Останні новини


Золото митр проти совісті Росії

Віктор Шпак 26.02.2016 02:23 955

В історії безліч підтверджень того, що її уроки нічого не вчать як засліплену гординею і прагненням наживи світську владу, так навіть церковних ієрархів.

Так було за часів Христа, розіп’ятого за викриття книжників і фарисеїв, у яких перетворились первосвященики. Те саме повторилося в період становлення протестантської віри, виникнення якої стало реакцією суспільства на розкішне життя верхівки католицького духовенства.

Нині цей фатальний шлях торують православні ієрархи, що під заклики до «русского міра» благословляють путінську агресію та дратують збіднілу паству розкішними автомобілями й дорогоцінними годинниками. При цьому «отці церкви» не задумуються, що прихід до влади безбожників-більшовиків та спровокована ними кривава вакханалія у відомій своєю релігійністю Росії був одним із наслідків втрати довіри народу до пастирів.

Першим попереджувальним дзвінком, що мав застерегти московське православ’я від останнього кроку до безодні, стала духовна опозиція Льва Толстого, якого, так само як мирних протестувальників на Майдані, вирішили не слухати, а розтерти на порох. Нині в Москві не втомлюються повторювати, що ніхто не оголошував анафеми гордості російської і світової культури, бо, мовляв, святійший Синод своїм рішенням всього-на-всього відлучив письменника від церкви.

Однак це не більше ніж словоблуддя, бо поняття «анафема» — не церковне прокляття, як ми звикли вважати, а «передача на остаточний суд Божий того, над ким церква вже не має покровительства і про кого не молиться». Отож немає принципової різниці між анафемою і відлученням, ще до офіційного оголошення якого митрополит Антоній таємно розпорядився: у разі смерті не відспівувати Толстого, якщо він перед тим не розкається.

Не зайве згадати, що аж до 7 грудня 1965 року діяла взаємна анафема, накладена на православних і католиків «стовпами» відповідно католицької і православної церков як на «схимників» і «розкольників», доки її не скасували Вселенський патріарх Афінагор і Папа Римський Павло VI. Навряд чи потрібне краще підтвердженого того, що суд церковний і Божий — далеко не одне і те саме.

Та найважливіше питання в тому, за що офіційна російська церква ополчилась на гордість Росії. Про це прямо заявив сам відлучений у власноруч написаній «Відповіді Синоду»: «Те, що я відрікся від церкви, яка називає себе православною, це абсолютно справедливо. Але відрікся я від неї не тому, що я повстав на Господа, а, навпаки, тільки тому, що всіма силами прагнув служити йому… Не в молебнях, обіднях, свічах, іконах учення Христа, а в тому, щоб люди любили одне одного, не вбивали одне одного».

Не дивно, що не гнівні слова ієрархів, а адресований уже згадуваному митрополиту Антонію лист дружини Льва Толстого Софії сколихнув тодішнє російське суспільство: «Винні у гріховних відступах від церкви не шукачі істини, а ті, які, гордо визнавши себе церковними главами, замість любові, покори і всепрощення стали духовними катами тих, кого швидше простить Бог за їхнє зречення земних благ та сповнене любові й турботи про людей життя, хоч і поза церквою, ніж пастирів у діамантових митрах і зірках».

Письменник, який є гордістю і совістю мислячої Росії, мав мужність нагадати, що всі ми рівні перед Богом, а єдина відмінність між нами — у гріхах наших, від розплати за які не врятує ні церковний сан, ні найвищі світські звання і посади. Втім, чи почуто його голос навіть нині?

Віктор Шпак
 

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Повна версія сайту
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-