Люди та інопланетяни: готовність №1

Порівняно з фантастикою «пригодницько-войовничою» сюжет і картинка в плані традиційного багатства деталями цього жанру в канадського постановника мінімалістські, але важливої ​​інформації для роздумів стрічка залишає набагато більше, та й емоцій, незважаючи на небагатий візуал, - теж.

Загалом кіно це більше про людей, аніж про прибульців. Одне з головних питань, які порушує «Прибуття», чи готові ми до зустрічі з неземною цивілізацією, чи дозріли до того, аби зрозуміти і сприйняти щось таке, що кардинально відрізняється від нас, що існує за зовсім іншими законами, принципами і навіть вимірами, чи здатні ми бути з ним на рівних або хоча б максимально наближеними до цього? Якщо на своїй Землі між собою знаходимося в протиріччях вже тисячоліттями? Якщо роз'єднані, і у нас немає представника, який зміг би репрезентувати планету за «столом переговорів» з гостями з інших світів? Чи зможемо ми зрозуміти моноліт, яким є їх співтовариство, якщо самі так ніколи не існували і з багатьох питань у кожного етносу своя думка, свій погляд, в тому числі й на власне завислі над їхніми містами космічні кораблі прибульців? Картина не дасть точних відповідей ні на це, ані на багато інших питань, проте до роздумів, безумовно, спонукатиме.

Ще однією важливою проблемою, яку порушує фільм Вільньова, є готовність людства до абсолютно нового знання, яке несе з собою неземна цивілізація. Знання, що ламає всі уявлення про світобудову, якими досі володіла людина, що ставить з ніг на голову всі наукові концепції, напрацювання та принципи, за допомогою яких люди за століття накопичили і вибудували для себе, здавалося, цілком вірогідну картину світу, в якому жили і який прагнули осягнути в міру можливості. І що ще важливіше: як тепер жити з цим знанням? Раніше все вкладалося в логічний ланцюжок, дозволяло комфортно існувати, тішачи себе думкою, що про основні закони, за якими живе світ, ти уявлення маєш. Нове ж знання дає людині набагато ширші можливості, але накладає і набагато вищу відповідальність, практично не залишає можливості для легких рішень і безтурботного спочинку на лаврах. Чи готові люди настільки змінитися і змінити своє життя, у фільмі Вільньова теж залишається великим питанням і хорошим приводом для роздумів.

Всі ці питання, що виникають у ході дії, у «Прибутті» вміло підтримує науково-детективна лінія, коли доводиться розгадувати загадку їхньої мови та письма, налагоджувати спілкування з ними, намагатися зрозуміти, наскільки це можливо, саму їх природу, цілі та мотиви. Інтрига і напруга витримані дуже вміло, інформація подається дозовано, даючи змогу вибудовувати свої гіпотези разом із головними героями фільму, над якими дамокловим мечем висить відповідальність за долю людства, тому що їхня невдача або неправильні висновки можуть призвести до катастрофічних наслідків. Тут передусім хочеться відзначити ідею з інопланетним письмом - дуже оригінальну. Сподобалося і те, що не стали особливо мудрувати із зовнішнім виглядом інопланетян, зосередившись на важливіших моментах, зокрема, цікавих шляхах, якими прагнуть порозумітися з ними.

Головні акторські роботи у фільмі чудові! Й Емі Адамс, і Джеремі Реннер, без перебільшення, зіграли кращі зі своїх ролей, а другий - так ще й героя, не дуже типового для себе: вчених у фільмографії Реннера, здається, ще не було. Спрацював у стрічці й вдалий підхід з метою показати реакцію на те саме нове знання і пов'язані з ним можливі колосальні зміни у жінки (Луїс) і чоловіка (Єн). Порівняння їх сприйняття вийшло у Вільньова одним із найбільш вдалих і здорово обіграних моментів в його картині.

Решта акторських робіт залишилися в «Прибутті» переважно на другому плані, оскільки солістами в фільмі однозначно буди Адамс і Реннер. Хоча, мабуть, ні, вкотре залишив непогане враження Форест Вітакер.

Дуже атмосферний саундтрек - точно в настрій картини - написав композитор Йохан Йоханссон, чиї теми до «Бранок» досі у мене в пам'яті (до слова, той фільм теж знімав Вільньов, і він теж отримав від мене майже максимальний бал).

Стрічка канадського режисера залишила дуже приємне відчуття. Сподіваюся, ті ж емоції подарує мені і прийдешній сіквел «Того, що біжить лезом», що його якраз знімає Вільньов.

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства