Державник
Я не є прихильником конспірологічних теорій, в ключі яких прийнято думати, що публічний політичний процес в нашій країні – це лише гра, вистава, ширма, аби під прикриттям робити якісь темні і нехороші справи. Але недавню топ-новину (це я про опублікування стенограми засідання РНБО від 28 лютого 2014 року) схильний вважати п’єсою. Чисто у філологічному розумінні.
Посудіть самі. Незважаючи на чисельність складу Ради Нацбезпеки, там всього 5 дійових персонажів. Два персонажі – з топу українського політикуму, що і в реальному житті виступають об’єктами лютої ненависті – Яценюк та Тимошенко. Як і належно негативним персонажам, вони ну дуже боягузливі.
Ще два персонажі – з умовно запасного дивізіону української політики – Наливайченко, про котрого говорили, що він має президентські амбіції, але поєднався з Тимошенко, та Тенюх, котрий був міністром оборони на той час по квоті «Свободи», та й зараз є депутатом Львівської облради від тієї ж політичної сили. Ці герої у нас двоякі – оскільки наче і готові застосувати силу, але все одно вагаються і хочуть все відтягнути.
При цьому усі герої у нас аж надто балакучі, люблять розлогі конструкції.
І лише Турчинов, «Кривавий пастор», готовий йти до кінця у справі захисту своє Батьківщини. І небагатослівний, і має чіткі та прості рецепти вирішення проблем. Ідеальний герой.
Певно, що п’єса таки недописана, оскільки в тексті не вистачає як мінімум лаврового вінка головному героєві за мужність. Але, як кажуть люди, лавровим вінком для Турчинова має стати пост президента. Нема підстав їм не вірити. Пригадайте-бо, як себе поводив Турчинов під час Майдану. Дуже гучні заклики до рішучих дій, оце розкотисте «рррррррр», де тільки можна. Зрештою, уночі на 19-те лютого 2014 року Кривавий пастор вирішив похизуватись своєю неймовірною сміливістю та командним талантом. На сцені. За що і отримав кулю в щоку. Чи не отримав, тут історія уже недоговорює.
Пригадайте ще розмови про амбіції Турчинова як мінімум очолити БЮТ, поки ЮВТ сиділа в колонії.
До речі, маємо ще один драматичний прийом. Коли Турчинов став в.о. президента, він у своїх виступах раптово перетворився на баптистського пастора, якому дали виступати на президентській трибуні. А тут в п’єсі, ой, у стенограмі засідання РНБО, він надивовижу сміливий і рішучий. Момент екзистенції, про який усі мріють, але мало кому випадає.
До речі, про форму драми. А хтось помітив, друзі мої, що текст стенограми якось дивно написаний? Там лише у Турчинова розмовні конструкції, як у живої людини. А всі інші – наче виключно з папірця читають. Залишається враження, що ця стенограма пройшла через ґрунтовну редактуру.
І ще лишається враження, що наш державник-пастор лишився сам у своїх державницьких прагненнях, оскільки ніхто не готовий його підтримати. Класичний образ романтичного героя. Який лише у книжках виглядає красиво і привабливо. А от самотність державного діяча – це вже дзвіночок, який передвіщає, що державному мужу скоро кінець.
Бо останній російський імператор Микола ІІ перед своїм поваленням любив скаржитись у щоденниках про тотальну зраду навколо (направду, нічого нема нового під сонцем!). Втім, як і Адольф Гітлер, в сутінках Третього Рейху.
І якщо хто чекає побачити Турчинова поряд з Саакашвілі, Зеленським, Ярошем у когорті кандидатів на позачергових президентських виборах – не поспішайте. Драми мають властивість неочікуваних фіналів.
Іван Киричевський
реклама