Останні новини

Наш український мовний сюрреалізм

Аскольд Лозинський 11.02.2016 00:31 1056

Кілька років тому у приміщенню Києво-Могилянської Академії в Києві я мав нагоду запізнати, вже тоді колишнього, посла Канади в Києві Дерека Фрейзера.

Я якраз розмовляв перед конференцією місій спостереження виборів Світового Конгресу Українців та Українського Конгресового Комітету Америки з моїми друзями з Росії, які репрезентували українські організації у РФ. До нашої розмови підійшов посол Фрейзер. Я з місця представив йому людей з РФ українською мовою. Він зробив заувагу, що хоч трохи розуміє по-українському, але не розмовляє. Одначе, радо зголосився з ними розмовляти по-російському. Я запитав: чому він не вивчив українську?! Він відповів, що, знаючи російську, вважав це не потрібним, бо в Україні всі розмовляють по-російському. Вказавши, що це не добре, я запропонував йому бути для нього перекладачем з української на англійську. Він, не вислухавши мене до кінця, пірнув у розмову російською мовою. Не маючи ради, я йому зробив гостру заувагу, що такі люди, як він, навіть з Заходу, служать російським імперським інтересам.

До речі, пізніше я просив моїх друзів з Канади у СКУ і y Конгресі Українців Канади, щоби вони йому звернули увагу. Не знаю, чи вони це зробили, але опісля він канадськими українцями був запрошений головним промовцем на один престижний український захід у Торонто.

Недавно одним з цікавіших явищ новорічної пресової конференції Президента Порошенка було, як ставили питання представники ЗМІ, тобто якою мовою. Напевно, найбільшою іронією було те, що три речники в основному англомовних ЗМІ:“Радіо Свобода”, “Блумберг Нюз” і Ройтерс ставили свої питання по-українському. Натомість речник “Української правди” , яка претендує на великий український патріотизм, поставив питання по-російському.

Мій висновок з таких подій один — ми українці як народ маємо поважні проблеми з національною ідентичністю. Малоросійство просякло у нашому народі, а сьогоднішня держава після трьох революцій: гранітної, помаранчевої і гідності, не має чи не втілює конкретної політики робити Україну українською. До речі, сьогодні в Україні досі діє навіть мовний закон Ківалова-Колесніченка, а стаття 10 Конституції це просто вивіска.

Пригадую, 20 серпня 2007 р. відбулась зустріч делегації СКУ з головою Донецької міської державної адміністрації Олександром Лук'янченком під час річних загальних зборів Ради Директорів СКУ у Донецьку. Зустріч відбулася у будинку міської адміністрації. Коли делегація СКУ прийшла до приміщення,  їх зустрінули урядові особи мера: жінка, яка мала завдання провести екскурсію по будинку для делегації, і друга особа, яка мала служити перекладачем з української на російську. Як президент СКУ, який очолював делегацію, я звернув увагу на непотрібність перекладача, оскільки зустріч з мером повинна відбутися українською мовою, бо Донецьк знаходиться все ж таки в Україні. Відповідь була, що мер розмовлятиме по-російськи, а ми можемо по-українському і тому є наявність перекладача. Я перепросив, що ми забрали так багато часу не тільки зараз, але певне також у підготовці і сказав, що, мабуть, зустріч не відбудеться, бо ми не підемо на зустріч з мером українського міста, коли він розмовлятиме чужою недержавною мовою. Утворилося трохи замішання, одначе, воно тривало не дуже довго. Прийшов сам мер Лук'янченко, який привітав нас по-українському та вибачився, що не розмовляє добре по-українському, але постарається. Зустріч з мером тривала годину і весь час українською мовою. Тільки два чи три рази мер звернувся до свого перекладача, шукаючи відповідного українського слова.

От і приклад. Якщо мер міста Донецька, який, до речі, відкрито говорив, що виступає російською мовою, бо його обирали російськомовні виборці, провів зустріч по-українському, то чому представник здавалося б патріотичного ЗМІ не спроможний поставити запитання по -українськи?! Бо зухвалий. Чому посол Канади Фрейзер в Україні не розмовляв по-українському? Може, тому, що був застарим, як дехто мені підказував, і не був у силі навчитися. Але де була українська громада Канади, щоби його заставити або вимагати іншого посла? Правда, ця проблема не є актуальною сьогодні серед українців Канади, але серед українських ЗМІ в Україні ця справа є не менш актуальною, навіть сьогодні, після трьох революцій, 25 літ і багато дечого. Чому Президент це терпить? Зажорстко? Ні! Нормально, хіба не нормально для малоросів. Час стати дійсним народом.

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Повна версія сайту
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-