Генерал Ігор Воронченко: Болотов, Пушилін, Губарєв - усі вони пішаки у цій грі

Про Антитерористичну операцію, зокрема на території Луганщини, багато чого можна прочитати - і ділового, і не дуже. Але навряд чи хтось сперечатиметься з тим, що краще за всіх про стан справ тут знає той, хто цю операцію проводить. Нашому кореспондентові вдалося узяти інтерв'ю у такої людини - заступника начальника Антитерористичного центру України, керівника АТО в Луганській області генерал-майора Ігоря Воронченка.

ВСЕ ЗА ПЛАНОМ

- Ігоре Олександровичу, те, що у Донбасі проводиться Антитерористична операція, всі вже засвоїли. Але що це таке - АТО?

- Є система операцій Збройних сил України. Антитерористична операція відноситься до спеціальних операцій. Вона не наступальна, не контрнаступальна, не оборонна. Навіть не стабілізаційна. Вона має на меті локалізувати і знищити бандформування і терористичні угруповання. Або - запобігти проведенню теракту на якомусь об'єкті чи в якомусь районі.

Зараз Указом Президента функції і завдання сил, які беруть участь в АТО, розширені, і для кожної їх складової (ВСУ, СБУ, Державна погранслужба, Національна гвардія) чітко визначені завдання, які вони повинні виконувати.

- А у людей давно склалося враження, що йде воєнна операція.

- Так, практично йде повноцінна воєнна операція: наступальна, контрнаступальна. Якщо чесно сказати, це - стабілізаційна операція. Як такого, суцільного фронту немає. Ведуться осередкові сутички на укріпрайонах, на якихось окремих рубежах.

- Це схоже на війну, яку Росія вела у Чечні?

- У чомусь схоже, у чомусь сильно відрізняється. Як у Сєвєродонецьку вийшло: тут спочатку пройшли військові, після чого пройшла зачистка. У Лисичанську трохи не вийшло. Там ми зіткнулися з маневреною обороною, з добре влаштованими засідками, з секретами різного роду, пастками, вогневими мішками, куди нас хотіли втягнути. У районі заводу «Пролетар» у них це практично вийшло, але потім під натиском наших сил вони все ж відійшли.

- Чому бандформування не йдуть із заблокованих міст? У них же сьогодні є коридор з Луганська на Краснодон і далі до кордону?

- Вони зі мною відмовилися розмовляти, навіть коли я намагався з ними домовитися про «зелений» коридор на вихід мирного населення. На контакт вони зараз не йдуть, бо озлоблені. Тому що відчувають: Росія їх кидає. Хоча вона їм допомагає сповна. Щодня ешелони з технікою переправляють через Сіверський Донець в районі Панченкового і проходять через селища Сєвєрний і Ізварине.

- Що заважає узяти під контроль кордон?

- Ось у нас працювали на прикритті кордону три об'єднання. З російської території по ньому луплять «Градами», і з нашої території теж луплять - бандити. Ви знаєте, яких утрат було нанесено: і санітарні, непоправні втрати. Частина особового складу вимушена була перейти кордон Російської Федерації. Зараз їх звідти забрали.

"МИРНЕ" ЖИТТЯ

- Такі переходи можливі з юридичної точки зору?

- Усі ці домовленості досягаються на рівні прикордонників. Ось, припустимо, як переправлялися тіла двох загиблих солдатів з 1-ої танкової бригади. Начальник Східного регіонального управління ДПС України звернувся до відповідного рангу начальника по Ростовській області. Було вирішено, що два «вантажі 200» проїдуть територією Росії до Мілового і там повернуться в Україну.

- А як повертаються живі?

- Як такого конфлікту між Україною і Росією немає; візового режиму не існує. Люди на суміжну територію переходять неозброєними.

Але це - не мирне життя! Нахабству «сусідів» немає меж. Вночі було обстріляно прикордонпост у районі Герасимовки. Три години - з 22:30 до 1:30 - ішов суцільний вогонь. Спочатку артилерійський, потім мінами почали їх обсипати. Двоє контужених.

- Хто головний на території АТО? Як ви взаємодієте з цивільною владою?

- На звільненій території у мене є контакт з усіма керівниками; поставили постійних представників Штабу АТО для того, щоб на місці тут реалізувати тіснішу взаємодію зі Штабом, аби ми могли швидше, без тяганини виконувати ті або інші завдання. У першу чергу, це життєзабезпечення місцевого населення. Ось - як міст, як подача електроенергії, води. Тобто, швидше треба приводити міста до нормального життя. Коли народ зрозуміє, що можна мирно жити без сепаратистів, він швидше втягнеться у процеси відновлення.

- А я чомусь думав, що цим повинна займатися саме місцева влада. Заразом і вас забезпечувати.

