Ігор Пошивайло, директор меморіалу Героїв Небесної Сотні
Серед експонатів - «йолка», повні коктейлі Молотова та шапка Нищука
28.11.2016 09:00 1943
  •  
  •  
  •  

Те, що колись стане Національним меморіальним комплексом Героїв Небесної Сотні, або Музеєм Революції Гідності, сьогодні існує, як урядове та президентське рішення. Але це рішення виглядає таким, що точно збудеться. Бо його живлять і енергія творців такого музею, і наша пам'ять про Майдан. 

На Майдані під час революції було чимало фахових музейників, які ще тоді - в грудні 2013-го зрозуміли цінність події та почали думати, як документувати революцію, а потім - як  увічнювати пам'ять про Небесну Сотню. Сьогодні експонати меморіалу складено в музеях Гончара, Історії України та Другої Світової війни. Втім, експонати не живуть у коробках. Ініціативна група «Музей Майдану, Музей Свободи» проводить виставки, як удома - в Україні, так і за кордоном - у Відні, Парижі, Варшаві. Артефакти Майдану входять в інші великі виставкові проекти, «їздять» по областях та показуються там у краєзнавчих музеях. Музей хоч і чекає на свої приміщення в столиці, але вже існує та функціонує, як різнорівневі мандрівні виставкові проекти.

 Про те, яким та про що буде Меморіал Небесної Сотні, ми говоримо з директором Ігорем Пошивайлом.

БІТА «БЄЛАРУСЬ» З КМДА ВЖЕ ПОБУВАЛА НА ВИСТАВЦІ У ВАРШАВІ

- Музей Революції Гідності, він буде пропагандистською музейною установою, чи ви слідуватимете якійсь достовірності?

Ми говоримо не лише про Революцію Гідності, ми говоримо про всі майдани

- Звичайно, що ні. Абсолютно ні, це не знаряддя пропаганди, не політичний проект, це платформа для збереження пам'яті, для переосмислення історії і для спільного творення майбутнього разом, залучаючи суспільство, громаду. Музей - засіб культурної дипломатії, який допомагатиме світу бачити українську ідентичність. Передбачається, що він матиме три основні складові: меморіал, музей Свободи і центр Свободи. Він планується, як багатофункціональна публічна платформа для активації ініціатив, які були на Майдані. Ми замислювали його як музей нового типу. Це не лише музей про минуле, це музей, який не заморожує події зими 2013-2014, а відштовхується від цих подій з тим, аби розповісти і про більш далеке минуле або ближнє. Ми говоримо не лише про Революцію Гідності, не лише про один Майдан. Ми говоримо про всі майдани. Зараз в Українському домі триває виставка, яка мандруватиме Україною, вона розповідає умовно про шість поколінь за останні сто років. Виставка присвячена українській революції 1917-21 років. І, звичайно, що функція музею - це все ж таки утвердження, імплементація оцих наших цінностей, за які помирали хлопці на Майдані, помирали і раніше під час визвольних змагань, помирають сьогодні на Донбасі - саме за свободу, за гідність, за права.

- Як ви починали збирати експозицію?

- Музей - об'єднання двох ініціатив: громадської, яка виникла ще на Майдані наприкінці грудня 2013 року й ініціативи вищого керівництва держави. Ще на Майдані ми, група активістів-музейників, представників самооборони Майдану, громадських організацій, збиралися і думали, як зберегти, як задокументувати ці події. А коли вже були загиблі, ми подумали, як зберегти пам'ять про них. Ми починали в кінці грудня, січень, лютий, активну роботу зі збирання артефактів, із записування усних історій. Відео знімали прямо там на Майдані, пізніше ми вже організовували різноманітні виставки, опробовували елементи майбутніх експозицій в Україні, за кордоном. І по суті, на Майдані зароджувалась оця ініціатива самого музею Майдану.

Звертались до людей із проханням приносити нам речі, артефакти, записувати усні історії

В середині грудня вийшла моя стаття «Музеї України: вчимося бути з народом» на «Історичній правді», яка по суті започаткувала отаку вже системну роботу, обговорювання ідей про музей Майдану. У січні ми вже випрацювали стратегію, мали наклейки на самому Майдані, звертались до людей із проханням приносити нам речі, артефакти, записувати усні історії.

