Замовити пресконференцію в Укрінформі

реклама

І чому Швеція так далеко?

І чому Швеція так далеко?

Укрінформ
У нашому селі сміття збирають раз на місяць. Тому дехто складує їх у спеціальні мішки з плівки, забиваючи ними сараї.

Інші односельчани носять непотріб у пакетах через день-два у сусіднє селище (там сміття вивозять частіше, а населений пункт розташований дорогою до залізничної станції, з якої ми їздимо на роботу до Києва). Проте є ще й третя категорія селян, які викидають сміття в лісосмугу. Останній варіант найгірший. І для тих, хто це робить (їх ловлять періодично і штрафують), і для самого селища (у погожі дні сморід доноситься до крайніх хат), і для довкілля загалом. Бо на стихійне сміттєзвалище скидають здебільшого ті тверді побутові відходи, які не розкладаються тривалий час, навіть якщо їх присипають землею.

Отже, сміття потрібно вивозити частіше або ж установити в селі спеціальні сміттєві баки з кришками. Сьогодні ж це повинні бути ще й не просто баки, а ємкості для роздільного збирання сміття. У деяких великих українських містах таке вже практикують і мають непогані екологічні результати. Тож чому б не запровадити роздільне збирання твердих побутових відходів і в селах? Окрім екологічного, такий метод мав би і виховний момент: населення привчилося б у загальний бак не кидати, наприклад, пластикові пляшки.

Мені можуть зауважити, що на такі «комунальні операції» у держави немає коштів. Неправда! В Європі сміттєвий бізнес дуже прибутковий. У Швеції, приміром, переробка набула за останні роки таких обертів, що на звалища країни надходить лише 4% (!) сміття. Місцевим сміттєпереробним заводам навіть загрожує... зупинення, оскільки їм бракує сировини! Щороку Швеція змушена завозити із сусідніх держав (переважно з Норвегії) близько 800 тисяч тонн сміття. Ті відходи, які переробленню не підлягають, шведи спалюють на спеціальних підприємствах, виробляючи з них електроенергію й тепло, яким обігрівають близько 20% житлових і адміністративних будівель. Крім того, частину одержуваної енергії використовують для вироблення електрики, яка живить приблизно чверть мільйона будинків.

Аби все це функціонувало й надалі, шведські чиновники з Організації зі збору та утилізації відходів Avfall Sverige ведуть перемовини з керівництвом інших європейських країн щодо імпортування відходів для розв’язання власних енергетичних проблем. Зокрема Норвегія забезпечує сировиною сміттєпереробні та сміттєспалювальні заводи Швеції, бо робити це вдома їй обійдеться дорожче. Тож, переправляючи туди сміття, Норвегія ще й доплачує сусідам за переробку.

Нещодавно старший радник Агентства охорони навколишнього середовища Швеції Naturvardsverket Катаріна Остлунд навіть заявила у ЗМІ, що «з часом провідним державам Європи бракуватиме власного сміття для переробки». Тоді доведеться налагодити його імпорт з Італії, Болгарії, Румунії чи країн Балтії, які відомі гігантськими звалищами і нестачею сміттєпереробних заводів.

Я тоді подумав, що пані Остлунд не бачила українських сміттєвих териконів. За даними Мінрегіонбуду, лише твердих побутових відходів в Україні гниє нині на полігонах близько 12 мільйонів тонн. Наші екологи вже не сигналізують, а криком кричать: «Робіть щось!» Бо 97% відходів у нашій державі просто вивозять на сміттєзвалища й полігони, яких санкціонованих і стихійних налічується відповідно вже понад 4,5 та майже 35 тисяч. Уся ця антисанітарна зона займає понад 150 тисяч гектарів українських чорноземів, лісів, ярів та іншої місцини, через що Україна за рівнем шкідливого впливу на довкілля навіть посіла перше місце в Європі.

А ще згадалося й те, як за часів мера Олександра Омельченка до Києва приїжджала шведська делегація. Її керівник шкодував, що Україна розташована далеко від Балтійського моря. Інакше б шведи вивезли все наше сміття. Тиснучи ж на прощання руку столичному меру, гість зі Скандинавії порадив будувати під Києвом сміттєспалювальний завод. Але ні в Омельченка, ні в його наступників — панів Черновецького, Попова й Кличка — руки до цього так і не дійшли. На словах усі очільники міста були за чисту європейську столицю, а на ділі...

Прикро також, що не хочуть прибрати всі ці сміттєзвалища й полігони і керівники держави, великий і середній бізнес. За перевезення відходів від населених пунктів до полігонів ще беруться різні компанії й фірмочки, а от роздільне збирання сміття, рециклінг (вторинне використання) і особливо будівництво сміттєспалювальних заводів ігнорують. А даремно! Витрати на організацію цього бізнесу, стверджують фахівці, швидко окупаються. В іншій екологічно показовій країні — Швейцарії він ще 2000 року офіційно поклав край захороненню відходів на полігонах.

До речі, наші можновладці, олігархи, міністри, депутати, чиновники й міські голови полюбляють їздити державним коштом до Швейцарії відпочити, покататися на лижах або ж на різні економічні форуми. Останній у Давосі, приміром, відвідала рекордна кількість багатих українців із бідної країни. Але нічого корисного звідти вони не привезли, самі лише балачки. Президент України Петро Порошенко міг би замість фуршету зібрати українську делегацію й на чолі зі столичним головою Віталієм Кличком повезти на екскурсію якщо не на швейцарські, то хоча б австрійські сміттєпереробні й сміттєспалювальні заводи. У Відні, наприклад, у центрі міста працює сміттєспалювальний завод, який не створює жодних незручностей місцевим жителям.

Може, хоч тоді б зітхнули з полегшенням забруднені відходами українські чорноземи і на місці звалищ із пластику та інших небезпечних для здоров’я матеріалів заколосилася б хлібом багата нива.

Олександр Крючков
 

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-