Ніцше. Штучний інтелект. Смартфон. Прем’єра
Формація «Nova Opera» презентувала в Києві нову філософську оперу «Про що мовчить Заратустра», написану за допомогою штучного інтелекту.
На свій новий витвір сучасної опери режисер Влад Троїцький та формація Nova Opera надихнулися, прочитавши уроки Заратустри. Крім гострих і влучних сентенцій Ніцше (проспіваних та продекламованих), вони також «препарували» і вплели в канву свого музичного полотна фортепіанні мініатюри самого філософа, який за життя не реалізувався як композитор.
ТИ МОЖЕШ НЕ ТІЛЬКИ ПОЧУТИ ТЕКСТ НІЦШЕ, А ЩЕ Й ПОСЛУХАТИ ЙОГО МУЗИКУ
Під час прем’єри на сцені кінотеатру «Київська Русь» ми побачили типовий офіс – працівники сидять за столами, «залипнувши» в монітори, періодично спілкуючись одне з одним, або ж у телефоні. Незвична сценографія, як для опери. Тим паче, що все, чим вони займалися на своїх робочих місцях, транслювалося не великому екрані крупним планом!
«Задумка офісу була від самого початку, коли ми ще тільки робили ескізи. Репетирували офіс. А коли робили в «Даху» показ вистави онлайн, знайшли цю гру з дзеркалами – дуже цікаву, і багато якихось сценічних елементів. Коли ж дізналися, що є можливість показати оперу в «Київській Русі», то зрозуміли, що це просто необхідно зробити, це ж найбільший екран в Україні!» – пояснив мені після прем’єри вокаліст, баритон Руслан Кірш.
Таке музичне прочитання є суперчеленджем і для його авторів, і для глядачів, тому що тут одночасно можна і почути тексти Ніцше, й послухати його музику, тобто сприйняти його ще й емоційно. Надзвичайно вдалий хід, який занурює на більш глибокий рівень філософії.
Запитую: – То, можливо, ви здійснили мрію Ніцше, який за життя не реалізувався як композитор?
- Я не знаю конкретно, про що він мріяв, але думаю, що йому б сподобалось, – сміється вокаліст.
Зізнаюся, що я особисто розуміла не всі співані тексти, але мені ніби відкрився портал – і весь цей філософсько-чуттєвий звуковий потік, не торкаючись мозку, йшов у саме серце. Інколи мозок прокидався, мовляв, поясніть, але потім все знову йшло повз нього. І це було прекрасно.
- Якщо у саме серце, то це круто, це найкращий шлях сприйняття! – реагує на моє зізнання Кірш. – Здається, Моцарт казав, що в операх проблема – завжди в текстах. Це цікавий момент, ми давно працюємо і знаємо, що вкласти якусь надто складну текстову тезу в музичну дуже важко, тому що людина все ж сприймає музичну лінію більш емоційно.
Навіть у драматичних операх завжди дають лібрето, тому що ти можеш тисячу разів дивитися «Травіату», але так і не зрозуміти зі співу – що ж конкретно відбулося. Ми сподівалися, що все ж щось почують (глядачі-слухачі – ред.), але будемо ще працювати, щоби донести конкретніше, це важливо. Хоча, мені здається, це класний варіант, коли люди просто можуть відчути це.
ЦЕЙ ОФІС – ПРОТОТИП СВІТУ, В ЯКОМУ МИ ЖИВЕМО. І ЯКИЙ УЖЕ СТАВ… ВІРТУАЛЬНИМ
У якийсь момент на сцені з’явився святковий торт з однією свічкою, який вокалісти (о, Боже!) з’їли. Як я вже сказала, не все, що відбувалося на сцені, опрацьовувалося моїм розумом. Тому ставлю уточнююче питання: – Що то значить?
- Це було народження. Цей офіс – прототип світу, в якому ми живемо. І який уже став… віртуальним. Щоб переконатися, зайдіть у своєму телефоні у звіт за тиждень – і подивіться, скільки ви проводите в ньому часу, потім додайте до цього ноутбук, зовнішню рекламу, інші гаджети – і ви зрозумієте, що ми давно живемо в досить віртуальному світі! Де якусь частину часу ще й спимо (теж у віртуалі), на реальне життя залишається дуже небагато. Ми в цих віртуальних світах і народжуємося, і вмираємо. Тому наш тортик (така цікава у Влада ідея народилася) – це символ, ніби людина народилася в офісі й людина померла в офісі. А що вона побачила – телефон, ноутбук, екран монітора…
ЦЕ НАЙКРАЩА ОПЕРА ДЛЯ ВИКОНАВЦІВ, БО НА НІЙ МОЖНА КОРИСТУВАТИСЯ ТЕЛЕФОНОМ, ІНТЕРНЕТОМ І НОУТБУКОМ
Те, що відбувалося під час опери на величезному екрані кінотеатру, сприймалося мною, як справжнісіньке кіно – я певний час сприймала його, як гарно змонтований відеоряд, і до останнього майже не вірила, що це пряма трансляція з телефонів виконавців.
- Нічого собі! Нам, глядачам – зась користуватися телефонами під час вистави, а самі переписуються.
