Декомунізація у Миколаєві, або Як не наступити на улюблені граблі
Відповідно до законів про декомунізацію, в Миколаєві підлягають перейменуванню близько сотні вулиць, майданів та скверів. Наразі це зроблено лише з однією площею – Леніна, яку перейменовано в Соборну.
Деякі політичні партії та громадські активісти, намагаючись підштовхнути владу, самі почали процес підготовки до перейменування. Зокрема, вони провели низку опитувань городян, результати яких мають лягти в основу зміни тих чи інших назв вулиць. Серед таких і центральний проспект міста - Леніна. Пересічним городянам прямо на вулицях пропонували озвучити свій варіант майбутньої назви головної вулиці Миколаєва. Люди говорили перше, що їм спадало на думку – від Джона Леннона (мовляв, співзвучно зі старою назвою), до Корабельного (бо місто корабелів). Але, у результаті, переміг найбанальніший варіант - проспект Центральний.
ЩОБ ЛЕНІНА НЕ СТАЛА ЦЕНТРАЛЬНОЮ
Із таким підходом категорично не погоджуються фахівці історії та краєзнавства. Вони переконані, що такий примітивний спосіб проведення громадського обговорення призведе до виникнення назв, які не відповідатимуть історично-культурним реаліям міста. Якщо йти цим шляхом, то він, з одного боку, призведе до масової появи в населених пунктах безликих назв на кшталт Центральної або Абрикосової. З іншого, знову залишаться поза увагою назви, які б увіковічнили видатних українців.
Щоб не допустити цього, відомі у Миколаєві історики, краєзнавці та інші небайдужі городяни, об’єдналися у громадську організацію під назвою «Символи Миколаєва». Вони запропонували свою модель перейменування вулиць і населених пунктів.
Проспект Леніна. Фото: laginlib.org.ua
На думку активістки організації, доцента кафедри історії ЧДУ імені П.Могили Наталії Шевченко, перш ніж проводити опитування людей, потрібно запропонувати кілька науковообгрунтованих варіантів назв, які будуть прив’язані до тієї чи іншої місцевості. А для цього треба виконати копітку роботу: підготувати історико-біографічні довідки про відомих видатних людей, на які багата Миколаївщина. «Перейменуванням вулиць має займатися спеціальна комісія, авторитет якої не буде викликати питань. До неї повинні увійти фахівці-краєзнавці, історики, громадськість, представники влади і всі бажаючі. Вона має напрацювати по кілька варіантів назв однієї і тієї ж вулиці. І лише тоді висунути їх на громадське обговорення, щоб люди, вже маючи інформацію, могли зробити обгрунтований вибір», - переконана історик.
Крім того, на думку голови ГО «Символи Миколаєва» Георгія Савченка, при перейменуванні слід притримуватися декількох базових принципів. «Спочатку треба змінити назви лише головних вулиць, які викликають найбільше запитань. Це, зокрема, вул. Радянська, проспекти Леніна та Жовтневий тощо. При цьому в історичній частині міста, по можливості, застосувати принцип реституції – відновлення старих назв, якщо вони не мають імперської спадщини», - впевнений краєзнавець. Таким чином, можна відновити назви центральних вулиць міста – теперішніх Дзержинського, Комсомольської та інших. У Миколаєві й досі їх називають 3-тя Слобідська, 6-та Слобідська. Є вулиці, які називалися Військова, Поперечна, Поздовжня і таке інше. Їх, можливо, просто треба повернути.
МАЗЕПА БУВ У МИКОЛАЄВІ
«У Миколаєві склалася ситуація, коли українська культура була майже повністю витіснена з топоніміки міста, і її треба обов’язково повернути. У нас є видатні постаті, прив’язані до цієї землі, до нашої історії. Але робити це треба обережно, щоб городяни сприйняли адекватно. Для цього необхідно аргументовано їм усе пояснити. Адже наразі багато людей просто не обізнані», - каже Шевченко.
З нею погоджується відомий краєзнавець, автор багатьох наукових праць про рідний край Октябрина Ковальова. «Насамперед, треба увіковічнити родину Аркасів. Вихідці із Греції, військові і державні діячі Російської імперії 19 сторіччя і, водночас, визначні представники української культури Миколаївщини. На мій погляд, їх імям слушно назвати нинішній центральний проспект міста - Леніна, якого, до речі, тут ніколи не було навіть проїздом», - розповідає Ковальова.
На її думку, в назвах вулиць Миколаєва слід також увіковічнити загальновизнаних історичних та культурних діячів українського народу. Тим більше, що діяльність частини з них має прямий стосунок до Миколаївщини. Так, скажімо, запорізькі «чайки» під приводом гетьмана Сагайдачного, в усі свої морські походи ходили повз береги Миколаївщини. Бував на теренах області й останній кошовий отаман Запорізької Січі Петро Калнишевський.
