Дилема Савченко
Очевидно, сьогодні з цього приводу тривають жваві непублічні переговори між сторонами відносно деталей можливого обміну. Швидше за все, головною проблемою є винесення судових вироків для полонених та гарантій їх виконання після повернення військових до своїх країн. Зокрема, цим можна пояснити постійне перенесення судових засідань у справах Єрофєєва та Алєксандрова в Україні.
Водночас росіяни, схоже, таки мають твердий намір оголосити вирок українській льотчиці, щоб навіть у разі подальшого обміну виглядати послідовними і правими. Якщо вони це зроблять, то для повернення Савченко на батьківщину Україна де-юре буде змушена визнати її вину і формально гарантувати відбування покарання для засудженої. Інакше російська влада навряд погодиться на обмін. Тож виходить, що ми поставлені перед вибором: звільнити свого офіцера, визнавши інкриміновані йому злочини, або категорично не визнавати обвинувачення російського суду і, відтак, залишити Савченко в Росії.
Наприклад, адвокати затриманих ГРУшників переконують, що згода на обмін суттєво вдарить по іміджу України у світі, адже цим офіційний Київ нібито визнає висунуті РФ проти льотчиці звинувачення.
Треба сказати, що складність вибору в цій ситуації має виключно поверхнево-формальний характер. Якби сучасна Росія була еталоном верховенства права і вела чесну гру у правових рамках, тоді інша справа. Тоді б визнання вини означало, що вина дійсно є. Але в реальності все навпаки. І якщо ми погодимося на обмін, хай навіть на російських умовах, то це буде визнання не вини, а саме рішення російського суду, про об’єктивність і незаангажованість якого достеменно знає весь світ. Тому жодна міжнародна установа, жодна країна світу в будь-якому разі не змушуватиме Україну виконувати рішення ростовської Феміди. Всі розуміють, що визнавати вирок суду РФ – це смішно. Однак, якщо у такий спосіб можна врятувати Савченко, давайте посміємося, чому б ні.
Якщо нам доведеться відверто збрехати в очі країні-агресору, аби в такий спосіб витягнути з лабет російського антиправосуддя нашу захисницю, хай це нікому не здається приниженням. Це просто елементарна відданість принципу – людина понад усе. А путінська пропаганда хай зайвий раз повтішається над торжеством кремлівської справедливості. Нам не шкода.
Руслан Сольвар, народний депутат України (БПП)
реклама