Останні новини

Шануймо нашу рідну мову

Ігор Турянський 19.02.2016 00:21 1457

На відзнаку затвердженого ООН Міжнародного дня рідної мови

       «Як парость виноградної лози,
       Плекайте мову…
       Чистіша від сльози вона хай буде…»

       Так ще у далекому 1956 році написав видатний український поет Максим Рильський про нашу рідну українську мову.

       21 лютого, згідно з рішенням Генеральної конференції Організації Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО) від 17 листопада 1999 року, наша держава, як і принаймні всі члени цієї Організації, в черговий раз відзначатиме Міжнародний день рідної мови. Тож є слушна нагода поговорити про українську мову, яка є рідною для переважної більшості громадян України. Про мову, яка, до речі, серед більш як 2500 мов світу, посідає 26 місце за демографічною потужністю.  Так стверджує всесвітньовідомий вчений-мовознавець професор Костянтин Тищенко. Поруч нас у списку на 25-му і 27-му місцях – наші географічні сусіди – турки й поляки зі своїми мовами.

       Те, що ми акцентуємо увагу на українській мові, яка є єдиною державною мовою нашої України, не повинно жодним чином сприйматися як вияв неповаги до інших мов, що також є рідними для багатьох наших  співвітчизників, які мають інше етнічне коріння, але народилися і постійно проживають в Україні.

       Та чи можемо ми бути задоволеними нинішнім станом рідної саме для нас української мови? На превеликий жаль, для цього немає вагомих підстав. Що ж заважає беззастережному збереженню та утвердженню її в нашому різнобарвному, багатонаціональному суспільстві та що потрібно зробити для того, щоб вона дійсно стала загальновживаною мовою для всіх громадян України без будь- яких винятків? Всі ці запитання є цілком слушними, і дуже прикро, що й на 25-му році існування незалежної України доводиться про це говорити.

       Не можна не визнати, що  останніми роками українська мова стала дещо частіше  вживатися як чиновниками центральних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, так і широким українським загалом. Це відрадний факт. Проте українська мова як єдина державна поки що не набула належного статусу, не утвердилася в усіх регіонах нашої країни і не позбулася «суржиковості» в сільській місцевості. Такого висновку дотримуються не лише фахівці-мовознавці, а й переважна більшість наших співвітчизників, які по-справжньому, а не удавано, шанують українську мову, повсякденно користуються нею, щиро вболівають за свою державу та її майбутнє. Адже ми повсякчас чуємо, як в приміських електропоїздах люди здебільшого спілкуються саме суржиком – змішаною українсько-російською мовою, а в громадському транспорті столиці чути переважно російську.

      Незаперечним фактом є й те, що серед наших громадян, особливо російськомовних, бачимо чимало таких, які вважають захист державної мови як спробу нав’язати процес «українізації». Ті, хто дотримується такої думки, втратили, очевидно, відчуття реальності. Вони не лише не знають того, яких знущань зазнавала українська мова упродовж багатьох століть, якої шкоди завдала нашому народу політика русифікації, котру здійснювали щодо України як за часів царської Росії, так і в роки існування радянської імперії. А реальність є такою, що і в незалежній Україні не припиняється неконтрольований процес «зросійщення» її громадян (конкретних прикладів більш ніж достатньо). І чимало зусиль до цього докладають не лише видавці російськомовної книжкової і газетної продукції, кількість якої зростає за рахунок зменшення україномовних видань та їх і без того мізерних накладів, а й окремі засоби масової інформації, включаючи телеканали. «Відзначаються» й наші політики-псевдопатріоти.

      Замість того, щоб наполегливо і послідовно впроваджувати свідоме вживання української мови не лише в документах державних установ, у процесі викладання її в навчальних закладах і в повсякденному спілкуванні всіх громадян України, влаштовуються псевдонаукові обговорення на кшталт  дискусії, що відбулася нещодавно в Киівському національному університеті імені Тараса Шевченка. На ній обговорювалося, зокрема, таке «важливе» питання: чи необхідно у цьому провідному учбовому закладі нашої держави викладати всі предмети українською мовою і чи повинні нею розмовляти не лише професорсько-викладацький склад та студенти, а й усі співробітники цього закладу? Цілком очевидно, що ініціатори такої дискусії ще не усвідомили, що відповідне положення Конституції України про державний статус української мови слід не лише поважати, а й беззастережно виконувати. Завдання дошкільних закладів, школи, у тому числі й вищої, полягає у вихованні справжнього громадянина і патріота України. А це є абсолютно немислимим без поваги до рідної мови. Адже правильне виховання дітей та юнацтва є основою сильної та гармонійної держави.

       Ще в 1990 році один із найпослідовніших оборонців рідної мови, відомий письменник і літературознавець Іван Дзюба написав книгу під красномовною назвою «Бо то не просто мова, звуки…». Свої наболілі роздуми щодо стану української мови він виклав у розділі «Дискутувати про мову чи утверджувати її?» Констатуючи, що шлях відродження української мови буде непростим, автор, звертаючись до тодішніх керівників ще радянської України, закликав їх не говорити про українську мову « крізь стиснені зуби». «Скажіть про неї, – радив він, – з теплом, з уболіванням, стривожено, від чуйного синівського серця, із щирим бажанням усе зробити для її здоров’я і добродійного буття у світі». Ці роздуми видатного українця й сьогодні не втратили своєї актуальності.

       Шануймо ж і бережімо українську мову так, як це робили і продовжують робити упродовж багатьох десятків років мільйони нащадків вихідців з України, яких доля розкидала по всьому світу, але які пам’ятають про своє родинне коріння і свято його шанують. Ми не раз у цьому особисто пересвідчувалися і в радянський період, і в роки вже незалежної України, перебуваючи в тривалих службових відрядженнях за кордоном і постійно спілкуючись із зарубіжними українцями, які вже на той час були громадянами інших держав.

       То ж давайте ставитися до нашої мови, як до великого спадку усього народу, уникаймо засміченості її російськослів’ям. Ми щиро віримо в те, що настануть часи, коли кожен українець буде користатися цим природним скарбом у повсякденні й довершено. Тим же, хто все ще легковажно або й зневажливо ставиться до мови, яка витворила українську націю, нагадаємо рядки з вірша відомого українського поета Володимира Сосюри:

«Ні, наша мова не загине,
Її не знищать сили злі!
Ти власним світом, Україно,
Сіяти будеш на землі».

      

Юрій Богаєвський, Ігор Турянський,
Надзвичайні і Повноважні Посли, ветерани дипломатичної служби України 

 

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Повна версія сайту
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-