Останні новини

31 травня


Кримські родинні хроніки. Через шлагбауми інформблокади

Наталія Зінченко 23.02.2016 02:38 779

Денис - мій далекий родич із Криму. Живе з сім`єю - дружина і троє синів - в одному з райських куточків півострова.

Як і всі, раніше в літній сезон підкріпляв сімейний бюджет, приймаючи у своїй "двійці" в багатоповерхівці відпочивальників (виключно друзів та родичів). Не раз і не два серед них насолоджувалися морем і мої діти. Збиралися й ми із чоловіком, та не встигли. Рай, який був однаково доступним для всіх, і в якому гості з Росії, з огляду на тугіші гаманці, набагато переважали українців, став "кримнашем". І хоч він не закрився залізною завісою, проте їхати туди бажання зникло не тільки у нас. Незатишно у рідному домі стало й багатьом корінним кримчанам, котрі, як і наш Денис, тут народилися і виросли, тут знайшли і реалізували своє покликання, тут ростять своїх дітей.

"Я ЦІЛУВАЛА СТІНИ, ПРОЩАЮЧИСЬ ІЗ ДОМОМ…"

Щоб не брати участі у фарсі, який організували "ввічливі зелені чоловічки", Денис із сімейством у березні 2014-го приїхали до нас. Увесь "скарб", який змогли взяти з собою, - сезонний одяг та рюкзачки за плечима у кожного, включаючи навіть чотирирічного Женьку. Важко передати, що переживала сім`я, яка вже не мала надії повернутись назад і застати своє житло не зайнятим або не розграбованим "ввічливими зеленими чоловічками" чи їм подібними.

Таня (дружина Дениса), людина дуже стримана, не могла впоратись з емоціями. Втираючи сльози, вона розповідала як цілувала стіни і одвірки, прощаючись з домівкою назавжди. Денис безперестанку читав новини "з фронту" в Інтернеті. І хоч у нашому місті, дізнаючись що вони кримчани, їм помагали, хто як міг, після "референдуму" вони таки повернулись на півострів. На щастя, свою квартиру застали такою ж, як і залишили. Проте і містечко, і Крим почали змінюватися, як кажуть, не по днях, а по годинах. 

Спочатку в школах скасували вивчення української мови, і Денис почав навчати синів удома. Потім "накрився" дрібний бізнес, яким він підробляв до своєї основної зарплати (її на багатодітну сім'ю не вистачало). І хоч спершу, порівняно з українською, платня наче й збільшилась, поступово її почали врізати. Натомість ціни, особливо на м`ясо й овочі, зростали у геометричній прогресії.

Раніше про своє нове життя-буття Денис подовгу розповідав нам телефоном. Проте згодом з відомих причин зникла й ця можливість. І спілкування звелось до коротких скайп-повідомлень, які нагадують фронтові зведення.

КОЛИ БУТИ РОСІЯНИНОМ - ГАНЕБНО

Перепис населення, який проводила на півострові окупаційна влада, мав підтвердити там "русское большинство". Проте не всі на догоду окупантам зрадили свою націю. Дениса "переписники" не застали вдома, і Таня записала його росіянином. Щойно переступивши поріг і дізнавшись про це, родич кинувся навздогін "бригаді" і зажадав виправити свою "п`яту графу", сказав, щоб записали українцем. На питання, чому він так цього добивається, чого не хоче бути росіянином, Денис відповів: "Тому що росіянином бути позорно"…

ТУТ НЕ ЖИТТЯ, А П.Ж.О.А - ПРАВИЛЬНО СКЛАДІТЬ САМІ…

Листопад 2015 - "Купили генератор за 430 доларів. Поки що справляємось, хоч тут не життя, а П.Ж.О.А (правильно складіть самі). Таня вже готова виїхати, але поки не знаємо куди і за що. Вирішили зачекати до відпускних у червні. А там подивимось. Всі здорові. Буду писати, поки є бензин та інет".

Листопад 2015 - "Четвертий день без електрики. Генератор на 2 години здорово виручає. Їжу готуємо в мультиварці, а коли генератор вимкнений - на бензиновому примусі (ставимо у ванній). Добре, що є вода і газ у друзів (у квартирі Дениса - електроплита). В Андрійка (середній син), як і в усіх учнів 1-5-х класів, канікули до кінця тижня. Сергій (старший) - як усі учні 6-12 класів, у школу ходить з 9.00 до 14.00. До школи половина дітей не з`являється. Погода тепла. Вечорами ми з Андрієм ходимо на рибалку. Приносимо по 1,5-2 кілограми окунів, які в`ялимо".

1 січня 2016 - "Були вчора увечері у друзів. Пили пиво, заїдали свіжов`яленими окунями. Грали в "показуху". Було весело. Знову почали відключати електрику (після падіння української ЛЕП). Опівночі світла не було. Зате було багато "бахів" за українським часом (на годину пізніше за московський) і навіть криків "Слава Україні!" та "Героям слава!".У дітей канікули до 10 січня включно. У ніч із суботи на неділю синоптики обіцяють сніг, уже третій день тримається морозець".

Лютий 2016 - "У нас усі здорові. Були дощі, потепліло. Під час навчань світло відключали 2 години через 2 (видно, не вистачало). А тепер протягом 2-5 хвилин встигають переключити на придомово-квартальний генератор. Думаю, до кінця літа, коли поїдемо в Кишинів для зміни паспорта Тані (дружина Дениса - молдаванка, яка зберегла громадянство), дам дозвіл на отримання молдавського громадянства і загранпаспортів дітям. Тоді їм не доведеться в 14 років (Серьожка найперший) отримувати окупаційний "аусвайс", співати гімни і йти служити в російську армію. Молдова - країна нейтральна. Отримають у Криму вид на проживання і зможуть їздити зі мною вільно всюди (якщо грошей вистачить). Тут велика небезпека початку російсько-турецької війни (в найкращих традиціях). Так що в будь-яку хвилину можемо виїхати на Тетянину батьківщину".

Ось такі "кримські хроніки" прорираються до нас, на велику Україну, через шлагбауми інформаційної блокади. Раніше в очікуванні літа Денис і Таня зносили з комори додаткові ліжка та заставляли ними гостьову кімнату і лоджії. "Дикунам" у такому самодіяльному хостелі було хоч і не надто комфортно, проте затишно і весело. Сьогодні Денис і Таня знову готують рюкзаки. Хтось із колишніх гостей може тепер дати прихисток його родині. І не на пару літніх тижнів…

Наталія Зінченко, Київ.

Повна версія сайту
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-