Останні новини

Не так тії вороги...

Вадим Пепа 05.02.2016 01:01 1063

На небосхилі всесвітньої історії яскраво сяє і ніколи не потьмяніє подвиг трьохсот спартанців.

     Взірець патріотизму, доблесті, мужності, синівської відданості роду своєму. Зразок громадянської свідомості, вірності еллінському полісу. Оточені незчисленним військом персів, під градом стріл, від яких потемніло небо, непохитні воїни на чолі з царем Леонідом стояли на смерть до останньої краплі крові. Подали нащадкам на всі прийдешні віки приклад стійкості й самопожертви заради святого обов’язку захищати рідну землю до останнього подиху.

     Гірську ущелину або вузький прохід з назвою Фермопіли, що в перекладі з грецької мови – Теплі Ворота, давно вже не бачать людські очі. Вікопомну місцину з плином століть накрила мулом, нанесеним на чотири кілометри, річка Сперхей. А вчинене лицарської вдачі воїнами на чолі з царем Леонідом берегтиме горде найменування – Спарта, поки сонця-світу.

     Не сумніваймося: Великий Кобзар мав на мислі подвиг спартанців, коли 1847 р., знемагаючи в санкт-петербурзькому казематі, з пекучим щемом у серці мусив міркувати про згубні для русько-козацької України битви супроти загарбників, зокрема й про поразку війська під проводом Богдана Хмельницького під Берестечком. Як плід гіркого роздуму, вихлюпнулися із зболеного серця геніального поета слова вірша, перші рядки якого - «За байраком байрак…» Певно ж, цифра – глибокого змісту:

                                  Нас тут триста, як скло!
                                 Товариства лягло!           

     Влітку 1651 р. на невеликому острові в болотистій заплаві річки Пляшева нечисленна когорта козаків, певно, запорожців, відчайдушно стояла на смерть проти неліченого шляхетського війська, посиленого закутими в досконалі лати найманцями з ближчих до Польщі країн Західної Європи. Врешті-решт лише один уцілілий, прикриваючись човном, відбивався від нападників. Наспів сам король з бучною свитою. Вражений сміливістю воїна, великодушно дав обіцянку зберегти йому життя, коли здасться на милість переможців. Не випускаючи зброї, оборонець дістав вільною рукою талери чи якісь інші монети, що мав при поясі, й кинув у каламуть болота. Не для нього ганьба полону, як і поневіряння в неволі. Зранений і стікає кров’ю, але голови в ярмо не нахилить.

     Втім, «куций німець вузлуватий», як загалом характеризував Т.Шевченко душителів української волі, забрів тихцем у воду, підкрався ззаду й ударив нескореного списом у спину. Цілив у хребет. Ніхто вже й ніколи не взнає ні імені, ні прізвища загиблого. Останнє пристановище доблесного лицаря – в немеркнучій пам’яті українського народу. Саме так він залишиться невмирущим. Звеличуватиме відвагу українського лицарства, поки світитиме сонце.

     Горде піднесення духу під час національно-визвольної війни 1648-1654 років було настільки високим, що в порівнянні з тогочасним деградація моралі на зорі ХХІ ст. – це сповзання в пекло. Шість років самовизначення в невпинній боротьбі дали світові монументальні  праці Григорія Грабянки й Самуїла Величка та, врешті, «Історію Русів». Знамениті козацькі літописці щиро звеличують Богдана Хмельницького як титана епохи Відродження, самовідданого захисника дідизни й материзни, безкорисливого оборонця отчої землі. Чи здатний хтось із сучасних торбохватів збагнути – як це можна служити рідному народу, абсолютно не дбаючи про власні статки, а віддаючи увесь свій розум, сили, енергію в ім’я загального добра?

     Нинішні так звані «слуги народу», при тому, не лише депутати, а й посадовці високих рангів, коли дориваються до телеекранів, то, так і чекай, що ні з сього, ні з того притягнуть за вуха, аби задурманити свідомість мас, несосвітенне: «Патріотизм – останнє пристановище негідників». Та, розуміючи, що тут же необхідно відмитися, відхрещуються: «я не я і побрехенька не моя». Силуються на когось там посилатися. Справді, сплоджене бозна-коли, чортзна-де й чортзна-ким – звичайно ж, далеко поза межами України, як і Греції, де одвічні традиції патріотизму ніякій підступності не похитнути. Спробував би хтось вискочити із сумнівним, як Пилип з конопель, скажімо, в Ізраїлі. Там би негайно розібралися, звідки ноги ростуть. Чи ж таку запозичену отруту розбризкувати наліво й направо, коли точиться кровопролитна війна проти зовнішнього агресора.

     Філософи вважають, що в будь-якому суспільному утворенні лише п’ять  відсотків мислячих – еліти, «по-модньому» кажучи. «Дуже тонкий прошарок» - міркує Ліна Костенко. Надто тонкий, коли погодитися з висновком філософів, що п’ятнадцять відсотків – асоціальні. До того ж одразу само собою спливає запитання: а що ж решта – вісімдесят відсотків? То – керована маса. Саме з неї на додачу до асоціальних елементів - ті прояви в нашій історії, котрі за вказівним перстом призвідців нещадної класової боротьби збивали хрести з храмів, скидали дзвони з таким оскаженінням, щоб розбити на друзки, котили містами й селами колеса «червоного терору», накидалися з лютою ненавистю на братів-гречкосіїв, видирали з їхніх ротів останні крихти їжі, вигрібали «червоними мітлами» збіжжя до останньої зернини, виганяли бідарів на люті морози з обжитих осель, з кам’яною бездушністю комнезамів спроваджували тьму-тьмущу безневинних на погибель у Соловецькі концтабори й за колючі дроти Сибіру неісходимого...

     Засліплені кар’єризмом політики захлинаються, запобігаючи перед «електоратом».  Улещують захвалюваннями: «народ розумний», він «усе знає». Явороньком гнутися перед потенційними виборцями - не в ярмо шию встромляти, щоб плуга перти. Тож охочих – хоч греблю гати.

     Натомість Лев Толстой міркував інакше: Погані люди об’єднуються легко. В партії, рухи й штурмові загони. А в хороших – не виходить. Чи ж не «погані люди» й хапаються відмазуватися: «Патріотизм – останнє пристановище негідників».

     Тож чи не пора прозрівати з пророчим покликом Івана Франка:

                                     Ти, розуме-бистроуме,
                                    Порви пута віковії,
                                    Що скували думку людську!..
                                    Поєднай велику силу,
                                    Щоби разом, дружно стала,
                                    Щастя, волі добувала!

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Повна версія сайту
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-