Для колишнього бізнесмена Давида Арахамії цінне життя кожного українського солдата, тому він вирішив присвятити себе волонтерській діяльності у сфері забезпечення армії.

Громадський активіст, учасник Майдану, засновник волонтерської платформи "Народний проект", що зібрала мільйони на потреби армії, нагороджений Президентом орденом "За заслуги" 3 ступеня, сьогодні вирішує проблеми українських бійців у взаємодії з Міністерством оборони - очолює при ньому Раду волонтерів.

Арахамія добре вивчив слабкі місця роботи міністерства та чітко усвідомлює, що для вирішення наявних проблем потрібні системні глибинні зміни. В інтерв'ю Укрінформу він розповів про запущені "некосметичні" реформи і про те, чи вдалося Раді волонтерів зробити роботу міністерства відкритішою та ефективнішою, поліпшити матеріальне забезпечення війська.

ПРО СИЛУ ТА СЛАБКІСТЬ ВОЛОНТЕРСЬКОГО РУХУ

- Давиде, хотілося б запитати у вас як у головного волонтера країни...

- Думаю, не варто називати мене головним. Сила і слабкість нашого волонтерського руху саме в тому, що він децентралізований. Децентралізований рух неможливо придушити, ідентифікувати в ньому головних, домовитися з ними, підкупити тощо. Є й слабкі сторони: іноді дуже складно приймаються рішення, оскільки важко здобути тотальну підтримку в якихось речах.

Сильних сторін однозначно більше. Саме тому український волонтерський рух буде довго жити. Він напевно еволюціонує, але проживе довго.

- Історія багатьох країн знала благодійність, безкорисливу допомогу нужденним, волонтерство. Однак похвалитися настільки потужним і згуртованим волонтерським рухом, як в Україні, може далеко не кожна. Українські волонтери стали живим міфом. Допоможіть розібратися в історіях про українську безкорисливість. Що в них правда, а що ні?

- Нещодавно я виступав на зустрічі Україна-НАТО і доповідав про те, що волонтерський рух у країні - це подія, яка не одномоментно виникла, її неможливо просто проігнорувати.

Статистика така, що в нашій країні близько 14,5 тисячі людей, які професійно займаються волонтерством практично фултайм (весь час. - Ред.). Також налічується понад 2,5 тисячі організацій волонтерів та близько 1,5 мільйона осіб, які регулярно допомагають українській армії через волонтерів. Не можна нехтувати такою кількістю людей.

Я підрахував: якщо в зоні АТО перебуває в середньому 50 тисяч солдатів, то на кожного п'ятого є волонтер. Досить високий показник.

Що правда, а що ні? Правда - в тому, що волонтерами стали представники всіх верств населення. Волонтером може бути пенсіонер, який вдома плете маскувальні сітки, робить сухі суміші для борщів. Також волонтером стає успішний бізнесмен, мільйонер, який побачив необхідність проявити свою громадянську позицію. Вчені, представники політичних рухів також приєднуються до волонтерства.

Включення такого широкого прошарку населення в допомогу армії - це український феномен. З цим також погодилися в Брюсселі, коли я виступав у НАТО.

- Варто також погодитися з тим, що існують неправдиві волонтери...

- Я б сказав, що близько 2% все-таки є шахраями, починаючи з тих, хто працюють на вулицях. Я не знаю жодної волонтерської групи, яка збирає гроші на вулицях.

Усе дуже просто. Шахраї є завжди в країні. Вони йдуть за трендами. Якщо свого часу був тренд хворі діти, то вони всі згустилися над історією про хворих дітей. Був тренд постраждалих від Чорнобильської АЕС, зараз - війна і допомога військовим.

Як від цього захиститися? Кожна людина, допомагаючи, автоматично стає спонсором. Завдання спонсора - переконатися, що він допомагає безпосереднього одержувачу. Якщо ти систематично даєш 50 гривень волонтеру, елементарно прийди і познайомся з цим волонтером, запитай, яким чином він передає допомогу, чи ставить він цю допомогу офіційно на баланс військової частини. Подивися на людину: чим вона займається, які про неї відгуки.

Багатьом просто притаманна ментальна відкупність. Їдеш на машині, до тебе підбігла людина з коробочкою, і ти, виснувши у вікно 10 гривень, вважаєш, що допоміг армії. Ти допоміг черговому шахраєві розбагатіти. Дуже важливо, щоб підвищувалася відповідальність людей, які дають гроші.

- Цікаво, які наразі обсяги грошової допомоги? Простежується тенденція до зниження чи підвищення добровільних внесків?

- Пожертви на армію дуже сильно знизилися. Це можна простежити за всіма волонтерськими групами. Перша причина - це ментальна втома людей. Цілий рік вони допомагають, допомагають, не бачать кінця-краю і думають про те, коли ж держава почне виконувати свої первинні функції.

Другий чинник - це так зване Мінське перемир'я. Знизилося на рівні ЗМІ висвітлення проблемних питань. Сприйняття у людей таке, що плюс-мінус - ситуація покращилася.

Третій - соціальні проблеми: тарифи на газ, ціни на продукти. Люди в певний момент почали вирішувати свої власні проблеми.

Ще один фактор - літо. Влітку завжди активність падає.

Має вплив комплекс чинників. Але насамперед це те, що люди втомилися допомагати і вони очікують від держави конкретних системних змін.

ЖИТТЯ СОЛДАТА - ПОНАД УСЕ

- Давайте поговоримо про діяльність Ради волонтерів при Міноборони. Чи мають реальний вплив волонтери на прийняття рішень у міністерстві? Вдалося зробити роботу оборонного відомства відкритішою та ефективнішою?

- Хочу зазначити, що співпраця волонтерів і держави дає непогані плоди. Можу назвати ефективною спільну роботу волонтерів і Міністерства оборони. Волонтери є певним містком між солдатами і міністерством. На день вирішується щонайменше 4-5 питань такого характеру, які волонтер з боку ніколи не міг би вирішити самостійно.

Наприклад, вирішити проблему того, що в когось забирають полігон. І в нього б точно забрали... Тому що найбільша проблема, на мій погляд, - це радянська парадигма, коли життя солдата нічого не варте. Така ось жуковська методологія, так чи інакше успадкована радянськими генералами, які раніше правлять балом.

Якщо взяти НАТОвську парадигму, то там життя солдата - понад усе. Якщо для того, аби врятувати одного солдата, потрібно послати п'ять танків і втратити ці танки без втрат людських життів, вони однозначно ухвалять позитивне рішення. Життя солдата - це найдорожче, що може бути в командуванні армії. У нас цього немає, і ми намагаємося змінити цю парадигму. Це дається важко, але тим не менш.

Моя дружина часто запитує, для чого я прийшов у Міноборони, може, варто було лишитися осторонь. Я теж часто запитую себе. Але коли близько 4 місяців тому мені вдалося за рахунок адміністративного ресурсу відправити вертоліт на евакуацію двох поранених і врятувати їм життя, я зрозумів, що тільки заради цього випадку варто було прийти і залишатися в Міноборони.

Певною мірою я називаю нашу роботу "соціальний лобізм". Ми виступаємо лобістами соціальної групи, у цьому випадку - солдатів. Це знаходить відображення і широку підтримку в офісі НАТО, де є розуміння, що ми -  адвокати солдатів на місцях. Це дає нам можливість наблизити парадигму НАТО про те, що життя солдата - на першому місці.

Ми вирішуємо безліч питань. Наприклад, наразі є проблема із затримкою фінансування, з виплатами зарплат військовим. Як тільки надходить сигнал з АТО, ми відразу ж намагаємося розібратися з проблемою і вирішити її.

Найбільша складність - зрозуміти, хто за що відповідає в Міністерстві оборони. Дуже заплутана структура. У цьому міністерстві багато працівників не розуміють, хто приймає рішення. Нам певною мірою вдалося розібратися в цьому павутинні - зрозуміти, що для вирішення якогось питання ми можемо звернутися до певної людини, яка може призначити відповідального і посприяти ухваленню рішення.

