Чому не варто протиставляти атом і відновлювані джерела енергії

04.11.2016 13:58 1550

Енергетичної безпеки країни можна досягти тільки спільними зусиллями атомників і «альтернативників»

Днями Міненерговугілля оприлюднило Прогнозний баланс електроенергії Об'єднаної електроенергетичної системи України (ОЕСУ) на 2017 рік. Чиновники прогнозують, що сумарне виробництво електроенергії в майбутньому році складе 157,85 млрд кВт-год. При цьому на АЕС буде вироблено 52,77%, на ТЕС – 31,74%, на ГЕС – 4,87%, на електростанціях з використанням відновлюваних джерел енергії - сонячних, вітрових, малих ГЕС, біопаливі – всіх, хто має "зелений тариф") – близько 1 %.

За підсумками 9 місяців 2016 р. частка ВДЕ у загальному виробництві також склала 1%.

Ще 1 жовтня 2014 року в Україні був прийнятий Національний план дій з відновлюваної енергетики до 2020 року. Коментуючи його прийняття, голова Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження Сергій Савчук заявив: «Виконання цього плану по залученню інституціональних інвесторів, а також українських інвесторів у 2020 році, дозволить збільшити використання відновлюваних джерел енергії в загальному балансі до 11 %. Інвестицій потрібно до 16 млрд євро».

А тепер питання: чи реально досягти 11% до 2020 року, якщо і у 2017 р. частка буде знову 1%? За оцінками експерта А. Конеченкова, для виконання поставлених цілей до кінця 2020 року необхідно ввести 5500 МВт потужностей для виробництва «зеленої» електроенергії, без урахування великих ГЕС. На мій погляд, вже сьогодні зрозуміло, що досягти цілей нереально. Судіть самі: у 2015 році в країні було введено в експлуатацію всього 19,5 МВт нових потужностей на ВДЕ, у попередні роки в середньому вводилося до 300 МВт.

4 листопада 2016 р. набере чинності паризька хартія по боротьбі з глобальною зміною клімату, яка прийшла на зміну Кіотському протоколу (Україна ратифікувала його в липні 2016 року). Мета цієї угоди прописана у статті 2, а саме: вона спрямована на зміцнення глобального реагування на загрозу зміни клімату в контексті сталого розвитку та зусиль з викорінення злиднів. Тобто, Україна разом з іншими країнами повинна сприяти стримуванню приросту глобальної середньої температури в межах "набагато нижче" 2°С та обмеженню зростання температури до 1,5°С. І зобов'язалася не перевищувати у 2030 році 60% викидів парникових газів від рівня таких викидів у 1990 році.

У пояснювальній записці до закону України про ратифікацію Паризького угоди зазначалося, що головним аргументом для такої ратифікації є той факт, що питання скорочення викидів парникових газів для України знаходиться в одній площині зі зменшенням частки використання викопного палива. Відповідно, логічно припустити, що ставку в Україні потрібно робити на так звані низьковуглецевої технології виробництва електроенергії, до яких відносяться ВДЕ та ядерна енергетика.

У доповіді Генерального директора МАГАТЕ, виголошеній у вересні 2016 року на Генеральній конференції організації, йдеться про те, що ядерна енергетика в світовому масштабі робить істотний внесок у пом'якшення наслідків зміни клімату: завдяки їй щорічно на 2 млрд тонн менше діоксиду вуглецю надходить до атмосфери. Висловлюється впевненість у тому, що ядерна енергетика буде сприяти стримуванню глобального потепління до 2'C до 2100 року в тому разі, якщо зростання її потужностей буде відповідати високому сценарію, що до 2050 року дозволить уникнути близько 6,5 млрд тонн додаткових викидів парникових газів.

У Паризькій угоді не прописана та не забороняється жодна конкретна форма енергії. Тому у країн з'являється можливість визначити власну структуру низьковуглецевого енерговиробництва з метою скорочення викидів вуглецю. Важливо й те, що паризька хартія також сприяє сталому розвитку. Ядерна енергетика може безпосередньо сприяти досягненню мети 7 Організації Об'єднаних Націй в галузі сталого розвитку – забезпечення доступу до недорогих, надійних, стійких і сучасних джерел енергії для всіх" і мети 13 – "прийняття термінових заходів по боротьбі зі зміною клімату та її наслідків".

У постійній суперечці представників т. зв. «зелених» і атомників, перші пророкують занепад ядерної енергетики у світовому масштабі, посилаючись на зменшення її частки у виробництві електроенергії з 17,6% у 1996р. до 11% у 2015 р.

Фото: Lenta.ru

Але, тим не менш, з моєї точки зору, саме Паризька угода стане потужною мотивацією до розвитку ядерних технологій, в т. ч. у країнах, в яких ніколи не експлуатувалися енергетичні ядерні реактори.

Сьогодні ядерно-енергетичні потужності мають 30 країн, і приблизно така ж кількість країн вивчає можливість включення ядерної енергетики до національної структури енерговиробництва, будують відповідні плани або вже активно працюють над цим. З 30 країн, що експлуатують АЕС, 13 споруджують нові блоки, або активно завершують раніше зупинені проекти будівництва, а 12 планують побудувати нові АЕС і також мають намір завершити раніше зупинені проекти.

Процес, незважаючи на аварію на Фукусіма-Даічі у 2011 р., набирає обертів. Тільки у 2016 році були введені в експлуатацію 9 нових ядерних реакторів, з них 5 – у Китаї, і по 1 – у РФ, Республіці Корея, Індії та США. Розпочалося будівництво 1 реактора в Китаї 7 вересня. А загалом, станом на 1 листопада 2016 року, в експлуатації знаходяться 449 ядерних енергоблоків, на стадії будівництва – 60 енергоблоків.

 Хмельницкая АЭС

Щодо України, то частка «атомної» електроенергії в структурі Енергоринку склала у 2015 році 57,3%, за підсумками 9 місяців 2016 р. – 53,2% (в обсязі виробництва – 51,7%). Визначальна роль ядерної генерації для забезпечення електроенергією нашої країни очевидна, і ця роль зберігатиметься ще тривалий час, як мінімум, до 2035 року, оскільки термін експлуатації ядерних енергоблоків продовжується. Але слід думати і про майбутнє, починати будівництво замінних потужностей, і насамперед, енергоблоків №3 і №4 Хмельницької АЕС, будівельна готовність яких досить висока та вже сьогодні опрацьовується схема залучення інвестицій в рамках проекту «Енергетичний міст Україна-ЄС». Гарантією повернення інвестицій має стати довгостроковий контракт на експорт електроенергії в Польшу.

У Стратегії національної безпеки України, прийнятій у травні 2015 року, у розділі «Забезпечення енергетичної безпеки» визначено, що пріоритетами її забезпечення є «розвиток відновлюваної та ядерної енергетики з урахуванням пріоритетності завдань екологічної, ядерної та радіаційної безпеки».

Зауважу, що готувалася Стратегія нацбезпеки ще до Паризької конференції, але її розробники розуміли, що не протиставлення, а спільна робота атомників і «альтернативників» дозволить досягти таких цілей, як зміцнення енергетичної безпеки та сталий розвиток, сприятиме виконанню міжнародних зобов'язань України в рамках Паризького угоди, і, зрештою, буде служити на користь нашого суспільства.

Ольга Кошарна, директор з питань інформації та зв'язків з громадськістю Асоціації «Український ядерний форум»

Фото: http://www.rnpp.rv.ua/

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-