- Навпаки. Припустимо, Збройні сили - це блокування певних районів на блокпостах, ізоляція цих районів, знищення бандформувань, захват об'єктів, захват населених пунктів - воєнні завдання. Крім того, передбачено використання спеціальних сил. Наприклад, ситуація: зруйнований міст у Сєвєродонецьку. Я подаю заявку у Головне управління оперативного забезпечення Міноборони - і вони встановили дублюючу мостову переправу на річці Боровій у вигляді важкого механізованого моста.

Далі - зв'язок із цивільним населенням, проведення всіх гуманітарних заходів. У нас є група, яка влаштовує коридори виходу із заблокованих місць, підвезення гуманітарної допомоги населенню і на передову. Нам дуже багато допомагають області за межами Донбасу. Вінниця, Житомир, Черкаси, Одеса - цілими хурами привозять підприємці гуманітарну допомогу. Узяти Лисичанськ. Було все розбито. Хліба не було, води не було. Хуру з продовольством того ж дня прислали, коли звільнили місто. До цих критичних районів - особлива увага. Найголовніше - показати, що влада працює, що вона про народ піклується і повернена до нього обличчям, а не спиною.

Я вже говорив і ще раз скажу. Мені, чесно кажучи, до болю шкода народу Донбасу. Який обдирали до нитки. Який просто не поважали як народ. Особливо південь Луганської області. Якщо порівняти південь і північ області - вони різні. Я був у Сватовому, і тут, у Сєвєродонецьку, вже відчувається, що навіть люди інші. На півдні доводили до убогості - 100 відсотків. І взагалі рівень розвитку громадянського суспільства у нас ще дуже низький. Ми лише підіймаємося. Лише усвідомлюємо, що ми люди.

У РЕЖИМІ ОНЛАЙН 

- Ви самі звідки родом?

- З Харкова. Слобожанщина. Практично ваш земляк.

- Представляєте Збройні сили?

- Так. Прослужив у Криму з 1998 року. Був на посадах командира полку, командира бригади. Закінчив Академію Генерального штабу. У Києві прослужив чотири роки. Три роки командував військами берегової оборони у Криму.

- Кажуть, ви і в полоні побували.

- Чотири доби. Запросили на переговори; я вийшов на КПП - захват, обличчям в асфальт, не встиг навіть охнути.

Від самого початку наявність бази Чорноморського флоту РФ була загрозою територіальній цілісності України. Найцікавіше - ця операція готувалася не один день. І не один рік. Вищому керівництву про це доповідалося. Наприклад, що в листопаді минулого року на авіабазу у Гвардійському завезли палива утричі більше за норму. Навіщо? Потім, що 26 і 27 лютого прилетіли туди 12 Ілів з десантниками, і їх треба було заправляти.

Вже у січні місяці там з'явилися так звані «ввічливі люди». Кораблями до Севастополя їх доставляли, а в Гвардійське літаками. Вони вже мали на той час якщо не перевагу, то досить сил, аби закрити всі мої військові частини.

- У СРСР у воєнний час командувач військовим округом був вищим начальником на території і міг розпоряджатися всією наявною інфраструктурою. У вас все відбувається якось інакше?

- Абсолютної влади у Штабу АТО немає. Це раніше все було державним. А зараз більшість підприємств - чиїсь. Але - допомагають. Ось пішов наш натиск вниз, на південь - довелося возити бетонні блоки з Харківської області, щоб ставити нові блокпости на звільнених територіях. Все відбувалося стрімко, тому доводилося звертатися до приватних підприємців.

- І місцеві підприємці допомагали?

- Ну, ось колишній депутат Володимир Ландик усі свої бетонні блоки, що були у нього в районі Старобільська - все нам на блокпости віддав.

- Як населення вас сприймає на звільнених територіях?

- Повторюся. Народ уже втомився від цієї війни. Вже у людей в очах є радість від того, що ніхто не стріляє, ніхто ні за ким не полює. Але є ще і ті - не можу назвати точний відсоток - хто продовжує дивитися у бік нашого північного сусіда. Але він вже не «брат», і на два покоління бажання брататися з ним у наших громадян відбила ця війна. Лише військових загинуло вже чотириста осіб. Це вже багато.

- Ще один аспект взаємин із місцевим населенням. Наскільки правдиві повідомлення про появу проукраїнських партизан?

- Я вам не можу всього говорити, але є у мене міста, де люди готові - у кількості 30-40 осіб (це вже загін) - узяти в руки зброю і почати знищувати сепаратистів. Наказу не віддаю, тому що не можу ними жертвувати. А ось коли підходитимуть наші війська... Мені сьогодні важливіша допомога інформацією в режимі онлайн.