Відразу хочу зазначити, що ми не втручаємося у військові теми передусім тому, що близько 90% волонтерів не служили в армії. Війна має певну специфіку, і нас легко дискредитувати з точки зору відсутності досвіду або компетенції. Ми намагаємося займатися виключно економічними питаннями.

Ніхто з нас не бачить жодних кар'єрних перспектив у міністерстві, наше завдання - на якийсь короткий момент спробувати переформатувати роботу системи, залучити на посади людей з іншою ідеологією і залишити цю систему існувати в новому вигляді.

ПРО РЕФОРМИ "БЕЗ КОСМЕТИКИ" У МІНОБОРОНИ

- У чому суть діяльності Ради волонтерів при Міноборони? Розкажіть про головні проблеми і про ініціативи щодо їхнього рішення.

- Наразі ми запустили сім основних реформ у Міноборони, які, так або інакше, пов'язані із забезпеченням солдатів.

Ми займаємося питанням забезпечення житлом військовослужбовців. Річ у тім, що у 90% солдатів є відчуття несправедливості розподілу житла. Також має місце неефективність управління цим процесом.

Наступна реформа - реформа забезпечення стандартів солдатів. Волонтери ще на ранньому етапі усвідомили, що маючи один комплект форми жахливої якості, черевики і каску 1942 року, війну не виграти. У цій сфері ми стикаємося з жахливою бюрократією як усередині Міноборони, так і на рівні Кабміну, Верховної Ради, але намагаємося лобіювати інтереси солдатів, у тому числі шляхом застосування стандартів НАТО. Зараз ми просто перекладаэмо стандарти НАТО STANAG. Домагатимемося їх прийняття в якості норм забезпечення військових у Міністерстві оборони.

Щодо адміністративної реформи. Є Міністерство оборони, яке є забезпечувальним органом, і Генеральний штаб, який власне воює. Колись вони були об'єднані. Коли їх розділили, виникло багато дублюючих функцій. Наприклад, в обох структурах є кадровий, фінансовий, юридичний відділ. Виходить так, що вони часто спихають свої функції один на одного. Суть адміністративної реформи полягає саме в тому, аби залучити фінансових аналітиків, які запропонують перехідну модель об'єднання цих функцій і усунення дублювання. Ефектом від цього буде зменшення штату співробітників, що дуже актуально, а також підвищення оперативності ухвалення рішення і фокусування відповідальності.

На порядку денному - реформа харчового забезпечення. Ще у 2006 році, коли міністром оборони був Гриценко, харчування армії було перекладене на так званий аутсорсинг (передача організацією певних бізнес-процесів або виробничих функцій на обслуговування іншій компанії - ред.) Ідея сама по собі здорова, оскільки за кордоном, як правило, на такій системі і працюють. Проте вона, як будь-яка блага ідея у нашій країні, переросла у корупційну схему. Коли чотири великі компанії годують регіони, якість продуктів страждає дуже сильно. Крім того, упущений головний принцип. Коли переходили на аутсорсинг, то лейтмотивом цього переходу було те, що солдати повинні професійно воювати, а не займатися невластивими функціями - готувати їжу. Коли почалося АТО і ці аутсорсери потрапили під обстріл під Волновахою, то усі дружно відмовилися їздити у частині і безпосередньо готувати.

Виник такий казус: там, де солдати повинні безпосередньо воювати, вони вимушені готувати їжу, їм ці компанії тільки привозять продукти. Солдатам довелося нашвидкоруч відновлювати усі ці інституції польових кухонь, призивати, навчати кухарів.

