Останні новини


Чия війна?

Іван Киричевський 05.02.2016 01:17 1049

Аналіз практик колективної пам’яті щодо минулого яскраво демонструє, що війна, яка триває ось майже 2 роки, таки справа небагатьох. Недарма ж кумир мас Вакарчук співає, що «не твоя війна».

Рік тому були бої під Дебальцево. І рік тому в автокатастрофі розбився співак Скрябін.

Зараз спостерігаю дивну штуку - за поразку під Дебальцево, яка коштувала сотень життів, ніхто не згадує. Усі лише згадують про річницю смерті Кузьми. Звісно, Скрябіна самого шкода. Але така річ демонструє наступне. Або українці просто не вміють проставляти пріоритети і задавати незручні питання, наприклад, Порошенкові як верховному головнокомандувачу, чому він попри обіцянки допустив ганебну поразку та чергове національне приниження. В принципі, це не надто страшно.

Або ж і наше покоління уражене вірусом безпам’ятства та трагічності мислення. Що уже страшно. Бо ті, що не мають собі минулого, не мають і майбутнього. Наприклад, японські колишні полковники та капітани першого рангу пам`ятали про такі бажані для своєї країни простори для життя, тому і здобули собі тихоокеанський регіон шляхом кропіткої праці. І вивели свою країну з ганьби поразки.

Вочевидь, на даному етапі можна фіксувати витіснення пам`яті про наче ж недавні події війни з Росією у колективній свідомості. Зрештою, за останні півтора року наші провідні митці не народили жоднлї пісні на воєнну, або хоча б, антивоєнну тематику. На відміну від того, як це було у Росії за чеченської війни.

І не варто говорити, що для українців пам'ять про війну аж надто травматична. Травматичною для американців була війна у В`єтнамі, або для німців – Друга світова війна. Зрештою, як і для самих американців.

Але якщо брати до уваги військові кінодрами як форми колективної пам`яті, то можна зауважити, що у війні німців або американців нема переможців або переможених, втім як війна для них є чужою і незрозумілою. Але і обов`язком, який треба виконати до кінця. На цю тематику як ілюстрація тези можна переглянути фільми «Ми були солдатами», «Сталінград», «Бункер», «Човен» і так далі. Щось подібне - наш серіал «Гвардія», але, здається серіал, де Зеленський наводить порядок у країні набув у рази більшої популярності.

Мало хто уже пригадає, що такий собі комбат Семенченко під час парламентських виборів 2014 року обіцяв реалізувати багато цікавих і потрібних ініціатив у галузі оборони. Якщо до нього і можуть бути питання, то хіба тому,чому він нічого не зробив для втілення своїх пропозицій у життя. Зрештою, якщо ще нема тієї політичної культури, за якої прийнято задавати політикам питання щодо обіцянок, зрештою, і нема того відчуття загрози безпеці громади. Інакше б зараз того ж Семенченка копали всі кому не лінь точно не за фіктивне офіцерське звання.

До речі, про обороноздатність. Очевидно, що і праві не відчувають тієї військової загрози, а то б інакше замість даремного розмахування зброєю розгорнули повномасштабний вишкіл усіх свідомих громадян України.

Багато хто чув про, мабуть, найдосконалішу у світі військову систему Швейцарії у світі. Але мало хто знає про шлях до усвідомлення потреби у такій системі. Швейцарія, спираючись на нейтралітет та банківську систему, дозволяла собі розкіш не мати боєздатної армії, танків зокрема. Але ось у 1930-х роках на їхню голову з`явився Гітлер, який і проти швейцарців ледь не повів гібридну війну, благо очільника швейцарських нацистів, Вільгельма Густлова, людину і пароплава, вчасно вбили. Потім була «холодна війна» з тією ж Німеччиною під час Другої світової. І лише з появою комуністичної загрози швейцарські офіцери влучно зауважили, що ресурсів їхньої країни аж надто мало, аби тримати постійно напоготові достатньої чисельності професійну армію. Так і народилась знаменита швейцарська система загальної військової повинності та чисельного резерву. Аби усвідомити, що нейтралітет та гори не рятують від агресивних маніяків, Швейцарії знадобилось зо 20 років. У нас стільки часу нема, на жаль. Як і бажання вчитись себе захищати. Інакше б резерв, подібний швейцарському, постав би уже без участі держави, як це трапилось у Польщі, наприклад.

Російський бізнес аж настільки проник у економіку України, що немає з українців лише відрахування за використаний кисень. З тим, заклики до економічного бойкоту російських товарів не мають належного відгуку. Але ж, окрім практичного ефекту, такі заходи мають і символічне значення. Зрештою, боротьба США за незалежність від Британії у 1779 році почалась з символічного акту – американці чисто демонстративно покидали тюки з англійським чаєм у воду в Бостоні. До речі,чай тоді був ледь не єдиним благом цивілізації. Цю подію назвали «бостонським чаюванням», і відтоді ведуть лік боротьбі американців за буття та незалежність.

Розумію, що за сучасним умов таке «чаювання» стане луддитським погромом, але інакше санкції проти Росії не будуть дієвими.

Вочевидь, проблема українців у тому, що вони не читають текстів про минуле. Інакше таке масове практикування ілюзій та повторення чужих помилок у справі самозахисту не пояснити. Або це просто інтелектуальна лінь – вірити, що війну можна виграти невійськовими методами.

І, наостанок, ще раз про Польщу. Жовтень для поляків є традиційним часом памяті про так зване «Диво на Віслі», коли таки чудом вдалося зупинити навалу російських більшовиків у 1920 році. З того часу для польських націоналістів священним обов’язком є взяти участь у погромі російського посольства, як для наших – пройти зі смолоскипами у честь Степана Бандери. У квітні або вересні 2014 року теж дивом, але вдалося зупинити російську навалу, але чомусь у цей період не маємо загострення антиросійських настроїв як реакцію компенсації на загрозу.

…Питання, чому військова загроза від Росії у колективній свідомості українців є настільки низькою, лишається відкритим…
 

* Точка зору автора блог-виступу в рубриці «Громадська платформа» може не завжди збігатися з позицією редакції.
 

Повна версія сайту
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-