Що можна почути від Донбасу?
Спочатку персонаж Євромайдану співачка Руслана, в той час, коли ще вважалось, що сепаратистський шабаш на Донбасі – лише реакція на події Євромайдану. Одіозна адвокатка Монтян та волонтер Мочанов – в часи важких боїв та болючих втрат. І, раптово, письменник Жадан, якому свого часу тітушки харківської «Новоросії» проломили голову та журналістка Станко, яка, здається, була в полоні бойовиків «ЛеНеРе».
Думаю, після її заяв люди здорового глузду вже ні в чому певні не будуть. Зрештою, наші законодавці мають аж надто мало часу (до 2 лютого), аби законодавчо втілити деякі пункти Мінських домовленостей, втім як і переконати своїх виборців у доцільності таких рішень. Та необхідності «його почути».
Звісно, що коли мова йде про Донбас, то стереотипно мають на увазі його люмпенізовану частину, яка жадає патерналізму та видовищ. Стереотипно – бо до окупації, як я нещодавно дізнався, доволі успішно вели свою діяльність доволі потужні як на регіон осередки «Свободи», а рахувати кількість вихідців з регіону, що ведуть збройну боротьбу за повернення у рідні домівки, нікому нецікаво.
Аж ніяк не хочу сказати, що нема чого переймати і про що говорити з жителями окупованої частини Донбасу. Хоча б тим же інтелектуалам – думаю, їхні донбаські опоненти мають багатий матеріал спостережень щодо реалізації на практиці концепції німецького філософа Ернста Юнгера щодо тотальної мобілізації як інструменту перемоги.
Є питання й менш глобальні. Наприклад, роль Церкви як соціального інституту за умов розвалу суспільства. Або як працювати бізнесу за умов майже нульової купівельної спроможності населення. Зрештою, навіть вчителі шкіл «Новоросії» зможуть швидко і ефективно навчити своїх українських колег, як всією своєю поведінкою заперечувати факт існування Української держави.
Втім, у всій цій конструкції є одне слабке місце. Концепція тотальної мобілізації передбачає, що все має працювати на перемогу. І зі сторони «ЛеНеРе-ДеНеРе» так воно і є.
Тотальна мобілізація передбачає в плані дискурсу лише розмову гармат, і в кінці чийсь монолог – «Горе переможеним».
Боюсь, що аж надто намагаючись почути Донбас, ото лиш почуємо артилерійську канонаду біля своїх вікон.
реклама