- Так, час не стоїть на місці. Це була наша шалена синхронізація з камерами – кожен співак мав свою, співав і взаємодіяв з нею. З наших 6-ти смартфонів ішла пряма трансляція на екран. Тепер просто співати – вже мало.
Насправді, ми працювали над цією оперою понад півроку. І от нарешті видали результат. До створення музичного матеріалу долучилися і ми – вокалісти. Композитори все це обрамили та створили правильну музичну канву під аранжування. І штучний інтелект теж трішечки долучився – навіть на початку в перших композиціях ми його чули. Але це перші кроки. Думаю, що «Nova Opera» буде працювати в цьому напрямку й далі.
- Не лякає, що штучний інтелект колись візьме і напише музику краще, ніж людина?
- Так це ж добре! Але до цього моменту треба ще дійти, карантини й локдауни періодично цей процес уповільнюють. Та насправді, як на мене, попри «жовту зону», нам вдалося зібрати 2/3 карантинної зали і глядачі були здебільшого задоволені – відчувалася атмосфера якогось свята. Бо якщо б ми грали в напівпорожній залі, такого обміну енергією не було б. Нам удалося і глядача порадувати, і зробити гарну телеверсію цієї вистави, яку ми скоро побачимо.
БЕЗ ЖИВОГО СЕРЦЕБИТТЯ МУЗИКА НЕ СТАЄ ТАКОЮ СПРАВЖНЬОЮ І ТАКОЮ ЩИРОЮ, ЩОБ БУЛА ЗРОЗУМІЛА КОЖНОМУ СЛУХАЧЕВІ
Композитор Сергій Вілка (який разом з Яною Шлябанською, Андрієм Мерхелем, гуртом GUMА та всією командою створював музику) на моє питання – чи не боїться він конкуренції зі штучним інтелектом – відповів:
- Ні, не боюсь. Але, як слушно зазначали мої колеги, результати роботи штучного інтелекту все одно були опрацьовані врешті-решт живими людьми.
- Так що, без живого серцебиття музика не народжується?
- Скажімо, вона не стає такою справжньою і такою щирою, щоб була зрозуміла кожному слухачеві.
- Чи все-таки це контроль – людське бажання все контролювати, навіть штучний інтелект?
- Це залежить від кожної людини окремо. Хтось любить контролювати, хтось любить спостерігати, а хтось любить собі розтлумачувати різні поняття. Тому кожен обирає той кут зору, з якого зручніше споглядати на певні речі.
Композитор також розповів, яким саме чином вони обирали фортепіанні мініатюри Фрідріха Ніцше для своєї опери. Говорить, вибрати краще з кращого чи просто краще з існуючого – дуже суб’єктивно, оскільки комусь подобається один твір, комусь інший, а хтось узагалі з подивом дізнається, що Ніцше ще й музику писав.
Тому вони знайшли у музичному спадку філософа те, що було достатньо зручно імплементувати в той музичний матеріал, який писали самі, і дружня команда електронщиць «GUMA» (Тетяна Хорошун та Яна Шлябанська), взявши музику Ніцше за основу, обробивши її live-електронікою, зробили матеріал, який звучав в опері.
Запитую, чи задоволений він результатом?
- Творити музику – це взагалі задоволення, – відповідає композитор.
ЦЕ – НЕ ТЕАТР, У ЯКИЙ ПРИХОДИШ У ОЧІКУВАННІ СЮЖЕТУ. ЦЕ – ТЕАТР ЗМІСТУ, ВІДЧУТТІВ, ТУТ ТРЕБА ВСЕ ВІДЧУВАТИ
Крім співавторства у написанні музики, вокалістка Мар’яна Головко долучилася і до вибору текстового матеріалу, який потім видала зі сцени. Вона говорить, що коли писала музику, їй дуже пощастило взяти потрібні слова, які ніби вистрибнули на неї з усього цього величезного тексту про рівність: «От і вся ваша рівність – скорботний морок, прихована заздрість».
За основу лібрето опери автори взяли текст п’єси відомого українського драматурга КЛІМА «7 уроків «Про що говорить Заратустра», яку він написав для Львівського театру імені Курбаса.
«Для мене це прямо дуже особисто вийшло, що це і моя арія, і в цілому для мене – одна з найважливіших тез цієї вистави. Це зараз наскрізна тема сучасності – ми всі говоримо про рівність, хоча абсолютно її не дотримуємося, її немає, як такої, а може, навіть і не треба… Адже кожен із нас – це індивідуальність», – поділилася вона своїми роздумами.
Тож музиканти і вокалісти читали п’єсу й обирали те, що їм цікаво, те, що їм болить та хвилює їх.
Адже від самого початку роботи над усіма виставами Владом Троїцьким була закладена дивовижна і, по-суті, новаторська система – немає застиглого матеріалу. Не існує сталого завдання. Кожного разу перед виконавцями стоїть інша задача, яку вони повинні пронести крізь себе нового.
В опері «Про що мовчить Заратустра» дуже багато декламації, взагалі, її чи не вперше так багато з усіх опер формації.
- Для мене це рідна стихія, – посміхається Мар’яна Головко.
