Марися Нікітюк, письменниця, володарка призу Каннського фестивалю «За кращий сценарій»
Перефарбувати російський танк у рожевий колір – це теж декомунізація
26.05.2016 09:00 2684
  •  
  •  
  •  

Під час роботи Каннского фестивалю українські ЗМІ збурила новина, що на Лазуровому березі таки знайшовся український герой: письменниця Марися Нікітюк стала переможцем 10 сесії ScripTeast Award за сценарій «Коли падають дерева». Її твір визнали найкращим з поміж 11 претендентів з 8 європейських країн.

Марисі Нікітюк лише 28 років, втім вона встигла зробити немало. Заснувала театральний портал Teatr.com.ua, стала однією зі співорганізаторів «Тижня театральної п'єси», написала книгу «Безодня», створила кіносценарії «Листопад», «Алкоголічка», «Сказ», «Свині», за своїми сценаріями зняла короткометражні фільми «В деревах» і «Мандрагора». До друку готується її «Книга баванок, або Історії чарівного Тойто» для дітей. А ще Марися працювала як журналіст, публіцист, театральний критик, є автором серії новел, що виходили в літературному альманасі «Святий Володимир». Написала п'єси «Дачі», «Ведмеді для Маші» та «Дівчачі радості». «Ведмеді для Маші» отримали перше місце львівського драматургічного конкурсу Драма.ua. Марися також автор оповідань «Здохни. Історія кохання», «Кавасакі Ніндзя», «Бібліотеки ненаписаних книжок», «Міф», «Суки».

Тож я дуже здивувалася, коли на нашу зустріч прийшла тендітна юна блондинка в рожевому одязі та з рожевим телефоном у руках. Однак наша розмова виявилася зовсім не дівочою. Бо за ніжним образом сховався доволі жорсткий митець. 

- Марися,  по українських виданнях прокотилася новина, що ви отримали приз за найкращий сценарій у Каннах. Але ж до самого фестивалю він стосунку не має. Розкажіть будь-ласка, що то за приз, і хто його вручає?

- Загалом інформація була достовірною в ЗМІ - мені вручили премію за найкращий сценарій зі Східної та Центральної Європи імені Кшиштофа Кешльовського по завешенню програми ScripTeast в Каннах під час фестивалю. ScripTeast - це навчальна програма по підготовці сценаріїв до зйомок та, одночасно, програма, що займається промоцією талантів зі Східної Європи в світі Західно-Європейського кінобізнесу. Тому вона і проходить спершу в Польщі, потім під час Берлінале та має свою завершальну стадію під час Каннського кінофестивалю, де і вручають премію. ScripTeast заснована 10 років тому польським продюсером Даріушом Яблонським. Програма ділиться на три сесії, які проходять з жовтня до травня. Спочатку учасники проводять під Варшавою 10 днів, де на них чекає серйозна робота з авторитетними фахівцями над текстами, потім відбувається онлайн-спілкування, поки учасники вносять правки в сценарії. Потім сесія на Берлінале і завершальний тиждень в Каннах. Тут зазвичай багато зустрічей, лекцій і внесення фінальних правок. Дуже важливо у цей час спілкуватися на кіноринку з продюсерами, дистриб'юторами, агентами з продажів і т.д. Влітку буде відкрито черговий набір на цю програму, дуже рекомендую туди подавати свої повнометражні сценарії.

- Які країни беруть участь в ScripTeast?

- Східної і Центральної Європи. Цього року була Німеччина, Польща, Румунія, Литва, Болгарія, Чехія, Грузія та Україна. Україна та Грузія доєдналися до участі цього року вперше. Всього було розглянуто 11 проектів. Завдяки попереднім програмам вже було створено 8 фільмів і 12 нині запущено у виробництво. Тобто це дуже серйозна програма. Від кожної країни надсилаються сценарії, потім із них відбираються один, максимум два від кожної країни. Бо програма гарантує промоцію цих сценаріїв і є відбірковою платформою для них. З авторами потім займаються 10-12 професіоналів: продюсерів, агентів, дистриб'юторів, сценаристів.

У моїй групі був оскароносний сценарист Марк Пеплоу, який писав для фільмів Бертолуччі на Антоніоні ("Останній імператор" та "Професія: Репортер"). Він прочитав мій сценарій, дав свої рекомендації. Взагалі, на перших етапах роботи мусиш вислухати масу пропозицій та зауважень щодо твого сценарію. А вже перед Каннами вважається, що робота доведена до своєї найкращої кондиції. Після цього всі сценарії висилають експертам, які обирають найкращий за критерієм: який сценарій ви хотіли б побачити в кіно найпершим? Тому між учасниками ScripTeast Award не існує якоїсь жорсткої конкуренції. Наприклад, я долучуся до роботи над сценарієм одного з цьогорічних учасників, і можливо, разом будемо знімати ще й їхній фільм.

