Михайло Якубович, історик, «Острозька академія»

Не варто сприймати іслам, як суто східну екзотику

05.07.2016 10:30

Сьогодні, у святковий день завершення священного для мусульман місяця Рамадан, пропонуємо інтерв'ю з молодим, але відомим в Україні сходознавцем, автором повного перекладу Корану українською мовою, дослідником, що написав книгу "Іслам в Україні", - Михайлом Якубовичем. Кандидат історичних наук, доцент, старший науковий співробітник Національного університету «Острозька академія» поділився з читачами Укрінформу - чим для нього є іслам, як писалася його остання книга "Філософська думка Кримського ханства", і який вплив продовжує справляти Крим на українську ідентичність.

- Михайле Михайловичу, ваша наукова діяльність у сфері вивчення й популяризації ісламу в Україні, ваш спосіб життя - а Фейсбук підтверджує, що ви прийняли іслам і дотримуєтесь його канонів, - все це доводить, що мусульманство не є привілеєм якихось окремих країн і народів. Чому іслам став об'єктом вашої дослідницької діяльності і частиною вашого життя? З чого все почалося?

- Я скажу вам щиро - зазвичай намагаюся уникати тем особистої релігійності, тому що в науці ти передусім - вчений, який послуговується принципом нейтральності (хай навіть вона й недосяжний ідеал). Дійсно, іслам - це світова релігія, і сприймати його стереотипно як виключно щось, пов'язане зі східною екзотикою, не варто. Утім, на початку сам я зацікавився ісламом саме в такому сприйнятті - мій тато прожив тривалий час у Середній Азії, і тоді, у 50-х і 60-х роках він бачив ще рештки «того» Сходу, який не зазнав докорінних змін під впливом сучасності. Уже пізніше це захоплення стало духовним і професійним інтересом.

- Місяць, коли Бог послав перші одкровення Корану, є одним з найулюбленіших у мусульман. Як ви зазвичай відзначаєте переддень Рамадану і що відчуваєте в дні свята?

- Зазвичай - у родинному колі, а ще - пишу в цей час багато листів, вітаючи своїх друзів-мусульман у різних куточках світу. Скажу так: хочеться відчути в якесь зі свят, що нарешті цей Рамадан приніс мир. Мир і Україні, і країнам мусульманського світу, де щодня ллється кров.

- Не вважаєте, що в Україні, нарівні з православними святами, мусульманські також треба зробити неробочими днями?

- Я думаю, що тут робити ще один «вихідний» (а для більшості населення мусульманське свято буде саме просто «вихідним») немає потреби, у нас їх і так забагато, а ось внести зміни до трудового законодавства, згідно з яким роботодавці повинні надавати мусульманам на цей час оплачувані вихідні - це потрібно зробити обов'язково.

- У квітні цього року ми писали про те, що на виставці у Києві, в "Мистецькому Арсеналі", ви презентували свою книгу "Філософська думка Кримського ханства". Ви вже отримали якісь відгуки про цю книгу з Криму? Що про вашу роботу думають кримські вчені, представники Муфтіяту, інші ваші читачі?

- Дякувати Богу, завдяки підтримці моїх друзів книги вже отримали й читачі в Криму. Поки я чув лише схвальні відгуки, хоча свідомий того, що абсолютно все охопити ні в одній, ні в кількох книгах не вийде - тут же сотні рукописів, їх має опрацьовувати не одне покоління вчених. Ось, наприклад, уже після виходу книги мені вдалося отримати з бібліотеки в Священній Мецці копію тлумачення Корану, написаного видатним вченим XVIII століття із Буджаку Мехмедом Аккірмані. Зараз готується стаття по цій праці; будуть, сподіваюсь, і нові знахідки. З представниками колишнього ДУМ Криму, на жаль, після окупації я контактів майже не підтримую, а ось, скажімо, муфтій Духовного управління мусульман України «Умма» Саїд Ісмагілов навіть виступав на презентації.

- Мені здається, що багато хто після прочитання вашої книги був вражений тим, що Кримське ханство, висловлюючись сучасною мовою, експортувало в інші країни якісну освіту і давало світові великих учених. В усякому разі, про це свідчить багатий релігійно-філософський спадок держави кримських татар. Однак це не врятувало її від загибелі. Що, на ваш погляд, може врятувати від падіння великі імперії й крихітні країни? Які були прорахунки й помилки у володарів Кримського ханства?

- Кримське ханство в цьому аспекті дійсно дивує. На фоні того негативного образу, який створили в російській історіографії (і, на жаль, перейняли в українській), тут самі контрасти: вихідців із Криму в XV-XVIII столітті можна сміливо зараховувати до золотої скарбниці як ісламської, так і світової філософії загалом. Особливо таких генів думки, як Ахмад аль-Киримі, який вміло поєднав філософію Авіценни і містицизм ібн Арабі, Ібрагім аль-Киримі - історіософ, своєрідний «кримський Гегель», а ще - Абу ль-Бак аль-Кафауві, автор енциклопедії, подібну якій в Європі тільки через сто років створить Дені Дідро. Але в тому ж XVIII столітті Кримське ханство увійшло в кризовий період; тут зіграло свою роль і послаблення Османської імперії, і підйом Російської. З внутрішніх причин я бачу контраст між уже на той час європейського типу освіченою елітою і ще традиційними в менталітеті широкими верствами населення. Мобілізаційний ресурс кочового ногайського степу уже було вичерпано, тож фактично колишні простори Ханства «по шматках» поглиналися східним сусідом. Для такої ситуації потрібні були надійні союзники, а їх на той час уже не було; зрештою, від самого початку Кримське ханство було в дуже складній геополітичній ситуації, що, до речі, так сильно зближує долі кримських татар і українців - сусідні держави завжди намагалися використати нас як суб'єктів історії. І на жаль, на певному етапі еліти уже не змогли запропонувати альтернативи своїм народам.

