Юрко Іздрик, письменник
Україну на Євробаченні мав представляти SunSay
27.05.2016 09:00 2902
  •  
  •  
  •  

Письменники Юрій Іздрик та Ірина Цілик продовжують серію своїх літературних мандрівок українськими містами. Житомирська презентація стала дванадцятою у їхньому спільному турне. Власне, після неї й відбулася наша розмова з Іздриком. Спілкувалися ми вже пізнього вечора, коли вже все було сказано, підписано й сфотографовано. Для нашого інтерв'ю Юрко викроїв буквально 15 хвилин. Упродовж цього часу нас із ним по черзі смикали за рукава занепокоєні організатори: "Мусимо встигнути на останню маршрутку до Києва..." Тим не менш, бесіда вийшла доволі насиченою. Для Укрінформу Іздрик встиг розповісти і про "SUMMA", і про "Четвер", і навіть поділився своїми думками про Євробачення-2016.

- "SUMMA" - це не просто книга, а доволі масштабний мультимедійний проект, створений у форматі лонгріда. Його співавтор - журналістка і арт-критик Євгенія Нестерович. Юрію, як ви наважилися на цей проект і, зокрема, як змогли впустити до власного творчого світу іншу людину? Тим паче, на такий тривалий час - цілих три тижні.

- Я собі це пояснюю у такий, дещо іронічний, спосіб, що згідно з народною мудрістю, кожен чоловік повинен посадити дерево, побудувати дім, народити сина. І біологічна програма чоловіча на цьому ніби й завершується. Якщо чоловікові вдається цей етап пережити, і він ще залишається, так би мовити, продуктивним у якомусь сенсі (сміється), то з'являється бажання народити книжку. Якщо він пережив і цей етап, написавши книжку (а то й не одну!), то в нього з'являється бажання проповідувати.

От я досяг, очевидно, такого віку (Юрію Іздрику - 53 роки, - авт.), коли хочеться проповідувати. Точніше, не хочеться, а є така потреба: ділитися своїми знаннями про світ, якось своє світобачення продемонструвати. Але зрозуміло, що це можна робити тільки іронічно, бо хто я такий, щоби писати Суму? Суму теології написав Тома Аквінський, суму технології - Станіслав Лем. І багато інших сум у проміжку між двома оцими ще було написано.

І, власне кажучи, коли є якийсь досвід, який хочеш передати, то завше важливо - кому. Особливо, якщо цей досвід індивідуальний, і він не претендує на якусь там вселенську мудрість.

Після двох інтерв'ю, які Женя зі мною зробила (загалом при підготовці "SUMMA" було записано 48 годин інтерв'ю, - авт.) я відчув, що це своя людина, що її запитання не лише, так би мовити, сенсовані й до речі, а вони якимось чином провокують додумувати раніше недодумане, взаєморезонують. От коли ти бачиш, що людина розуміє, про що ти говориш, ба більше, це якось відгукується у її особистих інтересах, переживаннях, то починаєш говорити красивіше, вишуканіше і лаконічніше, а крім того, коли поруч із тобою ще й красива жінка, то ти ще й хочеш виглядати розумнішим, аніж є насправді... Тобто склався такий собі перфектний дует для такого проекту розмовного. І мені, здається, нам вдалося. Побачимо, як ця книга буде читатися, які будуть на неї відгуки-реакції. Але, у будь-якому разі, для нас це не лише літературно-книжковий проект, а такий екзистенційний проект. Ми три тижні жили в одній резиденції, поки працювали над цією книжкою. Взагалі, ми мешкаємо в різних містах: я - в Калуші, Женя - у Львові. Зустрічалися дуже рідко, щоб попрацювати над розшифровкою. І ми помітили, що скільки не зустрічаємося, ми продовжуємо далі цю розмову, тобто вона не закінчується! (сміється). Ми настільки зблизилися - і це теж важливий результат такої співпраці.

Чи страшно пускати іншу людину? Страшно, так. Очевидно, я ніколи би й не пустив, якби не відчував інтуїтивно, що це не тільки безпечно, а й конструктивно і правильно.

- А чи траплялися під час цього процесу моменти протиріч між вами з Євгенією?

- Знаєте, на диво, але ні. Я більше переживав з іншого приводу. Я довгі роки живу сам, тому думав, чи не буде якоюсь напряжною для мене постійна присутність чужої людини, причому на невеликому просторі. Суто побутові такі, що називається, тьорки, якщо не конфлікти.

Але і в цьому сенсі наш дует виявився абсолютно перфектним. Ми якось інтуїтивно відразу поділили життєвий простір так, що в тій невеличкій квартирі зустрічалися тільки тоді, коли треба було, і якось не перетиналися тоді, коли не хотіли бачити одне одного. Так що це - безконфліктний проект.

- А як ви взагалі знайшли одне одного для цього проекту?

- Цей проект ініціював президент Міжнародної літературної корпорації "MERIDIAN CZERNOWITZ" Святослав Померанцев. Він довгий час пропонував мені видати прозову книжку, якщо така з'явиться в мене. Але я віддавна не пишу прози і не планував собі нічого, то... А в цей час, власне, відбулося наше знайомство з Женею, і після другого інтерв'ю я подумав: "О! А може, поєднати пропозицію Померанцева і вміння Женине слухати і ставити запитання..." І так воно якось вийшло.

- Зробімо таку собі ретроспективу: торік, у жовтні, презентуючи в Житомирі книгу "Календар любові", ви озвучили думку видати її у форматі відривного календаря. Що зараз із втіленням цього задуму?