- На що збираєтеся витратити грошову частину премії?

- Це невелика сума - всього 10 тисяч євро. І ми поки не знаємо, на що вона має піти, бо кошти дають не просто на картину, а на якусь конкретну частину її створення - на постпродакшн, коліркорекцію чи інше. Зрозуміло, що на фільм потрібно в рази більше грошей. Але я дуже хотіла сам приз - оцю статуетку у вигляді вітрильника, бо трохи фетишистка (сміється). 

- Про що розповідається у вашому сценарії «Коли падають дерева»?

- Події відбуваються у наш час. Це історія трьох поколінь жінок, які повторюють ту саму помилку, бо повністю залежать від суспільної думки. Тому живуть не своїм, а чужим життям. Одна з героїнь - дівчинка підліткового віку, намагається вирватися з цього кола. Але їй це не вдається, бо всі герої недостатньо сильні та сміливі. Взагалі, вся історія показана очима дівчинки, якій 5-6 років. Вона прагне йти за своїми мріями та не здаватися.

- Марися, ви вже не вперше дивитися на світ очами дитини. Те саме було в сценарії «Алкоголічка». Мали важке дитинство?

- Ні, моє дитинство було прекрасне. Але в основу сценарію «Коли падають дерева» дійсно покладені мої дитячі відчуття та  спогади про той час. Героїня фільму безкомпромісно світла. Вона стоїть на варті того, що є добрим, а що ні.

- Коли почнуться зйомки фільму?

- В серпні цього року. А прем'єра запланована на 2017 рік.

- Батьки читають ваші сценарії?

- Сценарії ні, а фільми дивляться. Деякі їм подобаються більше, деякі менше. Місяць тому у мене вийшла книга прози «Безодня». Вона важка, подекуди навіть жорстока. Але батьки читають книгу - я це бачу по тому, як закладка переміщується по товщині сторінок. 

- Дивно, що ви зовні така ніжна, акварельна, любите рожевий колір, а ваша проза жорстка, навіть з нецензурною лексикою, як у фільмі «Листопад». Звідки це?

- З першого дня навчання на сценариста вам скажуть, що ви маєте бути жорстокими до ваших героїв, бо в основі драматургії лежить конфлікт. До того ж, ми ж живемо не у пасторальному утопічному світі. Виїдьте за межі Києва, побудьте в  якомусь райцентрі, і  ви все це побачите на власні очі. Та навіть поживіть на Троєщині чи Теремках. Складні ситуації і перипетії є усюди. Ми живемо в країні, де триває війна. До Революції Гідності людське життя взагалі мало вартувало. Люди гинуть і будуть гинути.

- Втім, так як тепер, суспільство ще не цінувало кожне людське життя: не вшановувало героїв, не збирало кошти на лікування...

Було відчуття, що нашу територію спеціально занедбують, щоб тут нічого гідного не проростало

- ...так, але до Революції Гідності у мене було дуже пригнічене відчуття, що чим ти гірше, тим краще ти влаштований. Не цінувалася творчість, якість, нищився бізнес. Було відчуття, що нашу територію спеціально занедбують, щоб тут нічого гідного не проростало. Я це знаю і на прикладі моїх батьків. Вони мали виробництво по зварювальним технологіям. Це важка галузь, але саме такі речі працюють на імідж країни. Але завод, де працював мій батько, було перетворено на офіси, щоб здавати їх в оренду. А тепер ситуація трошки покращилася, чимало моїх друзів-митців актуалізувалися, набули суспільної ваги. І можуть розраховувати не лише на закордонні програми та гранти, але і на внутрішню підтримку та любов.

- А що би ви, як молодий кінодіяч, хотіли би змінити в законодавстві щодо кіногалузі? Що вам заважає працювати?

Хочеться справедливих, по-європейськи заточених законів щодо кіновиробництва

- Хочеться зміни системи на законодавчому рівні. Наприклад, якщо ви підписуєте договір після перемоги на пітчінгах Держкіно, то він виявляється доволі несправедливим щодо авторських прав. Мова про роялті. Зрозуміло, що велику частину прибутку забирає продюсер чи кінокомпанія, але й автор має отримувати процент з прокату впродовж усього життя його твору (якщо твір має вдалий прокат і приносить кошти). А у нас роялті виплачують один раз. Тож хочеться справедливих, по-європейськи заточених законів щодо виробництва.

- А де ви берете кошти на свої фільми, адже вже зняли два фільми як режисер?

