Останні новини

24 червня


Цап меле, або «Гарячі голови-3»

В'ячеслав Васильченко Блоги 02.02.2016 00:25 878

У чудовій народній дитячій пісні-грі «Два півники» є такі рядки: «Цап меле, цап меле, Коза посипає, А маленьке цапенятко Ківші одбирає». Але мова про інших цапів. І їхнє недолуге меливо.

Я можу помилятися, але, як на мене, істина: «Не знаєш – мовчи, слухай розумніших, а коли вже розкрив рота, то десять разів подумай, перш ніж щось проректи» – проста й геніальна. Особливо ж – коли заліз до телевізора. І «корчиш» із себе «звізду». На тебе ж дивляться мільйони. І думають, що, мабуть, твоє «меливо» таки ж «туди», раз із телевізора його «провіщали». Туди ж дурних не беруть. Чи…
Наше «тіві» щедро годує глядача «вітчизняними російськими зірками». Не будемо сперечатися про вітчизняність тих зірок (можливо, авторам таких передач воно все й вітчизняне; хоча – не можливо, а точно, судячи з того, скільки такої інформації на коштовну хвилину ефірного часу припадає: «та народила», «той розлучився», «той «засвітив» себе в костюмі Адама», «той зняв пологи дружини й показав на увесь світ», «та зламала підбора, бідняточко»). Я, очевидно, в цьому тямлю мало, раз мені це все фіолетово. Ще й, сякий-такий, обурююся («нічіво ж ні панімаішь в гарацкой любьві»). Але – то тренд. А тому – молімося йому в обидві руки, «поклони тяжкії б’ючи»…
Однак навіть у «вітчизняному» «нашому новому кіно» – серіалі «Вороніни» – мати «Кості» докоряє синові – спортивному журналістові за безграмотність (журналіст апріорі мусить бути грамотним!). Тобто навіть «мильна героїня» розуміє, що безграмотний журналіст – то, як справедливо підмітив професор В.Владимиров, «оксюморон» (сиріч – поєднуване непоєднуваного: «розумний дурень», «живий труп»).
Шкода, але багато сучасних журналістів у професора Владимирова не навчалися. Ба більше, схоже не навчалися взагалі. (« – Буратино, кто тебя воспитывает? – Когда папа Карло, когда никто», – «прікаливалісь» колись у популярному фільмі мого дитинства). Я вже мовчу, що вони говорять штучною «гербарійною» мовою, скальковано-скаліченим язичієм-суржиком, бо часто таких слів, що вони «вироджують», немає в жодній мові. Забуваючи, що «рОсійський язик, зіпсутий навмання, це ще не українська мова» (Є. Плужник). Про це вже говорено. Та – «віз і нині там…»
Але перекручування, незнання, нерозуміння того, про що «віщаєш»… «Дєвочькі-красавіци» повсідалися в телевізор і «корчять» із себе знавців футболу… Таким «проффесіоналам-проффесорам» треба додавати в резюме ще одну букву «еф». Щоб на гарматний постріл до журналістики не підпускати… Та де там…
«Піпл схаває». Усе, що приготують на «тіві-кухні» «мастєррри-шефффи»…
А хто така «Діана Гурцька»? Можливо, така людина у природі й існує. Але який стосунок вона має до російської співачки грузинського походження?
«Диа́на Гуда́евна Гурцкая́ (в русском произношении Гурцка́я, груз. დიანა ღურწკაია; род. 2 июля 1978 года, Сухуми) – российская эстрадная певица; Заслуженная артистка России, Народная артистка Чечни».
Це каже нам Вікіпедія. Можливо, не таке вже й авторитетне джерело для наших телевізійних «профффесіоналів-профффесорів». Однак… Це факт.
А продюсера співачки (і за сумісництвом – її брата) звати, як це не дивно, Роберт Гурцкая (а не Гурцький!): «Роберт Гурцкая: Диана еще станет заслуженной артисткой Беларуси».
Російські журналісти, очевидно, таки знають, що грузинські прізвища не відмінюються: «В 2009 году в Международный Паралимпийский день, впервые проводимый в Москве, Оргкомитет Олимпиады «Сочи-2014» присвоил Д.Г.Гурцкая статус Посла «Сочи 2014», как человеку, популяризующему идеи Олимпийского и Паралимпийского движения в России и мире»; «Награждение Дианы Гурцкая орденом Дружбы»; «Глава Зестафонского района Мамука Асланишвили бросил на поиски футболиста сотни людей и только спустя 13 дней тело Дараселия было найдено»; «1981 – самый успешный для Шенгелия год»; «Скульптурным… работам Абакелия свойственны романтическая приподнятость, монументальность характерных национальных образов». У головах же багатьох їхніх українських «колллег» працює перша версія «translate.google». Для лампових комп’ютерів. Коли «крепостные крестьяне» перекладалися як «фортечні селяни»… Тому й маємо «Діану Гурцьку»…
Та жорна «цапппа-мірошшшника» не зупиняються ні на мить (бабло… бабло… бабло…). Вони продовжують перемелювати мозок глядача. Бо такі «цапппи» – «звйозди». Сиріч – створіння небесні. А «нєбожитєлям» – можна все. Принаймні, так вони думають. Чи…
               
                 
* Точка зору автора блог-виступу в рубриці «Громадська платформа» може не завжди збігатися з позицією редакції.
      
Повна версія сайту
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-