ПІШАКИ І МОСКОВСЬКІ ГОСТІ

- Розкажіть про взаємодію з батальйонами територіальної оборони, зокрема з «Айдаром».

- Є у мене звернення мирного населення з приводу дій особового складу батальйону. Я всіляко намагаюся якось знайти компроміс; були бесіди з командуванням батальйону, були і конфлікти. Зараз працює комісія з Генерального штабу по моєму рапорту щодо всіх цих неподобств: і, як тепер модно говорити, «віджимання» техніки у фермерів, і питання неправомірних дій на підприємствах у звільненій місцевості. Я розбирався, хто ж натворив чудес на Рубіжанському трубному заводі. Зайшли, зняли сервери, комп'ютерну техніку, чотири машини забрали - і виїхали.

- «Айдарівці»?

- Там були і «Айдар», і «Чернігів». Зараз мої оперативні працівники з цією справою розбираються конкретно. Тому що є відеодокази, що зайшли на територію заводу озброєні люди. Жоден подібний випадок не залишиться без предметного розгляду. Кожному інциденту буде дана правова оцінка. Якщо хтось думає, що все закінчиться без наслідків - це вони даремно.

- Ви з лідерами сепаратистів вороги, але все ж, як з ними спілкуєтеся? З питання «зелених коридорів» або, скажімо, щодо надзвичайних ситуацій. Тут, на лівобережжі Дінця, хвойні ліси - вони горять, як порох...

- Ми спілкуємося. Взаємодія тут у нас була налагоджена добре. Наприклад, з блокпостами в районі Кременної. Тут практично щодня траплявся спалах лісу, і через блокпости оперативно пропускали пожежні бригади і відповідну техніку. Таке було. Спілкувалися до певного моменту. Я вам скажу так: Болотов, Пушилін, той самий Губарєв - всі вони пішаки у цій грі. Є група з Москви, яка сиділа у Луганську, а останнім часом перемістилася у Краснодон. Ці товариші пишуть Болотову тексти виступів...

- Даруйте, переб'ю. Те, що ці москвичі перемістилися у Краснодон - це для нас обнадійлива ознака?

- Звичайно. Вони готують таким чином шляхи відходу. Я так і передбачав, тому що Краснодон для них - це зручний перехід. Туди стягнуто дуже багато техніки. Збираються триматися у Краснодоні до останнього.

- Особовий склад бандформувань ЛНР - скільки там луганців і скільки російських і інших найманців?

- 50 на 50. У мене були неспростовні докази - особисті документи полонених, паспорти з пропискою. Я їх відправив у Київ. Російські найманці з Челябінська, Осетії, з Новгорода. Був навіть один помічник міністра оборони Південної Осетії. Були листи подяки, підписані Бородаєм, на адресу губернаторів Ростовської області і Краснодарського краю. Висловлював вдячність за сприяння в закиданні козаків.

- Але це наче добровольці. А військовослужбовці були?

- Я так скажу. Те, що в таборах під Ростовом іде підготовка бойовиків - це ми знаємо абсолютно точно. Підготовка танкіста у них іде два тижні. Але я сам танкіст, і можу сказати: за два тижні танкіста підготувати неможливо. Тим більше неможлива підготовка артилериста за такий термін. Але ми ж тут бачимо, яке коректування вогню, яке володіння зброєю. Є дані про участь військовослужбовців ЗС РФ. Вони ніби йдуть у відпустку, тут вступають у козацькі загони і беруть участь у бойових діях. Те, що тут, у Лисичанську, були профі - можу зі стовідсотковою упевненістю сказати.

- І останнє питання: коли закінчиться війна?

- Сподіваюся, що скоро. У принципі, питання завжди треба вирішувати за столом переговорів, але з цими людьми... Це вже не люди, я вважаю. Після того, як вони застрелили пораненого підполковника - у них немає нічого святого. При узятті Лисичанська вони застрелили начальника ППО 51-ої бригади. Його ранило в ногу; привезли в лікарню - в результаті знайшли в морзі з простреленою головою.

А як вони обходилися зі своїми колишніми подільниками тут, у Сєвєродонецьку. Особа одного убитого встановлена. Півголови знесені автоматною чергою. А другий труп лежав весь голий. Вся спина, всі ноги були до такого ступеня сині - і поруч валялася міліцейська палиця «ПР-73». Мабуть, його спочатку забили до несвідомого стану, а потім ще п'ять куль вистрілили в шию і в голову. Це ж лише фашисти можуть робити. Що це за люди?! І те, що мінування об'єктів проводили - заводів, деяких мостів, гуртожитків. Це хіба війна?

З такими людьми переговори вести не можна.

Михайло Бублик, Луганськ.