Збиралися ми в Українському домі в медіа-кризовому центрі, в офісі «Самооборони», точки збору експонатів - це Національний заповідник «Софія Київська» і музей Івана Гончара, тобто люди приносили якісь речі спочатку на Майдан, а потім ми з Майдану забирали потроху в такі безпечніші місця.

Під час Майдану зайвих речей, по суті, не було, бо все треба було - щити, каски, елементи барикад. Але, наприклад, у січні було прийнято рішення про звільнення установ, то ми прийшли в мерію, в колонний зал КМДА перед евакуацією. Ми зрозуміли, що там дуже багато цікавих експонатів у великій колонній залі було. Там стояв дідух, там була народна картинка, там було дуже багато плакатів, агітаційних матеріалів на колонах, там просто люди малювали. Там же був штаб, і там творили, збиралися, там постійно нон-стоп 24 години, там були протестувальники, там у коридорах дуже багато плакатів з дитячими малюнками, з написами і великі речі, які, на жаль, ми не забрали… Декорації були. На вікні другого поверху я, наприклад, знайшов каску чорну і біту дерев'яну, зроблену з ніжки стільця, і на ній такий орнамент був чорним маркером і напис «Бєларусь» латинкою, вони є в нашій колекції. Ми взяли дозвіл у на той час коменданта Руслана Андрійка, він зараз депутат Верховної Ради, привезли і зберегли. Частина цих речей була на виставці цього літа у Варшаві в рамках міжнародного бієнале плакату.

- Події Революції в експозиції будуть представлені хронологічно, наприклад, побиття,  перше віче, перше велике зібрання, перші штурми, перші барикади, перші розстріли?

Наша команда формується на різних рівнях - на адміністративному, науковому, просвітницькому

- Ми працюємо над науковою концепцією, над художніми варіантами рішень майбутніх експозицій. Художнє рішення залежить як від концепції, так і  від самого приміщення, у нас його немає на сьогодні. Зараз ми можемо говорити лише про варіанти тимчасових виставок, які будуть апробацією складових майбутньої експозиції. Звичайно, що наше завдання - максимально розкрити Майдан, Революцію Гідності. Розкрити всі теми: і хронологію Майдану (це найбільш просто зробити), і теми громадських ініціатив… Окрема тема - це мистецтво Майдану. Будуть навіть індивідуальні історії. У тому числі - історія Януковича, як країна дійшла до того, що Янукович з'явився при владі. І буде персональна історія членів Небесної Сотні - це феномен своєрідний. Буде й історія антимайдану, історії людей, котрі приїхали на Майдан, не розуміючи його, взагалі аполітичні. Будуть історії людей, яких зігнали сюди зі сходу України, а вони, побачивши, розібравшись у ситуації, стали майданівцями. Звичайно, що розкриємо Майдан через політику, через суспільний рух, через соціологію, психологію, через мистецтво, тут поле діяльності дуже велике. Питання сьогодні в тому, що ми якраз у стані формування, наша команда формується на різних рівнях - на адміністративному, науковому, просвітницькому. І от зараз ми робимо такі свої перші кроки цими виставками мандрівними.

МИ ДОВГО ШУКАЛИ ПРОТОТИПИ НАШОГО МЕМОРІАЛУ

У нас були робочі поїздки за кордон, у Сполучені Штати, в Західну Європу, Польщу, ми вивчали досвід наших сусідів, зокрема поляків, вони створили, і шукали прототип для нашого музею.

Прототип меморіалу Майдану - музей Варшавського повстання 1944 року - найвідвідуваніший музей Варшави

- Знайшли?

- В принципі так. І музей Варшавського повстання у Варшаві, й Європейський центр Солідарності у Гданьську варті, щоб звідти дещо запозичити. Музей Варшавського повстання - про трагічну подію, це повстання 1944 року, коли нацисти відступали і наступали радянські війська. Тоді поляки для того, щоб запобігти встановленню радянського режиму, підняли повстання. Це стало трагедією для поляків, від 100 до 200 тисяч загинуло людей, військових, цивільних і, по суті, майже вся Варшава була знищена, архітектура, будівлі.

