Газова комісія
Платив нещодавно за газ у відділенні Ощадбанку в нашому селищі. Дружина стояти в черзі не захотіла і, залишивши мені гроші (стільки, скільки було написано в квитанції), пішла до магазину. Там і домовилися зустрітися. Але коли моя черга наблизилася до віконця каси, я пошкодував, що відпустив дружину: для повного розрахунку мені бракувало три гривні. Спочатку подумав: неправильну суму написав у квитанції. Але касирка, взявши в мене папірець, сказала, що заповнений він правильно. «Просто із 7 грудня Ощадбанк бере комісію за кожен сплачений платіж за газ — три гривні. Ось, бачите, на віконці про це написано...»
На віконці й справді був приклеєний папірець, на якому від руки хтось написав «комісійне» пояснення. Сперечатися безглуздо, і я зібрався вже було йти додому, як раптом один чоловік із черги простягнув мені три гривні, яких забракло. «Ми з вами щодня їздимо на роботу в одній електричці — віддасте в понеділок».
Я на ці три гривні не обіднів і не забагатів. Натомість, прикро інше: держава не лише безсовісно, не соромлячись, обдирає своїх громадян і так зависокими газовими тарифами, а й не гребує при цьому кількома комісійними гривнями. Вже на роботі поцікавився: яку ж це комісію встановив для своїх клієнтів Ощадбанк? І через кілька днів отримав відповідь від начальника відділу зовнішньої комунікації управління зв’язків з громадськістю та ЗМІ Ірини Колосовської: виявляється, згідно з рішенням уряду (постанова Кабінету Міністрів України «Про забезпечення проведення розрахунків за спожитий природний газ» за №792 від 30 вересня 2015 року) газопостачальні компанії, на яких покладено спеціальні обов’язки з постачання природного газу, «…повинні укласти з банками договори на приймання платежів: відкрити в установах уповноваженого банку поточні рахунки зі спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять за спожитий природний газ від споживачів, у порядку, визначеному Національним банком». При цьому газопостачальні компанії зобов’язані компенсувати банкам «не більш ніж 0,3% суми прийнятого платежу, що не покриває витрати банків на надання такої послуги».
Тобто за те, що Ощадбанк надто перетрудився, надавши мені послугу (взяв з мене гроші за спожитий газ), газопостачальне підприємство йому мало заплатити оці три гривні комісії. До грудня 2015 року газівники розраховувалися з фінансовою установою акуратно. Нині очевидно дуже збідніли й вирішили перекласти комісію на плечі споживачів. Тому на «виконання вимог чинного законодавства, Ощадбанк встановив тариф на рівні, що забезпечує «нульову» прибутковість даних операцій». Але, «розуміючи хвилювання клієнтів, Ощадбанк не припиняє переговори з газопостачальними підприємствами для врегулювання цього питання».
Отакої! Навіть розуміючи «наше хвилювання» і не припиняючи вести переговори із газівниками, Ощадбанк спокійнісінько бере зі своїх клієнтів по три комісійні гривні. Ніби й дрібничка, але скільки цих гривень накапає фінансовій установі за день, за тиждень, за місяць? І на голому, як кажуть, місці! Це по-перше. А по-друге, чому це раптом банківські послуги через касу стали «нижче собівартості операції», а через термінал — ні? Ірина Колосовська запевнила, що «в інформаційно-платіжних терміналах Ощадбанку тариф за прийняття платежів за газ встановлений на рівні 0,00 грн. Тому клієнти завжди мають вибір та можуть оплатити за газ в установах банку безкоштовно». Але чомусь таких платіжних терміналів у більшості сільських відділень (у нашому — також) немає. Тож змушена віддавати банку бабця-пенсіонерка у вигляді комісії зовсім не зайві для неї три гривні.
Викликає подив і той факт, що плата за газ в Ощадбанку є «комісійною», а за світло — звичайною. Чи, може, на платіжках за газ «відпрацьовується» якась нова схема «заробітку на клієнтах», і згодом комісійні вимагатимуть з нас ще й за світло, гарячу та холодну воду, опалення, кабельне телебачення?
І наостанок: Ощадбанк — державно-фінансова установа. І якщо він починає уподібнюватися комерційним банкам — здирникам, який на копійчаних платежах беруть комісійні 10 і більше гривень, то це вже нікуди не годиться. Кому ж тоді вірити? Хоча про що це я? В нашій країні довіра до банків падає з кожним місяцем, і свої заощадження, наприклад, українці воліють більше тримати у скляних банках вдома, а не у фінансових установах, як це прийнято в усьому цивілізованому світі.
реклама