То хто ж відповідає за курс гривні?

Хтось обурювався загальними фразами на кшталт «в цій країні ніхто ні за що не відповідає», а хтось намагався докорити більш фахово, посилаючись на 99-у статтю Конституції, згідно з якою «забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією центрального банку держави – Національного банку України».

Перш за все, треба сказати, що відповідні формулювання заголовків у ЗМІ суттєво викривили зміст того, про що реально заявили Гонтарєва і Яресько. Заголовки про невідповідальність за курсову політику суперечили навіть прямим цитатам їх слів. Однак, звісно, пересічний обиватель на це не звернув уваги, а численні експерти і політики тільки підлили масла у вогонь, що не робить їм професійної честі. Безумовно, у діяльності очільників Нацбанку і Мінфіну є чимало аспектів, які заслуговують критики, але згаданий випадок – не один з них. Прояснення чинників девальвації гривні, втім, має слугувати не виправданню дій і заяв високопосадовців, а розумінню суспільством об’єктивних економічних процесів у країні, без чого громадяни стають легкою здобиччю популістів.

Почнемо з того, що Нацбанк дійсно відповідає за стабільність гривні, але в межах наявних у нього можливостей, які визначаються наявними повноваженнями і ресурсами. Власне, тому він і регулятор, що регулює монетарну політику коригуванням правил гри, встановленням обмежень, процентних ставок, шляхом емісії чи вилучення грошової маси з обігу та ін.. Роль установи нагадує роль бухгалтера, який складає кошторис, зводить дебет з кредитом, але від якого в кінцевому рахунку не залежить прибуток підприємства, оскільки він не виробляє самого продукту. Призначення Нацбанку – мінімізувати ризики і виправляти дефекти фінансового ринку і процесу грошового обігу. Очевидно, що погана організація монетарної політики може згубити навіть добре розвинену економіку, але у випадку України головна проблема полягає в тому, що організовувати доводиться або те, чого немає зовсім, або те, чого катастрофічно не вистачає. Тому як не управляй валютним ринком, але якщо на ньому немає валюти, курс гривні не врятує навіть диво.

Курс національної валюти до долара залежить від кількості «зеленого» на внутрішньому ринку. В Україні ця валюта не «виробляється», тому єдиним шляхом її отримання для нас є продаж своїх товарів на зовнішньому ринку. При цьому важливо, щоб ми продавали більше, ніж купували, аби долар залишався в країні. А тепер дивимося: до 2008 року негативне сальдо зовнішньої торгівлі України (різниця між експортом і імпортом) вже склало майже $40 мільярдів, а до 2014 року поповнилося ще майже на $60 млрд. Таким чином, за останнє десятиліття ми втратили близько $100 млрд. І це при тому, що з 2011 року приток прямих іноземних інвестицій в Україну незмінно скорочувався, тоді як капітал стрімко виводився в офшори.

Спостережливий читач, однак, зауважить, що, незважаючи на такі цифри, протягом 2008-2014 років 1 долар незмінно коштував 8 гривень. Дійсно, валюту треба було звідкись брати. І брали. Із валютних резервів, які, внаслідок систематичного виснаження, скоротилися із $38,4 млрд. у 2011 р. до $7,5 млрд. в 2015-му. Проте не складно помітити, що 100-мільярдну нестачу не могли покрити  навіть ці скромні резерви. Тому останнім джерелом валютних надходжень стали зовнішні кредити, без яких Україна вже довгий час просто не може обійтись.

Крім того, анексія Криму і окупація частини Донбасу призвели до втрати 20% економічного потенціалу країни. Кількаразове скорочення експорту ключовими експортними галузями вітчизняної економіки поєдналося з падінням світових цін на продукцію аграрної, металургійної, хімічної та машинобудівної промисловості. З кредиторами нині також виникли проблеми, тому, як наслідок, валюті просто нізвідки взятись. Її дефіцит і породжує девальвацію гривні. Але, як видно, причини девальвації мають фундаментальний характер, і  боротьба з такими чинниками, як валютні спекуляції, неефективна банківська система, психологічний фактор чи навіть політична нестабільність, не здатна суттєво вплинути на ті цифри, які ми кожного дня бачимо на вивісках обмінників і банківських відділень.

Насамкінець, можна обмовитись хіба що банальною фразою про те, що не буває простих відповідей на складні запитання. Робити крайніми за падіння гривні кількох чиновників – це ознака патріархального мислення і дуже поверхневого розуміння економічної ситуації. Такі нарікання, крім задоволення чиїхось окремих політичних цілей, жодної користі країні не принесуть.

Руслан Сольвар, народний депутат України (БПП)