Поляки не знали - яким чином, як правильно розповісти цю історію, це по-суті була біла пляма для багатьох поляків. Але була політична воля і мера, і президента країни. По суті, за рік створили унікальний музей, сьогодні - найвідвідуваніший музей Варшави. Вони з цієї трагічної, драматичної історії створили музей, який об'єднав поляків і дав їм шанс кращого розуміння історії.  Вони збагнули свої проблеми, позбулися травми, про яку ніхто не говорив, бо така кількість людей загинула - і сім'ї, й родини. І ніхто не знав - чи це героїзм, чи це все ж таки якийсь злочин, чи це помилка. Це такий, як прототип, дуже близький до нас.

Багато є музеїв у країнах Прибалтики - в Естонії, Латвії, Литві. Музеї - з колишніх тюрем, таборів, які перетворюються на музеї пам'яті боротьби з тоталітаризмом, з радянським більшовизмом. Навіть, якщо ми візьмемо Південно-Африканську Республіку, там є Музей апартеїду. В Сполучених Штатах - це, наприклад, музей-меморіал Голокосту. Це національний музей американських індіанців. Є музей Берлінської стіни.

Так само у нас Майдан. Дуже складно розповідати про «гарячу» історію, досі в суспільстві немає одностайної думки, чи завчасний цей музей, чи ми зможе правильно висвітлити ті події.  Наше бачення - це має бути музей діалогу, музей примирення, порозуміння, переосмислення подій минулого з тим, аби ми об'єдналися.

- Там будуть якісь речі беркутівців?

- Звичайно ж, будуть. Їх дуже мало у нас. Але ми обов'язково представимо іншу сторону. Ми не будемо глоріфікувати події того часу, бо зрозуміло, що багатьом політикам хотілося би бачити цей музей, як музей переможців.

- Їхньої особистої слави?

- Переможців. І це була б велика помилка і по суті хрест на подальшому успіху самого музею.

- Генпрокуратура розслідує справи про злочини на Майдані й, напевно, у них є якісь речові докази. Вони не планують вам нічого передавати?

- Ми зверталися до них, але там є певні терміни і, на жаль, ми отримали негативну відповідь. Ми зверталися до слідчих органів, до прокуратури ще під час Майдану. В серпні, коли розчищали Майдан і група слідчих забирала останні речі, докази речові, ми писали листи, намагалися забрати офіційно. Але на той час розуміння не було, те, що викидалося, ми розбирали буквально зі смітників.

Серед артефактів - каски Героїв Небесної Сотні, пробиті кулями

- А які найбільш цікаві артефакти у майбутньому музеї?

- Артефактів багато цікавих. Є й унікальні. Це кілька касок Героїв Небесної Сотні, пробиті кулями, або це сітілайт, пробитий з Інститутської.

Це серія полотен «Майбутнє України», яка малювалася в лютому біля головної сцени. 10-метрові великі полотнища. Пам'ятаєте, була  ініціатива художника Володимира Сочія? Але малювали люди - всі учасники, всі, хто був біля головної сцени в час подій. Кожне полотно малювало десь 100 людей. Потім у нас є різдвяна шопка, яку привезено художниками зі Львова в грудні на Майдан, і нам вдалося наприкінці січня врятувати її, інакше вона б згоріла в лютому. Серед унікальних експонатів - Ланос автомайданівця, побитий, потрощений «Беркутом», це рогатка або катапульта така дерев'яна. Дрібні предмети, коктейлі Молотова.

- Ще є повні пляшки?

- Є і повні, є коктейлі з лампочок електричних.

- Як це з лампочок? Коктейль, це ж пляшка, рідина та фітиль, а які там лампочки?

- Є електрична лампочка наповнена горючою сумішшю, є лампочка наповнена червоним перцем - теж ефективно. Коли кидали, вона розбивалась і розсіювалась у повітрі, й по-суті, це зупиняло на дуже довго людей - «беркутівців» чи військових... Є шини. Ще не спалені шини, багато різних знаків дорожніх, які були перетворені на щити. Є особисті речі майданівців, які нам вдалося з членами нашої ініціативної групи витягти зі сміття, яке вивозилося з готелю «Україна», де був госпіталь. Скривавлені ноші, багато касок - мальовані, прості. Багато елементів барикад, бруківка.