- Фільм «В деревах» був створений за кошти приватної кінокомпанії «Директорія кіно». А на другий фільм «Мандрагора» 60 тисяч грн дали наш оператор Сергій Лисенко і продюсер Ігор Савиченко. Сергій хотів вступити в кіношколу Лодзя, тому йому потрібна була якісна серйозна робота, щоб пройти відбір. І от Сергій вже другий рік навчається в Лодзі, і ми з «Мандрагорою» побували на кінофестивалях, тобто, свою мету картину досягла...

Зараз я зняла короткометражку «Сказ» разом з оператором Денисом Лущиком. Це були власні кошти продюсера Юрія Мінзянова - він зацікавився співпрацею зі мною і ще кількома молодими режисерами. А від Держкіно на дебютну картину я не маю права отримати кошти на фільм, бо претендент мусить мати завершену режисерську освіту і ще не зняти дебютного фільму. За всіма цими параметрами я не підходжу.

- Наскільки ви як митець залежите від смаків споживача? Думаєте про те, як продати сценарій?

Світ повен життя, яке ти, пропускаючи крізь себе, мов крізь лінзу, заломлюєш і переплавляєш в історії для фільмів

- Я створюю сценарії під впливом власних переживань, новин, історій, що відбуваються зі мною та з оточуючими. Давно живу в режимі спостереження і слухання. Відомий драматург Максим Курочкін наголошував: «Драматург - це вухо». А сценарист і режисер - це і вухо, і око. Світ повен життя, яке ти, пропускаючи крізь себе, мов крізь лінзу, заломлюєш і переплавляєш в історії для фільмів. У письменника має бути добре налаштований внутрішній локатор. Тому все почуте і побачене я перетравлюю в драматургію. А вже на стадії завершення можу подумати: кому це цікаво? Та оскільки сама знімаю кіно, то пишу те, що хвилює в першу чергу мене, і що я хочу знімати. Практика показує, що це на 70 відсотків цікаво й іншим режисерам. У мене сценарії не залежуються. Часом доводиться навіть притримувати щось для себе.

- А чи на часі тепер знімати художні фільми про АТО та війну на Сході?

- Думаю, ці теми мають відстоятися. Події Майдану спричинили потужний сплеск якісної документалістики. Кампанія «Вавілон 13», режисери Володимир Тихий, Юлія Гонтарук та ціла низка прекрасних режисерів почали реалізовуватися в документальному кіно. Їхні фільми справляють дуже сильне враження. Але художнє переосмислення потребує часу. До того ж, на фестивалях вже пройшла хвиля цікавості до нашого воєнного кіно. Тепер прагнуть насамперед змістовного й цікавого продукту.

Щоб написати сильну історію, потрібно добре розбиратися в темі. А ми на даний момент не дуже розуміємо, що ж на Сході відбувається. Можна вийти на емоціях, інтимних історіях, які відбуваються на тлі війни. Втім, потрібно це робити дуже делікатно, щоб уникнути шаблонів, кон'юнктури, однозначності. І втілити такі сценарії можуть лише добре обізнані автори. Наприклад, письменник Артем Чех рік провів в АТО. Гадаю, такі автори як він, зможуть передати усю правду війни, бо прожили все особисто. Так само як колись Ремарк, Хемінгуей, Селін. Але митцям потрібен час, щоб все вклалося у свідомості.

 Нам потрібна сепарація. Це як дітям із хати батьків виїхати

- Окрім АТО ми ще воюємо з привидами минулого. Як ви ставитеся до стрімкої декомунізації, яка запроваджена в Україні?

- Нам потрібна сепарація. Це як дітям із хати батьків виїхати. В нашому конкретному випадку, з хати прийомних батьків. А потім все це можна буде переосмислити і структурувати. Можливо, щось й повернути.

- Втім, Арку дружби народів назад не поставиш...

Потрібно з себе витравити не лише зовнішні прояви Совка, а й внутрішні. А це набагато складніше завдання

- Знаєте, декомунізація може мати різний вигляд. Один чеський скульптор перефарбував російський танк у рожевий колір. Це теж прояв декомунізації. Але я би не витрачала на все це стільки зусиль та емоцій. Бо люди просто жахливо через це сваряться. Потрібно просто відпустити ситуацію, а через 10 років ми вже й пам'ятати не будемо, що там помінялося. Та якщо є конкретний відсил до Радянського Союзу, то це має бути знищено. Але потрібно з себе витравити не лише зовнішні прояви Совка, а й внутрішні. А це набагато складніше завдання. І поки більше робиться акцент на косметичних змінах.

Ліліана Фесенко. Київ.

Фото: Данііл Шамкін, Укрінформ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-