- Якщо я не помиляюся, свою книгу "Філософська думка Кримського ханства" ви присвятили "героям Українського степу". Якщо можна, докладніше про це.

- Книга писалася в складних умовах - може, це звучить трохи дивно й контроверсійно, але я відчув, що у мене як науковця (а не лише українського громадянина), просто на очах крадуть предмет дослідження - Крим і загалом східноукраїнський степ, а ці два регіони завжди були тісно пов'язані (Кримське ханство ж виходило далеко за межі півострова!). Я маю військовий білет, але мій час воювати ще не прийшов - я поки на культурному фронті. І не присвятити цієї книги тим, хто боронить одне із «сердець» України, я просто не міг.

- Як впливав, а може, й впливає Крим на українську ідентичність?

- Вплив величезний. Свого часу саме південні степи внесли в Україну той тюркський елемент, з якого й сформувалася «велика Україна» (центральна й східна). Наприклад, найвідоміший український мислитель Григорій Сковорода мав кримськотатарське коріння (його мати мала дівоче прізвище Шангіреєва). Це явище добре описував знаний сходознавець Омелян Пріцак з Гарварду. Зараз ми бачимо, що після втрати Криму в нас нарешті вийшла в топи тема кримських татар, тобто навіть українська ідентичність мислиться дещо ширше, ніж раніше - не як суто кровна річ, а як громадянська. Хтось поставить цю думку під сумнів, але, змагаючись за Крим і Донбас, Україна стає своєрідною багатокультурною імперією (в позитивному значенні слова). Інакше будемо слабкими, а слабких не поважають у світі - їх використовують.

- Ви розповідали, що рукописи філософів, які вийшли з Кримського ханства, зберігаються в бібліотеках багатьох країн - в Америці, Туреччині, арабських країнах. Знайдені вони навіть у Наманганській області Узбекистану. Чи збереглися подібні фоліанти в самій Україні, зокрема в Криму?

- Так, справді, передусім це Туреччина (куди мігрувало чи не найбільше кримських татар), а вже звідти рукописи потрапляли в інші країни. Як Російська імперія, так і СРСР чимало зробили для того, щоб кримські татари втратили своє духовне коріння. Рукописи Зинджирли-медресе, наприклад, вивозилися з Криму; лише після 1991 року дещо було повернуто, та й то лише те, що зберігалося у Львові (в Музеї історії релігій). Я мав нагоду працювати з цими фондами, там є чимало коментарів до тлумачень Корану, а ще - праці з віровчення, права, логіки, суфізму. Дещо можна знайти й у Національній бібліотеці ім. Вернадського. Але склалося так, що у нас представлені не стільки оригінальні праці кримських авторів, скільки інших ісламських учених, які лише переписувалися в Криму. Що, втім, також важливо для вивчення, бо кримськими читачами часто лишалися примітки на полях (так звані «хаваші») та інше.

- Чи були ви в Криму після 2014 року? Як оцінюєте загальну ситуацію на півострові після його анексії, і як, на ваш погляд, можна припинити пресинг по відношенню до мусульман у Криму, що чимдалі посилюється?

- Після окупації я до Криму не їздив. Але контакти з кримчанами підтримую, особливо в мусульманському середовищі. Бачу, що багато хто вже пасивно сприймає дійсність, люди просто звикають до нової реальності. Цей пресинг, якого зазнають мусульмани Криму, загалом типовий для всієї Росії - там підтримуються тільки «офіційні» муфтіяти, а незгідних таврують як «екстремістів». При цьому, на жаль, чимало й міжнародних мусульманських організацій, і лідерів ісламського світу закривають очі на ці речі, а деякі навіть розповідають, як багато зробила РФ для ісламу (на фоні подій у Сирії це взагалі цинізм). Утім це вже проблеми свободи думки й підходів до життя в самому ісламському світі, тут нічого не вдієш. Але говорити треба - і тиснути. За підтримки тих же країн Заходу, а ще й власними силами - я б створив, на місці української влади, науковий інститут для вивчення проблем Криму, зокрема й кримських татар, але не такий, щоб «розпиляти бюджет», а щоб видавав серйозну аналітичну інформацію для нашої влади й західних партнерів. Поки у нас цим займається лише Меджліс, ну і ще декілька громадських активістів, інституцій та медіа. Але цього замало, потрібні більш гучні й аргументовані заяви.

Гульнара Курталієва. Київ.

Фото: Юрій Ільєнко, Укрінформ.