Тому у вигляді експерименту ми взяли кілька частин, розробили для них технологічні карти, залучили провідні ресторани для того, щоб їхні дієтологи розробили для солдатів меню в рамках бюджету. Також має бути розроблена система автоматизованого обліку. Плануємо, щоб у кожного солдата була персональна електронна картка, яку він під час кожної їжі скануватиме. Якщо двічі за день солдат не прийняв їжу, то ці гроші не будуть виплачені постачальнику їжі.

Що стосується доставки продуктів військовослужбовцям, ми зробили відповідну пропозицію представникам торговельних мереж. У них є склади, розгалужені по усій Україні, створена логістика, тому ми напевно досягнемо зменшення ціни за умови аутсорсингу саме професійних учасників цього ринку. Вони привозять продукти, а ми вже в частинах готуватимемо їжу.

Також можна похвалитися реформою у сфері закупівель. Процес закупівель в армії, і це не секрет, завжди був корупційним. Для того, щоб поламати цю корупцію, недостатньо просто поміняти людей. Слід поміняти усе процедурно. Ми скористалися напрацюваннями міністерства економіки, яке робило прототип системи електронних закупівель для усієї країни. Ми узяли їх систему "Прозоро" та інтегрували у Міністерство оборони. За два експериментальні місяці ми досягли 30% економії за рахунок того, що істотно розширюється список постачальників. Система працює таким чином, що зацікавлені учасники у відкритому режимі проходять так званий публічний редукціон, тобто усі постачальники грають в аукціон на пониження. Під час редукціону видно ставки, проте учасники не називають себе, він анонімний. За рахунок цього досягається прозорість, лібералізується ринок постачальників.

Оскільки закон про державні закупівлі ще не готовий, ми отримали окрему постанову Кабінету Міністрів, яка дозволяє в пілотному режимі з 21 червня до кінця року здійснювати закупівлі через електронну систему. До кінця року плануємо перекласти усі несекретні закупівлі на електронну систему. Ми доб'ємося істотного зниження цін, підвищимо прозорість. Також ми, в якомусь сенсі, пожвавлюємо українську економіку. Кожен приватний підприємець отримує шанс продавати свою продукцію міністерству без всяких відкатів і домовленостей.

Система вже пройшла аудит Transparency International. Міжнародні експерти говорять, що це передовий досвід, попереду цієї системи в Європі - тільки Португалія.

Ще одна реформа стосується стандартів. Раніше велика частина закупівель відбувалася за принципом "еталон-зразок". Тобто, виробник приносить товар, який ставати еталоном-зразком і, відповідно, отримує об'єктивну перевагу над конкурентом. Ми прибираємо цей принцип. Для нас важливо не те, хто продаватиме, а що продаватимуть. Тому технічні умови мають розроблятися окремо, так, щоб вони не залежали від постачальника. Також, якщо раніше певні люди приймали рішення, чи відповідає той або інший товар еталону-зразку, то тепер відповідність товару визначатиметься шляхом незалежних лабораторних тестів.

- Але ж пропоновані нововведення ризикують запросто розбитися об зашкарублу систему. Чи знаходять ваші почини реальну підтримку в міністерстві?

- Є підтримка з Адміністрації Президента, деякою мірою у нас є лобі. Зізнаюся, були кризові моменти, коли волонтерський десант був готовий втекти з Міністерства оборони. Говорили: "Ми вже не можемо, ми вперлися у стіну, її проломити неможливо"...

У такі моменти ми йдемо до Президента, розповідаємо йому об'єктивний стан речей. Але це відбувається у тих випадках, коли вирішення питання виходить за компетенцію Міністерства оборони.

Сам міністр - на нашому боці. Він дійсно зацікавлений в тому, щоб реально поміняти систему. Для мене особисто найоб'єктивнішим критерієм було побачити, що новопризначений міністр Полторак не привів жодну свою людину до міністерства. У нього прості принципи, він говорить: "Ми прийшли сюди, наше завдання - провести зміни".

У міністерстві є справжні професіонали, але у них убита ініціатива. Сама система вбивала ініціативу протягом багатьох років. Наше завдання - побачити ці острівці ініціативності, дати їм можливість соціального ліфту, а також розгледіти реальних опонентів і прибрати їх.

