Замовити пресконференцію в Укрінформі

реклама

Останнє попередження

Останнє попередження

Укрінформ
12 березня 1942 року, коли радянське вище керівництво, окрилене розгромом гітлерівських військ під Москвою, розробляло стратегію переможного наступу на всіх фронтах, командуючий тиловим Закавказьким військовим округом Іван Тюленєв зібрав на термінову нараду перших секретарів ЦК компартій закавказьких республік, а наступного дня видав наказ про розроблення плану військової операції проти Туреччини.

26 квітня Сталін розпорядився поповнити округ кількома дивізіями, танками, гарматами, «катюшами», авіацією, яких катастрофічно бракувало у протистоянні з німецькою армадою. 28 квітня 1942 року Закавказький військовий округ офіційно перейменували у Закавказький фронт, якому, однак, замість удару по Туреччині невдовзі довелося захищати Кавказ від гітлерівців, які нестримною лавиною рушили на Сталінград.

Після цього екскурсу в історію вже не дивує аналогічна «масштабність» мислення Путіна, який, окрилений анексією Криму та створенням псевдореспублік на Донбасі, уявив себе володарем світу та вплутався у сирійську авантюру. Ще більша манія величі була у Сталіна, який після оплаченої десятками мільйонів життів радянських солдатів Перемоги вирішив більше не рахуватися з уже колишніми союзниками по антигітлерівській коаліції, які впродовж усієї війни підгодовували і допомагали озброювати Червону армію. Тим більше, що сталінські маршали одностайно переконували свого вождя у здатності радянських танків за лічені дні дійти до Ла-Маншу.

Уже Потсдамська конференція в серпні 1945 року засвідчила фактичну відмову Сталіна від підписаної ним за п’ять місяців до цього «Декларації про звільнену Європу». Цей документ передбачав вільні вибори у врятованих від гітлерівської окупації країнах, чесність проведення яких забезпечували присутність спостерігачів від США, Великої Британії та СРСР і безперешкодна робота іноземних журналістів, що не влаштовувало Сталіна. Результатом підневільного волевиявлення «по-радянськи», до аналога якого прагне Путін у Лугандонії, стало узаконення комуністичної тиранії в країнах Східної Європи.

Ще 19 березня 1945 року СРСР денонсував договір з Туреччиною про дружбу і нейтралітет, а турецькому послу в Москві відверто заявили про намір відібрати в його країни добровільно передані радянською стороною ще 1921 року території та спорудити військові бази поблизу Босфору і Дарданелл.

Не менш напружена ситуація склалася в окупованому союзниками з 1941 року Ірані. На півночі країни за радянської підтримки було створено дві маріонеткові «народні» республіки, надання «допомоги» яким мало слугувати прикриттям дій СРСР. За договором, укладеним з іранським урядом, іноземні війська зобов’язувалися залишити країну в «шестимісячний термін після закінчення воєнних дій». Американці повністю вивели свої збройні сили з Ірану вже до 1 січня 1946 року, Велика Британія — до 2 березня. У відповідь на це СРСР перекинув до сусідньої держави 15 танкових бригад, які 4 березня 1946 року рушили на Тегеран.

Саме у такій ситуації 5 березня 1946 року в містечку Фултон американського штату Міссурі пролунала доповідь фактично вже приватної особи — колишнього прем’єр-міністра Великої Британії Вінстона Черчілля, яку в Росії донині трактують як «оголошення холодної війни», а за її межами — як початок консолідації вільного світу перед радянською загрозою. Що фултонську промову виголосив не один із лідерів великих держав, — красномовне свідчення того, що йшлося про останнє попередження, у відповідь на яке Сталін уже 14 березня 1946 року офіційно звинуватив Захід у розпалюванні війни проти миролюбного Радянського Союзу.

Насправді Вінстон Черчілль лише констатував перелічені вище факти та фактичний початок розв’язаної Сталіним гібридної війни, адже «у багатьох країнах по всьому світу далеко від кордонів Росії створено комуністичні п’яті колони, які діють у повній єдності й абсолютному підпорядкуванні директивам, які вони отримують із комуністичного центру». Досить прибрати з цієї фрази слова «комуністичні», щоб отримати суть нинішньої політики Путіна в багатьох західноєвропейських країнах.

Не менш актуальне ще одне застереження Черчілля: «Загрози не зникнуть, якщо ми заплющимо на них очі чи просто чекатимемо розвитку подій або вдамося до політики умиротворення. Нам слід домогтись урегулювання, і що більше часу воно займе, то складніше проходитиме і небезпечніші загрози перед нами постануть».

Віктор Шпак
 

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-