Замовити пресконференцію в Укрінформі

реклама

Давайте гуртом запалимо свічку

Давайте гуртом запалимо свічку

Укрінформ
Нині в деяких середовищах говорити про державну підтримку національної культури вважається — в кращому разі — ознакою поганого тону.

В гіршому — це нібито свідчить про культурну від­сталість і неспроможність мислити ка­тегоріями модерного XXI століття з його філософією ринку, гламуру й успіху. А господарі деяких високих кабінетів вважають національні творчі спілки продуктами сталінської епохи, які ма­ють померти голодною смертю.

Носіїв такого снобістського та без­відповідального ставлення до культу­ри як стратегічного чинника націо­нальної безпеки можна знайти на всіх щаблях державної ієрархії.

Мушу розчарувати тих, хто так ду­має. Насправді творчі організації — не продукт сталінської епохи. В Єв­ропі такі організації створені задовго до того, як та ж Спілка письменників виникла в Радянському Союзі.

Приміром, у Польщі Професійна спілка польських літераторів була ор­ганізована в 1920 році з ініціативи Стефана Жеромського як громадська профспілкова організація. І ця тради­ція збереглася в усіх країнах сучасної Європи. Сьогодні в усіх країнах Єв­ропи існують спілки письменників. У багатьох з них — декілька. А в таких країнах, як Словаччина і Швеція, іс­нують не лише письменницькі орга­нізації, а й літературні фонди.

Наприклад, у Словаччині пи­сьменник може звернутися до літературного фонду, взяти на рік   гроші   й протягом року писати роман. У Франції, яка для багатьох країн є взірцем культури, сьогодні існує дві громадські письмен­ницькі організації, які фінансуються з державного бюджету. У Румунії держава витрачає на підтримку Спілки письмен­ників Румунії більше, ніж Україна на всю культуру.

Чому ж у нас сьогодні «модно» гово­рити про непотрібність національних творчих спілок? Мовляв, рухаємося в Єв­ропу, де ринок зумовлює конкуренцію, отож — виживає сильніший. Так, сьогодні у збаламученій масовій свідомості без­перечно шансон і попса переможуть Коцюбинського чи Леся Курбаса. А ще кажуть: яка там культура, коли війна, тарифи, соціальна напруга й безкінечні партійно-політичні битви?..

Невже державні мужі не розуміють, що в цьому вони схожі на сліпих кротів, які далі свого носа не бачать? Подібна злочинно безвідповідальна увага до культури є насамперед показни­ком примітивного рівня культури владних чиновників — і тих, хто опікується куль­турою, і загалом усіх.

Але це — також ознака загального, ма­сового, суспільного безкультур'я, фактично діагноз суспільству, яке у примарній гонитві за шматком гнилої ковбаси (пригадуєте: «Ліш би колбаса била») втратило пісню, втрачає ковбасу, і, як результат — тепер уже загрожена свобода і незалежність.

Також це вирок державі. Держава, яка не дбає про збереження національної куль­тури, — приречена посісти ганебне місце на маргінесах історії. Країна, в якій мо­ральними авторитетами вважаються бре­хуни й казнокради, не має майбутнього.

Адже саме в культурі, і тільки в культурі, зберігається генетичний код нації. Зни­щення культури означає втрату генетич­ного коду нації, і, як наслідок, — зникнення нації й держави з цивілізаційної карти.

Прикро, але, незважаючи на значне зростання патріотичних настроїв насе­лення, зумовлене драматичними подіями Революції гідності й агресією Росії, куль­тура як для владців, так і загалом для суспільства залишається на маргінесах уваги. Відтак триває не лише соціально-економічна, а й моральна та духовна деградація суспільства, погрузлого в багні корупції. І саме це становить найбільшу загрозу для майбутнього України. Бо пло­дить суспільну зневіру, апатію, байдужість і споживацькі патерналістські настрої, віддаляючи нас від формування грома­дянського суспільства з ринковою еко­номікою і розвинутим демократичним устроєм як надійними гарантами собор­ності та державного суверенітету.

Як зупинити сповзання в прірву?..

