно – навіть якщо усі російські воєначальники рангом від полковника опиняться на лаві підсудних у Гаазі, лишаться капітани, які воювали на Донбасі та бомбили Сирію. І навряд їх щось відмовить від ідеї відновлення «величі Росії», особливо, якщо вона розпадеться.

Іван Киричевський
 

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Повна версія сайту
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-