Останні новини


Імпортозаміщення по-російськи: чуже на чуже

Тарас Колісник 18.01.2016 02:02 1412

У минулому році російський уряд широко рекламував свою рятівну програму з екстравагантною назвою «імпортозаміщення». Але вона так і залишилася на папері.

Так свого часу ніхто в світі не міг по-справжньому збагнути, що таке горбачовська «гласність». Наче воно не те, щоб просто оприлюднювати через ЗМІ інформацію про всі факти, події, вчинки людей і т.п. Всі відчували, що для Михайла Горбачова це щось більше, якась масштабно декларована політична дія. Але при цьому все залишалося по-старому:  керівництво – як центральне, так і регіональне - нічого реально не оприлюднювало і не обговорювало. Ніхто відверто не обговорював, кому потрібні жертви афганської війни; багатомільйонне фінансування зарубіжних компартій та його розміри;  причини неймовірних дефіцитів і - як наслідок -  переведення населення на талони для придбання цукру, солі, цигарок; як пиячать обкомівські та райкомівські компартійні функціонери в умовах боротьби з алкоголізмом…І всього іншого, тому подібного. Чорнобильську трагедію сам Горбачов визнав аж на четвертий день по ній. Появи недержавної преси, приватних ефірних каналів взагалі ніхто не допускав.  А в держаних -  «все під контролем». Де ж та гласність? - запитували за кордоном та й у нас, на наших кухнях. Однією програмою центрального телебачення  «Взгляд» неможливо обійтися. Та й у ній не мовилося все так геть прямо і відверто. Ідеологічні питання ті хлоп’ята взагалі не чіпали. Зрештою західні коментатори вирішили багато не перейматися і у будь-якому випадку обзивати радянські «ініціативи» виразом «glasnost» - на що хочете, на те цей ярлик і вішайте. Лише після першого з’їзду депутатів СРСР, на якому прозвучало чимало дошкульної критики на адресу КПРС та її керівництва, у тій же радянській пресі «зачорніло» від критики геть усього, що діялося навколо. Але то вже, як мінімум, не була горбачовська, так звана гласність.

Чи відійшли назавжди в історію такого роду явища для сучасної Росії? Виявляється, аж ніяк.

Через чверть століття після тієї гласності тут з’являється новий цікавий неологізм – імпортозаміщення.

Сучасні енциклопедисти оперативно кинулися давати йому визначення. Мовляв, це – «скорочення або призупинення імпорту певних товарів в результаті налагодження виробництва у країні таких самих або аналогічних товарів». Як все просто «на словах»! Мабуть, саме поняття в економічній теорії вже існувало і не є аж таким неологізмом. Як існувало колись і поняття гласність. Але особливого звучання  та популярності ці речі набувають, коли до них  у своїй риториці вдаються керівні кола та їхні блазні. А світ знову не розуміє, що ті дивні росіяни мають на увазі, коли викидають якесь гасло на тлі спотворених реалій.

Власне російська преса в багатьох публікаціях за підсумками минулого року оцінює ту, широко рекламовану урядову програму імпортозаміщення як провальну. Але ж імпортозаміщення  по-російськи – це коли на зміну одним постачальникам «нон-грата» просто приходять якісь інші. Тобто, ніякого власного виробництва для заміни імпорту тут ніхто не планує. Не чуже на своє, а чуже на чуже. У пресі публікуються насмішливі приклади цієї «заміни».   Скажімо, з минулого року росіяни змогли оцінити смак аргентинської і бразильської яловичини, візитною карткою Таджикистану (окрім численних гастарбайтерів) стали сухофрукти і горіхи - грецькі і арахіс, Єгипет погрожує нагодувати росіян фруктами та іншою плодоовочевою екзотикою, Іран готовий поставляти в Росію товари рослинного і тваринного походження. Ви тільки гляньте, яка вражаюча панацея для всього російського ринку! Він явно тепер обійдеться без імпорту з ненависного Заходу і націоналістичної України! Але мається на увазі, що він буде не з російською яловичиною і своїми грецькими горіхами, яких можна було б виробити на власних ресурсах, ні. За попередніми підрахунками Мінекономрозвитку РФ експорт у 2015 знизився на 31% і склав 343,4 млрд. дол., а імпорт - на 36%, до 197,2 мільярда, тобто на третину. При цьому ВВП країни впав майже на 4%. Звичайно, це не остаточні дані, але навряд чи варто очікувати, що в середині лютого підсумкова звітність буде кардинально відрізнятися від цих цифр. Дані Росстату лише додають барв в загальну безрадісну картину - інфляція за підсумками 2015 р. становитиме близько 13%. Це високий показник у порівнянні з «докризовими» роками. Про яке «імпортозаміщення» можна говорити, якщо ціни на продукти харчування зросли на 24-27%? Зрозуміло, частково в цьому «винувата» девальвація рубля. Але ж вітчизняні товари повинні в будь-якому випадку коштувати дешевше імпортних. А хто їх виробляє, щоб не завозити з Аргентини чи Бразилії?