Сьогодні є очевидним, що анексія Криму й війна на Сході України стали можливими тому, що ці українські регіони були програні нами ще задовго до березня 2014 року. Ні держава з її страусячою політикою, ні сус­пільство практично ніяк не протидіяли повзучій гуманітарній окупації України з боку агресивного сусіда, котрий готував агресію, вкладаючи у це мільйони й мі­льярди доларів щорічно. Під час збройної окупації Криму не прозвучало жодного пострілу: все було зроблено заздалегідь методом інформаційної, ідеологічної, мов­ної зачистки. Подібне могло трапитися і на Сході України, однак у критичний мо­мент історії, як вже було не раз, народ — не влада, а народ! — акумулював кращі сили на опір ворогові. Зауважте: соціаль­но-економічне становище було і є при­близно однаковим по всій Україні. Проте «прорвало» саме там, де були найбільші проблеми саме гуманітарного характеру.

Ось що сьогодні значить гуманітарна політика! Фактично вона виконує роль імунної системи національного і дер­жавного організму, ослаблення якої не­минуче призводить до небезпечних хвороб на кшталт сепаратизму або ж, у гіршому разі, до летальних наслідків для держави.

Чи потрібно ще когось переконувати в тому, що, чим менше мільйонів держава виділяє коштів на культуру, тим більше мільярдів їй доведеться витрачати на війну.

Злочинно й безвідповідально економ­лячи копійки для підтримки імунної сис­теми нації і держави, ми викидаємо ша­лені кошти на війну, втрачаючи при цьому території та людські життя.

Не підтримуючи сьогодні українську національну культуру, наша держава буде мати тотальне домінування в Україні чу­жих і ворожих псевдокультур — сконстру­йованих за феесбешними лекалами, фі­нансованих з федерального бюджету Росії, котрі передбачають поглиблення експансії «русского міра» в Україні. Домінування російськомовної преси, літератури, про­паганда чужих і ворожих для нас цінностей на інформаційних каналах — ось ягідки, з яких можуть вирости плоди нових воєн, розрухи й національної трагедії у неда­лекому вже майбутньому.

Чи думають про це державні чиновники, всі ті, хто має опікуватися державною без­пекою? Чому державна політика в сфері культури залишається приблизно однако­вою незалежно від того, хто при владі?

Досвід епохи незалежності переконує нас: чудові передвиборні програми і пре­красні патріотичні гасла не є гарантією державницького мислення і державниць­ких дій з боку їхніх продуцентів. Чому? А тому що рівень культури у наших полі­тичних подвижників є приблизно одна­ковим — мізерно низьким — незалежно від барв на партійних прапорах. І якщо сто чи двісті років тому роль запобіжників супроти зла виконували та ж культура — сила народної традиції та християнські чесноти, то тепер, коли традиція прак­тично знищена і коли «Бога нема» — тоді можна все, залежно від спроможності. І як би ми не тасували карти в колоді, мі­няючи президентів, міністрів, уряди й депутатів, результат буде примітивно од­наковим. Аж поки ми нарешті не зрозу­міємо, що лише високий рівень внутріш­ньої культури, лише повага до національ­ної традиції, лише відповідальність перед Богом і перед людьми може зупинити руку, яка хоче вкрасти, чи язика, який безсоромно обіцяє і бреше. Лише людина високої культури та високої національної самосвідомості, перебуваючи на держав­ному посту, буде чесно й самовіддано працювати на громаду, а не на власну кишеню та стравохід.

Сьогодні, коли суспільство шукає — і не знаходить — світла в кінці тунелю, саме люди культури можуть — і повин­ні — сказати своє вагоме слово. І до них має прислухатися держава. Нам необхідно створити громадську організацію — по­стійно діючий громадянський форум — з виконавською структурою і поважним, авторитетним представницьким колом. Згуртувати довкола себе мислячих гро­мадян — тих, хто розуміє, що відбувається, і знає, що робити. Апелювати до держави й до суспільства. Запропонувати ініціа­тиви, які є на часі й яких потребує су­спільство та держава. Реанімувати Гро­мадську гуманітарну раду при Президенті України. Формувати структури на місцях. Подбати про фінансування нашої струк­тури. Зрештою, стати в обороні націо­нальної культури як стратегічного чин­ника національної безпеки.

Досить нарікати на темряву — давайте гуртом запалимо свічку.

Слава Україні!
 

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-