- А де водомет з Хрещатика. Він у вас?

- Ні. Ми маркували його, позначали, що це експонат Музею Майдану, але він зник. У нас знаходиться скульптура, оця багатотонна з червоного мармуру Роті - французького митця, яка стояла тут біля пам'ятника Києву. Польова кухня є одна у нас.

- Скажіть, як ви добираєте людей у штат?

- У нас із самого початку було сформовано невеличке ядро з людей, котрі працювали над музеєм до його створення. А потім ми оголосили відкритий конкурс вакансій. Он-лайн анкету люди заповнювали, ми проводили співбесіди, і так набираємо людей у відповідності до штатного розпису, який ми маємо на сьогодні. Наприклад, для фондів, фондосховища шукаємо професіоналів, які мають досвід.

Те, що стосується меморіальної частини: у нас працює кілька людей, які є членами родин Героїв Небесної Сотні. Ми вважаємо, що ми маємо моральне право надати їм роботу, бо ніхто краще за них не відчуває потреби і буде займатися проблемами увічнення пам'яті.  Вони, по суті, займалися цими питаннями на громадських, волонтерських засадах. А коли з'явився музей, то ми цілком логічно взяли їх, бо це ГО.

НАЙБІЛЬША ПРОБЛЕМА - ТИМЧАСОВЕ ПРИМІЩЕННЯ

- Коли починали на початку Незалежності переоформляти Державний історичний музей, туди якісь радянські генерали, які присягнули Україні, притягнули купу своїх речей. Тож серед цікавих експонатів там був хіба що піджак Кравчука. Я хотіла запитати, чи є експонати від лідерів Майдану, напевно важливі, чи вони є? Образно кажучи, «запальничка Парасюка», «берці Гаврилюка» чи щось таке... І де межа, щоб цим не зловживати, щоб воно дійсно було цікавим багато років?

- Питання збирання колекції надзвичайно складне. Багато людей готові ділитися експонатами сьогодні. Ми запускали по кілька кампаній. Але питання не лише експонування, залишається проблемою збереження. Тому, наприклад, зараз звертатися і запускати повноцінну таку акцію збирання цінних експонатів структуровано, починаючи від ВІП, героїв і всього іншого, нам надзвичайно складно. Хоча… Отак, не системно, ми маємо шапку Євгена Нищука, яку він нам передав під час відкриття виставки, в ній він простояв усю зиму. У нас є деякі особисті речі Андрія Парубія, є деякі речі Сергія Нігояна, тобто, вони є. Але системно до цього, на жаль, руки ще не дійшли. І звичайно, що музей це буде збирати максимально. Але питання - що буде показуватися і коли? Адже є різні варіанти: можна створити постійну експозицію, можна створювати тимчасові тематичні виставки до тих чи інших подій. Ми йдемо таким шляхом: ми збираємо і перевозимо сюди колекції, які знаходяться під загрозою знищення.

Зараз експонати - в музеї Гончара, у музеї Історії України, а музей Другої світової війни тримає каркас ялинки, тої самої «йолки».

Позитивний крок - політична воля передати під Меморіал вулицю Інститутську, алею Героїв Небесної Сотні

- Остаточна адреса майбутнього музею відома?

- Тут є проблема, бо нам потрібне тимчасове приміщення. Кінцева наша мета - це створення, будівництво нового комплексу. Президент заявив про свою політичну волю передати під Меморіал Інститутську, алею Героїв Небесної Сотні. Ще не вказано конкретне місце, але ця алея зазначена. І це дуже позитивний крок. Оскільки, ми всі - експертне середовище, родини Героїв Небесної Сотні, передусім наполягали, щоб саме на алеї Героїв Небесної Сотні був Меморіал і музей.

Але питання створення музею займає роки. А тимчасовий майданчик уже потрібний для персоналу, для фондосховища, для тимчасових виставок, для комунікацій, для обговорення проектів, для заохочення громадських ініціатив. І цього нічого немає. І без цього створити справжній музей і Меморіал нереально.

Якраз сьогодні був опублікований відкритий лист про встановлення громадського контролю над виконанням, над втіленням політичної заяви у реальне життя.

Лана Самохвалова. Київ.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-