Пам`ятаємо, щоб перемогти

Це був буремний період в українській історії. Коли стояло питання або-або. І 100 років тому ворог був той самий, що і зараз. 100 років триває ця війна. Як і зараз, тоді Росія докладала усі зусилля, щоб знищити Українську державу. Щоб знищити Україну як явище.

Ті ж самі методи, ті ж самі механізми. Як і зараз, 100 років тому вони стверджували, що російської армії в Україні немає. Стверджували, що в Україні йде громадянська війна.

300 хлопців вийшли проти ворога, бо тодішнє керівництво не надавало достатньої уваги створенню української армії. Бо тодішні лідери думали про політичні концепції й займалися взаємопоборюванням, а не творенням української армії і зміцненням держави. Вони не думали про єдність української влади.

В той період, коли підрозділи Петлюри арештовували генерала Болбочана, коли в бою під Мотовилівкою сходилися бійці Коновальця та Скоропадського, тоді протистояння між собою призвело до ослаблення української держави. Не лишалося кому її захистити крім молодих хлопців-студентів. Недостатньо навчених. Вони не мали бойового досвіду, але вони мали велику любов до України. Вони зупинили на 4 дні наступ противника. Це дало можливість зафіксувати в Брестських угодах Українську державність. Це була перемога тих 300 героїв, яки віддали своє життя за Україну. Ці юнаки-студенти продемонстрували тодішнім політикам зразок любові до України.

Сьогодні важливо не допустити тих помилок. Нам важливо продовжувати будувати армію, розуміючи, що ворог, як 100 років тому буде робити все можливе, щоб знищити Україну. Нам потрібно бути достатньо сильними, щоб цього не допустити. Нам треба розуміти, що єдність і відсутність протистоянь є запорукою нашої сили. Нам треба пам'ятати тих хлопців як зразок мужності, героїзму і самопосвяти, щоб бути гідними їхнього подвигу, щоб бути гідними їхньої пам'яті.