- І саме через це мені здалося, що Заратустра поблажливий до ваших голосових зв’язок – це не опера-антиутопія «Ґас» і не «Чорнобильдорф», де ви видавали якісь надлюдські вокальні партії!
- Це точно! Тут зовсім інша музика, тут є що поспівати, при цьому немає надриву, бо у ньому немає сенсу, тому що у нас тут багато інших інструментів для висловлювання, і не треба робити піруети голосом.
Іноді ми працюємо, щоб здивувати, дати вау-ефект, але з іншими композиторами, там інший темперамент у людей – коли хлопці писали наші арії, в яких легені – вийняв і викинув. Вони знають межу наших можливостей і трошечки завжди пишуть за цією межею. А зараз ми відпочили, якщо чесно.
Але я певна, що має бути випрацювана система вже не для музикантів, а для слухача, щоб готувати його до того, що він почує. Людям треба розуміти, що це – не театр, на який приходиш в очікуванні сюжету. Це – театр змісту, відчуттів, театр сенсаторний, тут треба все відчувати.
ЯКЩО МИ НА СЦЕНІ, ТО МОЖЕМО СОБІ ДОЗВОЛИТИ ТРОХИ БІЛЬШЕ ЕМОЦІЙНОСТІ, ЯКЩО В КІНО – ЇЇ ТРЕБА МІНУСУВАТИ, А ТУТ – «2 В 1»
Вокалісти брали тексти, які чіпляли їх особисто, тому вони були цікаві, а місцями провокативні. Ось, у партії Анни Кірш є слова: «Нічого не хотіти, не оцінювати, не творити. Ця велика втома і є лайно в собі». Безперечно, відчувається глибоке філософське копання, хоча і вжито трохи неприємне, нелітературне слово. Але воно до себе притягує увагу!
- Акцентувати увагу треба не на цьому слові, а саме на тому, що було сказано перед цим – «не хотіти, не оцінювати, не творити» – це коли ми біжимо і не можемо зупинитись. І від того, що ми не можемо зупинитись, ми хворіємо, – пояснила мені вокалістка. – Я певна, що наші енергетичні проблеми переростають у фізичні. Хтось може зупинитися і зрозуміти сам, чого хоче в цю хвилину, а хтось – їде в Індію і там йому кажуть: зупинись, дивись на океан і медитуй. Іноді просто треба зазирнути в себе. Це корисно. Я співала і до себе, – пояснила мені Анна.
У діалогах, які написав КЛІМ – є відповіді, є запитання і протиріччя, і конфліктні ситуації. Але вистава – філософська, і завдання було – не задавати і відповідати, а саме ставити питання собі, глядачам для того, щоб кожен себе запитав – як він ставиться до цього питання, що він про це думає, – додала вона.
- Анно, ви під час опери і їли, й пили. Хіба вокалісту можна це робити на сцені або навіть перед виходом на сцену?
- Чайник з теплою водою – це дуже крутий лайфхак! Це було корисно, бо приміщення сьогодні дуже холодне, ми замерзли, поки репетицію мали. І гаряча вода – якраз те, що треба було перед співом. Торт я не їла (сміється).
- І ще одне жіноче питання: чи не лячно було, що вас так зблизька будуть показувати на великому екрані?
- (Сміється) За іронією долі, камера мала бути справа вгорі, а так сталося, що на моєму столі її встановили знизу! Ми на репетиціях трохи бачили, що там буде у нас за спинами, тому сильно не відволікалися. Це дуже важливо, тому що ось наші очі, ось камера. Я не знаю, чи їх показують у цей момент, але я розумію, що це вже кіно і я не маю права на якісь зайві рухи.
При цьому, якщо ми на сцені, то можемо собі дозволити трохи більше емоційності, її треба плюсувати, а якщо ми в кіно – її треба мінусувати. А тут «2 в 1» – ми і на сцені, й це у нас велике кіно на величезному екрані кінотеатру. Треба було поєднати. Але коли Влад Троїцький сказав, що на 95 відсотків ми все ж працюємо на камеру, усі питання й сумніви відпали, – розповіла учасниця-виконавиця.
Опера «Про що мовчить Заратустра» створена за підтримки Українського Культурного фонду, після прем’єри у Києві – її 4 жовтня покажуть наживо у Житомирі в драматичному театрі імені Івана Кочерги, потім будуть відеоверсія і подальші гастролі Україною та світом – головне, щоб ковід дозволив відкритися кордонам.
Це вже тринадцята опера, яку створила команда «Nova Opera», серед них є абсолютно незвичні (і про деякі з них ми вже детально розповідали): опера-цирк «Babylon», футуристична опера «AEROPHONIA», опера-антиутопія «GAZ», археологічна опера CHORNOBYLDORF, репост-опера «LE» і ось, цього разу – філософська опера «Про що мовчить Заратустра», написана із залученням штучного інтелекту. Радує, що розвиток технологій дозволяє створювати такі видовищні мистецькі проєкти, але добре й те, що справжня музика, яка сягає самої душі, без живого серцебиття все ж не народжується.
Любов Базів. Київ
Фото Анни Войтенко
