Євросоюз оцінить наші реформи... в євро

В Україні лунають діаметрально протилежні оцінки нашого реформаторського курсу: від «все пропало» до «все супер». Істина, як зазвичай, десь посередині. Аби наблизитися до об'єктивності, згадаємо, для чого взагалі створювався ЄС, і як сам Брюссель оцінює ті чи інші кроки реформаторів. 

Прообраз Європейського союзу (Європейське товариство вугілля та сталі) виник 65 років тому з відносно простої бізнес-схеми: німецьке вугілля використовували на французьких меткомбінатах, а вироблену французами сталь відправляли до Німеччини. Німці потребували сталь для відбудови країни, французам був потрібен ринок збуту. Схему організував Жан Моне - французький державний діяч. Він був керівником національного економічного плану Франції (не зовсім ринкова інституція, але, все-ж таки, краща за держплан), та це не завадило йому тримати постійний діалог із бізнесом, що дозволило реалізувати проект спільного інтересу для обох країн.

У подальшому принцип спільного інтересу (common interest) стає фундаментальним для Європейського Економічного Співтовариства та Європейського Союзу.

Уряд Китаю, на початку модернізації у 80-і роки, був зацікавлений у залученні новітніх технологій, а тому започаткував механізм спільних підприємств, які створювалися західними компаніями разом із китайськими державними підприємствами. Не було приватизації та особливих пільг, натомість була особиста відповідальність керівника місцевого органу влади.

У травні 2015 року Захід скасував санкції щодо Ірану, а тиждень по тому до Тегерану прибула делегація з понад 60 німецьких бізнесменів, які представляли корпорації рівня Сіменс, Фольксваген та Мерседес.

Яке значення має цей досвід для України?

Реформа повинна мати мету, яка є зрозумілою та цікавою для національному бізнесу і його наявних або потенційних міжнародних партнерів.

2 основні принципи інтеграції України до ЄС - реформи плюс перспективи для європейських інвесторів

Реформа не може бути просто заради реформи, інакше вона лише змінює інтерфейс спілкування держави та громадян, але не змінює суті державного курсу. Більшість того, що вдалося зробити за ці 1,5 року в Україні, стосується саме внутрішнього виміру, а не стратегічного, міжнародного. Що вдалося? Забезпечити відкритість державних реєстрів. Збільшити повноваження та ресурси місцевих громад. Підняти на новий технологічний рівень одержання адміністративних послуг. Розпочати створення національної поліції. Започаткувати дерегуляцію.

Водночас, за даними Держстату України, прямі іноземні інвестиції за останні 2 роки скоротилися на 12,7 млрд дол. США. Принципово не змінилася перша трійка країн-інвесторів: Кіпр (30%), Німеччина та Нідерланди (по 12-13%).

01.10.2013	56,6 млрд дол.
01.10.2014	48,5 млрд дол.
01.10.2015	43,9 млрд дол.

У січні цього року комісар ЄС з питань політики сусідства та переговорів про розширення Йоганнес Ган озвучив два основні принципи інтеграції України до ЄС: реформи плюс перспективи для європейських інвесторів.

Можливо, реформи ще не завершені, щоб українські політики та великий бізнес змогли сформулювати ці перспективи? Реформа суду та прокуратури має усунути останні перепони для цього?

Ми часто користуємося рейтингами для того, щоб оцінити прогрес реформ. У випадку європейської інтеграції, інструментом безпосередньої оцінки є прогрес у виконанні Угоди про асоціацію - насамперед, прийняття законів, необхідних для впровадження регламентів та директив ЄС в українське законодавство. Це Єврокомісія зробить невдовзі після набуття Угодою чинності.

Іншим своєрідним «рейтингом» можна вважати інструменти бюджетної підтримки ЄС, що власне і стимулює проведення реформ в Україні. (Нагадаємо, йдеться про безповоротну фінансову допомогу, що виділяється Євросоюзом в залежності від досягнення прогресу у відповідних сферах).

На виконанні умов візової лібералізації європейська інтеграція не завершується, а тільки починається

Хоча це не є офіційною позицією Єврокомісії, але по суті - обсяг передбачених коштів та прогрес їх перерахування можна вважати своєрідним індикатором того, що відбувається в Україні, наскільки відчутним є прогрес. Така собі грошова вартість реформ. Так от, протягом 2008-2013 років, з передбачених 360 млн євро загалом на реформи в сферах енергетики, транспорту, довкілля, управління кордонами, технічного регулювання, Україна отримала лише 227 млн або 64%. У 2014 році Брюссель відкрив для України дві програми - комплексний Контракт на розбудову держави (355 млн євро) та на підтримку нової регіональної політики - 50 млн євро. Перша угода виконана, знову ж таки, на 62% (250 млн), а друга -ще не почала фінансуватися.

За аналогічний період (2009-2015), середньостатистичне місто в країнах Балтії з населенням 20 тис. осіб змогло виконати проекти за рахунок європейських фондів на суму 60-70 млн євро.

Замість висновку - дилема з «безвізової» епопеї.

На виконанні умов візової лібералізації європейська інтеграція не завершується, а тільки починається. Однак не всі народні депутати зрозуміли це під час прийняття «безвізових» законів. Для них «безвізовий режим» був цукеркою для перемоги на виборах. Для Єврокомісії - «дорожньою картою» реформ у сфері міграції, додаткових заходів у боротьбі з корупцією, а також тестом на європейські цінності або, принаймні, на спосіб мислення. Деякі законотворці не пройшли цей тест, вважаючи, що «ставлення до статевих відносин» - краща правова формула, ніж «сексуальна орієнтація», а прийняття на роботу на основі такого «ставлення», нібито, відповідає світогляду більшості громадян України.

Отже, реформа повинна базуватися не на суб'єктивному, і часом споживацькому, сприйнятті європейських можливостей, а, натомість, повинна мати спільний інтерес для тих, кому допомагають, і тих, хто допомагає.

Денис Черніков, координатор Парламентської експертної групи з європейської інтеграції