Ми запустили "кадровий смерш". Це спеціальна кадрова інспекція, яка працює за допомогою детектора брехні. Ми перевіряємо усіх чиновників Міністерства оборони. Хоча законодавчо результати поліграфа не можуть бути причиною звільнення або якихось стягнень, але це дає додаткові аргументи для ухвалення рішень, у тому числі кадрових. Багато хто боїться, саботує поліграф. Проте це нормальна практика, особливо якщо врахувати, що ми перебуваємо у стані війни, і ніхто не скасовував шпигунство, просочування інформації.

Після того, як ми почали застосовувати поліграф, дуже сильно змінилася риторика щодо наших реформ з боку міжнародних партнерів. Вони побачили, що ми не просто імітуємо реформи, а робимо реальні кроки з реформування.

- Йдеться також про зміни на законодавчому рівні. Ви обіцяли спільно розробленому пакету законопроектів, покликаних поліпшити ситуацію із забезпеченням українських військовослужбовців, найшвидший розгляд і затвердження у ВР. Що гальмує процес?

- Ми стикаємося з опором щод законопроектів. Вони міняють правила гри системно. Відповідно виникає багато супротивників цього процесу. У Верховній Раді, у тому числі, є політичні і персональні інтереси.

Є сильний опір з приводу закону про військову міліцію. На мій погляд, це дуже важливий закон. Річ у тім, що одна з найбільших проблем в армії - це так звані "аватари". Так називають п'яних солдатів. Алкоголізм в армії процвітає настільки, що бувають бригади, в яких 40% солдат мають цю проблему. Ніякої боєздатності.

Законодавчо на сьогодні, коли відсутня військова міліція, з "аватарами" боротися неможливо. Усе, що може зробити командир, у якого пів батальйона п'яних, - це викликати дільничного. Дільничний, відповідно, не поїде розбиратися з групою озброєних людей. Відсутній механізм реальної боротьби з цим явищем.

Ми домагаємося того, щоб діяла військова міліція. Про таку необхідність нам говорять канадці, американці. Військова міліція повинна мати повноваження заарештувати, посадити в якийсь штрафбат, щоб у військовослужбовців було розуміння відповідальності.

Крім того, є серйозний опір з боку комітету з правоохоронної діяльності, очевидно, з тієї причини, що відбираються у міліції певні функції.

Для себе я поставив цілий ряд завдань. Перше, над чим ми саме працюємо, ця свідомість синдикативного фонду, певного фонду заробітної плати для залучення на постійній основі експертів з ринку.

Ми стали перед дилемою – потрібно залучити близько 30 експертів вузьких спеціальностей для того, щоб вони розробили напрацювання щодо системних змін у Міноборони, а грошей для цього немає.

Рішення побачили у створенні синдикативного фонду, до якого увійдуть міжнародні донори і представники патріотично налаштованого великого бізнесу. Кожен з них вноситиме у загальну скарбничку не більш як 5%, аби уникнути конфлікту інтересів.

Цей процес ми плануємо запустити до кінця червня. У нас вже є згоди великих мобільних операторів, банків. Мене здивувала ступінь готовності бізнесу підтримувати такі зміни. Вони говорять, що ми перші люди, які підійшли до проблеми системно і сказали, що за 2 тисячі гривень, які платять у Міноборони, просто не знайти професіонала.

- Який стан справ з речовим і технічним забезпеченням наших військових в АТО?

- Є серйозна проблема з літньою формою та взуттям. Це пов'язано з тим, що українська промисловість не була готова до таких обсягів замовлень. Цю проблему ми усунемо тільки до кінця серпня. Так або інакше, люди самі купують одяг у зв'язку зі спекотною погодою.

Як і раніше, є проблема з відсутністю нічної оптики і тепловізорів. Зокрема, це пов'язано з тим, що міністерство не може безпосередньо закуповувати їх за кордоном. Це робиться через уповноважені структури Укроборонпрому, і між ними не завжди є діалог.

