Від асоціата - до кандидата

Оскільки, швидше за все, країни, які не ставлять своєю зовнішньополітичною метою набуття статусу кандидата в члени ЄС (і, згодом - набуття членства), будуть переведені в інший формат співпраці.

Серед східних сусідів формально претендують на статус кандидата Грузія, Молдова та Україна.

Нехай і в суперечливому, штурмовому режимі, але далі, ніж інші, на шляху реалізації підписаного в березні 2014 договору тепер просунулася саме Україна.

І ось при тому, що польські політики, зазвичай, схильні до доброзичливих для України заяв і дій – попри нещодавню зміну правлячої партії – недавня заява депутата сейму, голови групи польських експертів-дорадників з питань реформи самоврядування та децентралізації в Україні Марціна Свєнціцького вимагає до себе особливої уваги.

Один з реформаторів 90-х, екс-мер Варшави і екс-міністр зовнішньоекономічних зв'язків Польщі, Свєнціцький озвучив таку тезу щодо PAA-DCFTA (угоди про політичну асоціацію і глибоку та всеосяжну зону вільної торгівлі) між Україною та ЄС, яку впритул не розуміють, або не хочуть розуміти в Москві. Втім, думається, цей висновок для себе давно зробили такі російські чиновники як Олексій Улюкаєв або Антон Силуанов. А ось деякі огульні українські критики угоди про політичну асоціацію і DCFTA, можливо, керуються власними (або чужими) вузькими політичними інтересами.

Так, на думку Свєнціцького, Україна може розраховувати на швидкий процес набуття членства в ЄС після виконання всіх вимог асоціації (зрештою, на це спромоглися Чорногорія і Сербія - що й провокує російські спроби підірвати стабільність цих держав). Польський політик вважає, що якщо Україна зможе реалізувати угоду про асоціацію, то юридичний статус України щодо ЄС буде таким, яким сьогодні володіють Норвегія чи Швейцарія. Свєнціцький роз'яснює: якщо Україна доведе, що в змозі реалізувати вимоги етапу асоціації попри перепони з боку п'ятої колони, російську агресію, корупцію, олігархів, то предметна дискусія щодо вступу країни до ЄС непомітно стане побутовим явищем. Тоді з'явиться великий шанс, що Україна увійде до ЄС, підкреслює Свєнціцький. І, зауважимо, це буде вже багато в чому інший ЄС.

За його словами, українська угода з ЄС "є набагато більш глибокою і далекоглядною", ніж та, яку Польща підписала в 1991 році. І в цьому немає нічого дивного, оскільки чверть століття тому саме поняття розширення на схід тільки формувалося, а ЄС надзвичайно відрізнявся від нинішнього величезного і різнорідного організму - зокрема, не існувало загального валютного простору, «зони євро» (практикувався, і то обережно, так званий «еквівалент», ECU). У ті часи, коли Іспанію, Португалію і Грецію лише недавно прийняли до Спілки, це були політичні рішення, покликані підтримати свіжі демократичні зміни в цих країнах. Почасти в цю хвилю встигла і Польща, а також ряд країн ЦСЄ, проте в ЄС вони вступили лише в 2004 році.

Причини, з яких багаті Норвегія і Швейцарія не вступають в ЄС, пов'язані з їх неготовністю до солідарності (а це наріжний камінь нинішнього ЄС, і з нинішнім розподілом солідарності багато хто не згоден) -- проте обидві країни активно користуються переважною більшістю привілеїв членства. Але повноцінне втілення нинішньої Угоди зробить вступ до ЄС політичною формальністю. Свєнціцький зазначив, що особисто чув про такий сценарій і від одного з представників ЄС, який вів переговори з Києвом щодо асоціації (в принципі, в цьому полягала і полягає вся ідея).

Польський політик також назвав причини, з яких в Польщі наприкінці 80-х років реформи проходили швидше, ніж в сучасній Україні. Він пояснив, що тодішній глава уряду Тадеуш Мазовецький доручив проведення реформ не видатним політикам і опозиціонерам, яким довіряв і яких знав, а кращим на той момент експертам у своїх галузях.

Певною мірою, звичайно, це шпилька на адресу нинішньої української влади, яка вже вдруге не змогла сформувати уряд з технократів -- адже він складається переважно з політичних призначенців і представників впливових лобістських груп. Тому в Польщі Лешек Бальцерович, який відповідав за економічні реформи, і Єжи Регульській, який відповідав за реформу місцевого самоврядування, «24 години на добу» займалися тільки своїми реформами і не відволікалися на велику кількість інших справ, як це відбувається із міністрами в Україні. При цьому вони мали набагато більшу підтримку своїх дій з боку суспільства, уряду і парламенту, констатував Свєнціцький.

Тут, звісно, слід уточнити, що в той період радянський монстр лежав у руїнах, американська адміністрація не проявляла нинішньої безвідповідальності, а Польща не була настільки глибоко криміналізованим суспільством і на неї ніхто не нападав. Через величезну кількість різних причин Україні сьогодні ведеться набагато важче - але і шлях, який їй необхідно пройти, здається, цілком ясний і зрозумілий. А подібні сигнали наших друзів і партнерів слід сприймати з усією належною серйозністю. На щастя, вікно можливостей ще відкрите – хоча і планку переходу до безвізового режиму (рішення – 15 грудня) і, з 1 січня, повноцінної вільної торгівлі з ЄС - ще не взято.