Зараз театральна публіка абсолютно змінилася
- Після робочої поїздки до Німеччини я дійсно не розумію театри, які за державні гроші створюють вистави за п'єсами того ж Рея Куні (англійський драматург ХХ століття, писав другосортні комедії - авт.). Якщо хочеш ставити подібну драматургію, будь ласка, відкривай антрепризу, і став за свої гроші. Так це робить наш київський продюсер Слава Жила. І ніхто не проти. Це його продукт, його гроші, його розуміння театру. Хоча у Слави є і дуже серйозні проекти. Питання в іншому: за державні гроші театр зобов'язаний піднімати соціальні питання. Безумовно, комедія теж потрібна, але й комедії бувають різні. Є комедії Куні, а є комедії Шекспіра або Чехова. І повторюся: зараз публіка абсолютно змінилася. Ще зовсім недавно неможливо було уявити, що така специфичиская комедія, як «Сталкери», зможе зібрати повний зал у Молодому театрі. А зараз це відбувається. І говорить про те, що глядач готовий йти на інтелектуальний продукт.
- Але в тому-то й справа, що там серйозні проблеми подаються у смішній формі, тому глядач отримує задоволення від вистави, і тільки потім замислюється про проблеми, які там підняті.
- Це ви говорите вже про режисерське трактування. Якщо автор хоче, щоб це було на великій сцені і захоплювало глядачів, тоді це вже його проблема зробити так, щоб постановка яскраво прозвучала для глядача.
- А ви можете назвати Київ театральним містом?
- Ні. І ось чому: в радянський час, якщо ти дійсно був хорошим режисером, актором або сценографом, то переїжджав до Москви. А якщо не хотів працювати у Москві, то повинен був творити гірше за тих, хто туди поїхав, навіть якщо твій рівень був вищим за їхній - усіх разом узятих. Так розповідали мені мої старші колеги, і я в це вірю. І ця ситуація призвела до того, що всі ті люди, які залишилися в Україні (так як для столиці СРСР були не дуже хороші), сьогодні керують театральним життям у Києві. Безумовно, не всі, але тенденція є. І це вбило розвиток репертуарного театру. Не знаю, чи був Київ театральним містом у минулому столітті, але на деякі постановки Театру імені Франка черга стояла аж до метро. Зараз такого вже немає.
- І в Театр імені Лесі Українки у часи роботи там Ади Роговцевої теж квитки розкуповувалися за місяць...
- Але все ж таки: давайте не забувати той факт, що раніше не було такої кількості засобів отримання інформації, як сьогодні. У нас зараз є інтернет, кіно і телебачення, яке працює на абсолютно іншому рівні. І все ж останні два сезони в «Золотих воротах» вселяють мені надію, що театральна постановка теж може стати подією, яку будуть обговорювати люди, які ніколи б не прийшли до театру. Я впевнений, що завдання молодих акторів та режисерів - витягнути театр з тієї зони комфорту, в якій він так довго перебував. А потрібно просто забути, що театр - це елітарне мистецтво. Сьогодні він покликаний залучати до свого арсеналу інші види мистецтва (музику, кіно, перформенс - авт.) і людей з інших сфер діяльності. Саме це і сталося з виставою «Сталкери». Глядачі, які першими прийшли на виставу, написали свої відгуки на Фейсбуці, і публіка потім йшла, вже орієнтуючись на "пости" власників думок. Це говорить про те, що ми повинні залучати інші галузі для того, щоб театр розвивався й надалі.