Є проблема з безпілотниками. Причому, ця проблема має системний характер. Армія не має стратегії, скільки, якого роду безпілотники і в яких частинах повинні бути. Ми залучили фахівців з офісу НАТО, які роблять аналіз, виробляють стратегію. Під цю стратегію можна буде зробити план закупівель.

Велика проблема, як і раніше, з ремонтом бронетехніки, приведенням її у бойову готовність. Пов'язано це у першу чергу з тим, що близько 70% комплектуючих виробляєься як і раніше в Росії.

- Багато хто нарікає на те, що в умовах війни вироблена в Україні техніка йде на експорт. Недавно були відновлені поставки у Таїланд танків нового покоління "Оплот". Як вважаєте, це правильно?

- Вважаю вигідним контракт з Таїландом. На виручку від продажу, приміром, 10 танків можна відремонтувати 50 танків, які вже є на озброєнні у Міноборони.

Таку практику не можна припиняти. Навпаки, слід нарощувати наш експортний потенціал, отримувати валютну виручку, конвертувати її в гривню і використовувати на ті або інші потреби.

Міністерство оборони повинно стати драйвером економічного розвитку. В усіх країнах, де були воєнні конфлікти, виникав бум оборонних технологій. В Ізраїлі, приміром, велику частку ВВП формує саме експорт озброєння і технологій, пов'язаних з обороною.

Маючи величезний інженерний потенціал, ми повинні стати центром європейських інновацій у сфері оборони. Якщо ми зможемо показати, що розроблені нами технології були ефективно застосовані у протистоянні з однією із все-таки кращих світових армій, у тому числі з точки зору електронних засобів боротьби, то у нас з'явиться певна конкурентна перевага.

КОЛИ ВОЛОНТЕРИ ЙДУТЬ НА ПЕНСІЮ

- Стільки ініціатив, стільки проектів. Потрібні роки на їх реалізацію...

- Для себе я поставив точку виходу з волонтерів, на так звану волонтерську пенсію. Я піду назад у бізнес тоді, коли у зоні АТО буде 30 днів, коли не загинула жодна людина.

Я прийшов, коли побачив, що гинуть люди, піду тоді, коли побачу, що не гинуть. У мене немає амбітної мети - реформувати повністю усе Міністерство оборони, поки воно не стане ідеальним органом центральної влади. Це пожежогасіння певною мірою. Пожежа для мене - це коли гинуть люди.

Головне завдання - інституціалізувати зміни у міністерстві, у тому числі шляхом прийняття постанов Кабміну, необхідних законів тощо.

Тоді вважатимемо, що на даний момент наше завдання виконане, що нову систему неможливо буде відкотити назад, вона працюватиме і еволюціонуватиме.

- Підете з волонтерів? Адже волонтерами не стають, ними народжуються...

- Напевно, займатимуся соціальними проектами. У мене дуже довго лежить розроблений проект, який я хотів назвати "Народна батьківщина".

Я дуже люблю дітей, у мене самого троє дітей. Я розумію, що українські діти мають нерівні умови для розвитку. Мені хочеться запустити проект, суть якого у тому, що кожна людина може стати ангелом-охоронцем для дитини, опікуном віддалено, не маючи навіть особистого контакту. Наприклад, є дівчинка, яка мріє займатися танцями, вона з багатодітної сім'ї і просто не може платити за такі заняття. За допомогою спеціально створеного сайту ви можете узяти постійне шефство, оплачувати дитині заняття танцями. Ви отримуватимете усю необхідну звітність щодо використання ваших грошей, бачитиме, як дівчинка займається, розвивається. Тобто ви можете зробити щасливою цю маленьку людину.

Думаю, що мільйони людей у нашій країні скористаються таким інструментарієм допомоги дітям. Ми здійснюватимемо контроль того, аби не було шахрайства. Проект вже працював, просто війна змінила пріоритети.

Ліна Клепач, Київ.

Фото - Сергія Аніщенка.