Миколаївщина пов’язана з драматичним періодом життя ще одного видатного українця – Івана Мазепи. Після поразки під Полтавою в 1709 році, шлях відступу українського козацтва пролягав через наше місто, а саме - через нинішній проспект Жовтневий. Приміром, у селі Лимани небайдужі миколаївці нещодавно поставили пам’ятний знак Мазепі. Слід зазначити, що імена цих та багатьох інших видатних українців досі жодним чином не значилися на мапі Миколаєва.
Миколаївщина, як і більшість областей країни, має свої історичні особливості. Так, якщо в області однозначно домінує українська культура, то там потрібна максимальна українська присутність. Щодо міста - ситуація дещо інша. Тут вплив має російське коріння, оскільки Миколаїв зводився як кораблебудівний центр для російської імперії. Тому значною мірою був заселений вихідцями з центральних російських губерній. До речі, цей принцип використовувався і в радянські часи. Наприклад, при будівництві глиноземного заводу у 80-х роках минулого сторіччя було «виписано» чимало фахівців з Уралу та Сибіру.
Але при цьому більшість населення міста - 80% - зокрема й росіяни, пов'язують себе з Україною. «У перейменуванні важливо не перейти межу, щоб не збурити людей. Ми маємо показати, що залишаємо частину російських назв, якщо вони не викликають особливих заперечень, але водночас повертаємо українську складову, яка була відсунута політично. Цей баланс буде сприяти консолідації суспільства», - переконана Шевченко.
На її думку, це завдання непросте. Річ у тім, що певні постаті російських діячів не є однозначними для нашого сприйняття. Наприклад, українці дуже насторожено ставляться до того ж Потьомкіна. Багато хто його не любить, але з ним пов’язана історія заснування Миколаєва. Тому доведеться йти на певний компроміс.
Також слід обережно підходити до назв, пов’язаних із періодом Другої світової війни. На думку представників ГО «Символи Миколаєва», слід перейменувати вулиці Жукова й Ватутіна. Водночас, вважають активісти, обов’язково слід залишити назви, пов’язані з героями війни. Зокрема, вул. Ольшанського, проспект Героїв Сталінграду тощо.
Меморіал героям-ольшанцям
Слід зазначити, що на даний момент представники цієї громадської організації вже створили базу даних, яка налічує біля ста біографічних довідок видатних українців, пов’язаних із Миколаївщиною. Також у активістів є своє бачення проведення громадського обговорення.
«Щоб охопити якомога ширшу аудиторію, треба залучити телебачення, інтернет, газети. Є ідея і про створення волонтерських груп зі школярів, студентів, активної молоді. Вони ходитимуть по домівках городян, роздаватимуть інформацію і проводитимуть щось на зразок опитування. При цьому, насамперед, треба враховувати думку тих, хто проживає на тій чи іншій вулиці. Люди мають знати, чому саме їх вулицю перейменовують, щоб вони відчули свою причетність до цієї справи», - ділиться своїм баченням керівник громадських активістів Георгій Савченко.
ЗМІНИЛИ Б НАЗВИ – НЕ БУЛО Б І "НОВОРОСІЇ"?
Зараз часто доводиться чути, що, мовляв, перейменування нині не на часі, що є більш важливі проблеми. Але члени «Символів Миколаєва» з цим категорично не погоджуються. «Закон треба виконувати сьогодні і зараз. Це перейменування дуже на часі. Не треба кивати на війну. Бо вона розпочалася ще й тому, що ми залишили старі стереотипи в своїх головах. Звідси і «бандерівці», і «російська ідея» з «Новоросією» і таке інше. Тому людям треба пояснювати, що це за назви, хто і що за ними стоїть», - переконана активістка і історик Наталія Шевченко.
З цим важко не погодитися. Перейменування дійсно треба було зробити уже давно. Адже назви вулиць, сіл та міст тісно зв’язані з ідеологією та історико-культурним вихованням. Якби цими питаннями займалися протягом 20 останніх років, то, хтозна, - можливо, сьогодні не було б ні окупації Криму, ні війни на Донбасі. Та й ідеї створення "Новоросії" не набули б такого масштабу.
На жаль, ні українська держава, ні самі громадяни не приділяли цим питанням належної уваги. У той же час північно-східний сусід лобіював свої ідеологічні постулати найрізноманітнішими шляхами. Зокрема й намаганнями блокувати в південних та східних областях такі процеси як перейменування вулиць і знесення пам’ятників комуністично-тоталітарної епохи.
Алла Мірошниченко, Миколаїв.
