Як подолати інституційну пастку на шляху до встановлення прогресивної ставки податку
На жаль, для "плоскої ставки" податку на доходи фізичних осіб, необхідно мати таку саму "плоску" структуру суспільства за доходами.
Зрозуміло, що прогресивна ставка в Україні в 90-ті роки і на початку нульових була анахронізмом, оскільки тоді було менше 1% багатих і всі інші.
Але як показує досвід інших країн, запровадження багатоступеневої моделі ставок прогресивного податку є об'єктивним процесом у міру появи в суспільстві нових соціальних груп, які відрізняються від решти рівнем майнового цензу і показником доходу.
Що більше в суспільстві таких нових соціальних "децилів" – то більше щаблів прибуткового податку.
У країні, де процеси майнового розшарування і первісного нагромадження капіталу перебувають в активній стадії, – як правило, 2-3 ступені прогресивної ставки податку.
У складних структурованих суспільствах таких ступенів може бути значно більше.
Наприклад, в улюбленому нашими реформаторами лимонному Сінгапурі таких ступенів вісім, а розмір ставки від 0% до 20%.
У США – 7-ступенева модель.
В Ізраїлі – також 7 ступенів.
В Україні вже з'явився прошарок багатих і відносно багатих людей – таких уже до 10% населення, які могли б платити вищу ставку прибуткового податку.
Насправді, для фізичної особи дуже важлива не тільки кількість ступенів.
Величезну роль відіграє право на податкове вирахування: можливість скорочувати оподатковуваний дохід на суму витрат на розвиток своєї сім'ї (медицина, іпотека, оренда житла, навчання дітей, відпочинок дітей тощо).
А для цього потрібно здійснити справжню Податкову Революцію – передати право на сплату податків на доходи від роботодавців – найманим працівникам.
Також вкрай важливо – запустити модель сімейної сплати податку. Наприклад, коли один годувальник сім'ї начебто багато заробляє, але в нього на утриманні батьки, діти, дружина.
Тут необхідно запроваджувати механізм розрахунку мінімальної соціальної пільги на всіх членів сім'ї, яка б у сумі зменшувала розмір оподатковуваного доходу годувальника сім'ї.
ДЛЯ ЧОГО ЩЕ ПОТРІБНА ПРОГРЕСИВНА СТАВКА?
Для перерозподілу податкового навантаження – необхідно зняти податки з мінімальних доходів і, відповідно, підвищити неоподатковуваний мінімум доходів громадян до реального прожиткового мінімуму (а це рівень мінімальної зарплати).
Але якщо відмовитися від оподаткування мінімальних зарплат, весь бізнес перейде на мінімалку.
Саме тому нам і потрібна Податкова Революція – передача права на сплату податків безпосередньо громадянам.
Тоді бізнесу не потрібно буде оптимізувати виплати зарплати, платити в "конвертах" і з підприємців буде знято колосальне транзакційне навантаження, яке вони зараз виконують у рамках податкового агента з виплати зарплати своїм співробітникам і нарахування податків на неї/з неї.
Але для переходу до моделі, коли мінімальні доходи не оподатковуються, необхідно знайти компенсатори.
Для України ідеальною була б триступенева модель:
● 0% для мінімальних доходів;
● 15% – для базових/середніх доходів.
● підвищена ставка для великих доходів.
Дискусійними залишаються два питання:
► розмір підвищеної ставки: у півтора або два рази вищий за базову;
► рівень високих доходів (тут важливо не зачепити середній клас, що зароджується).
Адже крім прямих функцій наповнення бюджету, у податків є ще й перерозподільна функція, яка багатьом в Україні взагалі незрозуміла.
НЕ МОЖНА ВСІХ ОПОДАТКОВУВАТИ ЗА ОДНІЄЮ СТАВКОЮ
Тому що навіть під час війни, є сегменти бізнесу, які генерують високі доходи, а є бізнеси на межі банкрутства, але які виконують важливу соціальну функцію.
Саме тому, з грального, фінансового, портового, тютюнового, спиртового, деяких видів сировинного бізнесу можна стягувати вищі податки, ніж, наприклад, з комунального.
Та сама історія і з оподаткуванням різних соціальних груп населення.
Проблема, однак, полягає в тому, що рішення про прогресивну ставку податку мають ухвалити ті самі багаті, яким вона апріорі невигідна.
Інституційна пастка...
Олексій Кущ, економіст, фінансовий аналітик
«Об’єднана Україна»
реклама