Тут як тут збігаються вчені мудрагелі і намагаються якось прикрити цю непривабливу картину. За словами завкафедрою політичної економії Російського економічного університету ім. В.Г.Плеханова Руслана Дзарасова, «не треба прагнути до тотального імпортозаміщення всього і вся. Повністю відгородитися від світового ринку Росія не може. Та й не варто цього прагнути. Як казав академік Єрьоменко, нам потрібна «розумна автаркія». Це означає підпорядкувати зовнішньоекономічні зв'язки потребам розвитку переробної промисловості. Не вивозити ресурси, а імпортувати технології, які потрібні для того, щоб розвивати власну переробну промисловість».

Ви чуєте? Дозріли академіки! Те, про що багато мовилося 25 років назад і вже почало забуватися, тепер озвучується як певне «відкриття», перлини наукової думки! Хоча і цей науковець, і його уряд добре усвідомлюють, що переробна промисловість в такій великій країні не відроджується чи не народжується вмить. На це потрібні роки, яких в минулому вже вистачало, щоб про це подбати, – аж 25!

Але варто віддати належне об’єктивним оцінкам  того ж таки завідувача кафедрою політекономії стосовно ситуації, за якої триває  падіння попиту на російські основні сировинні товари. «Без підтримки внутрішнього попиту і витрат на модернізацію основних фондів про імпортозаміщення можна забути. А так виходить, що до падіння рубля ми скуповували «зайві» долари для того, щоб запобігти зміцненню курсу національної валюти. Продовжувати таку політику в нових умовах це нонсенс. Оскільки у такому випадку відбувається вилучення ресурсів з нашої економіки. При цьому вони не конвертуються в інвестиції для розвитку виробництва, - каже Р.Дзарасов. - Відповідно залишаються низькими заробітні плати і платоспроможний попит усередині країни. В результаті економіка стає вразливою. Як тільки падає попит на зовнішніх ринках, відразу виявляється, що внутрішній попит недостатній. Плюс - відсталі технології, санкції і економіка логічно переходить у фазу спаду. У контексті неоліберального курсу з акцентом на обмежувальну грошову політику, формування суверенних фондів в довгостроковому плані виявилося невигідним, дестабілізуючим чинником. Як можна виробляти дешеву продукцію, коли ключова ставка за кредитами на рівні 11%? Комерційні банки, отримуючи рефінансування з ЦБ, природно, беруть зі своїх клієнтів ще більше. У результаті кінцева ставка у три рази перевищує рівень рентабельності багатьох підприємств! Фактично, це називається заборонною ставкою. Трагікомічним тут є те, що мета - «перемогти інфляцію» - не досягнута. А якщо подивитися на «соціальну інфляцію», то зростання цін на товари щоденного попиту склало в 2015 р. 35-40%».

Зрозуміло, що викинувши гасло імпортозаміщення, Кремль явно зробив спробу заспокоїти своє населення і пригрозити Заходу. Мовляв, на все здатні самі, обійдемося без чужих виробів, нехай закордонні виробники хвилюються за втрату нашого ринку. Але всі добре розуміють, що в багатьох секторах економіки Росія ну взагалі не зможе замінити імпортну продукцію. В неї сьогодні немає на це ресурсів. Тому, справді, найреальніше, хоча і на те потрібен час, – це лише отой вузький сектор, де переробна харчова чи інша промисловість, про яку згадував російський експерт. Там певна готовність до реального імпортозаміщення вже є, а більше цю галузь можна розвивати. А все решта? А якщо говорити в ракурсі споживацьких настроїв, то неможливо примусити росіян, скажімо, віддати перевагу виробам ВАЗ перед «Фольксвагеном», відпочинок у Криму перед Єгиптом та іншими країнами. Всі пам’ятають, як влітку минулого року сам прем’єр  Медведєв бідкався з приводу рівня курортної інфраструктури анексованого півострова, про що йому скаржилися його знайомі. «Це ж нижче навіть російського рівня», - казав він, наче на щось образився. Наче йому хтось підло «підсунув» ту окупацію, а тепер цією інфраструктурою, як для нього - непривабливою, треба замінити імпорт туристичних послуг. Врешті-решт два курортні сезони тут були геть збитковими. 

Ну, а так в усьому, на що не глянь. Той же Р.Дзарасов змушений був сказати відверто щодо нинішнього стану зв’язків з Україною: «У 2016 р. буде ще складніше - Москві довелося остаточно розірвати технологічні ланцюжки з українськими підприємствами у відповідь на створення зони вільної торгівлі України з ЄС. Це були важливі промислові зв'язки, які рвуться «по живому». Для російського промислового комплексу це буде дуже болісно. На відміну від припинення поставок плодоовочевої продукції з Туреччини».  Ось так! «Москві довелося», довелося «у відповідь»… А що в результаті? «Буде дуже болісно». Буде фантик замість цукерки, а не імпортозаміщення. Звісно, неможливо порівнювати апельсини з українськими технологічними вузлами і багатьма окремими виробами в космобудуванні, літакобудуванні та в інших російських галузях! Але якщо політика ставиться вище здорового глузду, то має бути «дуже болісно».

Можливо тут варто згадати і про радянську «залізну стіну», що фактично проіснувала аж до років правління Горбачова. Порівнювати ці дві ізоляції в певному розумінні, гадаю, можна, хоча вони дуже різні. В самому ж підході – в політиці відмови від чесної, активної і динамічної інтеграції - вони однакові. Але Кремлю так кортить знову наступити на ті ж граблі…
 

Повна версія сайту
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-