- Ще не втілився. Бачте, "Видавництво Старого Лева" - це все-таки дитяче видавництво. Дорослі книжки - це для них щось на кшталт хобі, додаткового інтересу. Але ідею гаряче підтримував директор видавництва Микола Шейко. Тому цілком імовірно, що це ще буде, хоча знову ж, усе залежить від видавництва, його потреб і від кон'юнктури, зрештою.

- Отже, кон'юнктура. Як вам удається, успішно пливучи за течією літпроцесу, таки не ставати "кон'юнктурником"?

Ніколи не міг передбачити, якою буде реакція публіки на той чи інший текст - ні з прозою, ні з віршами

- Я, власне, не знаю, що відповісти на запитання: "Як не стати кон'юнктурним?" Бо я не дуже добре орієнтуюся у кон'юнктурі теперішнього нашого літературного процесу - я за ним давно не слідкую. Але що стосується самого поняття "кон'юнктура", то я ніколи не міг передбачити, якою буде реакція публіки на той чи інший текст - ні з прозою, ні з віршами. І коли тобі здається, що ти написав такий геть уже попсовий віршик, який мав би зібрати своїх 300-400 лайків у Фейсбуці, - а ні, він там щось 30-40 набирає і все. Тобто я якісь такі статистичні дослідження собі роблю, щоб зрозуміти, що є кон'юнктурою, і не можу - я закономірності не вловлюю.

- Вважаєте, Facebook є потужним способом просування себе, своєї творчості у маси?

Перевів заняття літературою у розряд суто приватної справи

- Що мені себе просувати, тобто куди? Я перевів заняття літературою у розряд суто приватної справи. І для мене весь процес, себто написання, опублікування, отримання реакції, він весь фокусується, власне, у Фейсбуці: написав віршик, опублікував, одразу отримав фідбек і все. Решта - то вже інтереси, бізнес і, так би мовити, інтенції видавництва.

- У контексті випуску друкованих видань і публікації у них, не можу не запитати про журнал "Четвер", який ви припинили випускати у 2008 році на 30-му номері. Чи можливе сьогодні відродження цього літературного часопису?

- Ні. Ще тоді, коли ми завершували цей проект, точніше - я виходив з нього, була ідея спробувати зберегти, принаймні, бренд і запропонувати всім, хто має ідеї, які можна зреалізувати от у такому журнальному чи параквазіжурнальному проекті (ми навіть готові бути фінансувати його), то власне, останній 30-й номер і став таким собі авторським проектом Володимира Вакуленка, який зробив проект "Готика". А більше якихось пропозицій і не було. Якби з'явилися молоді ініціативні люди, які б хотіли цей бренд підняти... Хоча бренд уже мертвий - його мало хто з молодих пам'ятає. Але сам я цим займатися більше не буду. 20 років для редагування журналу - це дуже багато.

- "Четвер" був тим майданчиком, де публікувалися, передусім, молоді автори. А як зараз - чи є можливість у молодих письменників хоч десь дебютувати? Чи є таке видання?

- Ну, я не знаю взагалі ніяких українських літературних журналів, які ще так виходять паперово, регулярно і періодично. Мені здається, що зараз існує маса можливостей публікації, власне, в Інтернеті. Можливість зверстати свою книжку і вивісити її в Інтернеті. Свого часу я зробив, зверстав-змакетував, таку книжку для своєї музи - з її фотками, зі своїми віршами - вона висить собі в Інтернеті. Але я зробив її ще в одному примірнику, тобто це було видрукувано. Я їй його подарував. Це я до того веду, що опублікувати свої твори, а навіть видати їх у паперовому варіанті, хай обмеженим накладом, - це недорого. І це все дуже просто робиться. Я не бачу якоїсь проблеми взагалі. А нема журналів, то нема. Заводь собі сторінку, пиши у Фейсбуці.

- У 90-х ви робили перерву в письменництві, протягом чотирьох років займаючись малярством. Загалом, у вас доволі органічно поєднується три іпостасі - письменник, художник і музикант. Яка з них усе ж ближча вам?

- Із художніми практиками я вже якось давно покінчив. Ці свої скромні таланти реалізував у галузі книжкового дизайну. Зараз мене все ж таки найсильніше "пре" музика. Це і DrumТИатр, і концертні виступи. Вони дають той енергетичний заряд, який найбільше мені пасує. Виступати з читанням віршів я не дуже якось люблю. Хоча це теж більш-менш приємно. Але концерти - то дуже круто. Тому музика в мене зараз на першому місці.

- Як у музиканта поцікавлюсь, як ви оцінюєте виступ Джамали на цьогорічному Євробаченні? Бо дехто приписує її пісні політичні підтексти, забуваючи про музику.

- Я не мав можливості дивитися Євробачення, бо був у турі. Але я взагалі не дивлюся телебачення, тим паче Євробачення. Єдине, що я можу сказати і цим, може, викличу гнів у багатьох, я був прихильником того, щоб Україну представляв SunSay (Сансей), а не Джамала. От мені здавалося, що це крутіше. Але з іншого боку, рівень самого Євробачення настільки невисокий, що і Джамала, і Сансей - значно крутіші виконавці, ніж потрібно для цього конкурсу.

З Євробачення дуже давно, ще в часи мого дитинства, вийшла одна нормальна група - ABBA. Більше не пам'ятаю в історії цього конкурсу нічого, що було би співрозмірне з цим.

- А як щодо того, що Сансей активно гастролює в Росії, зокрема у Москві...

- Слухайте, мене це абсолютно не гребе! І те, що він говорить, мене не гребе! Я слухаю його як музиканта. А те, що він говорить... Ізвінітє, я послухаю розумніших людей, які говорять. А він - співає. І він співає так, як не співає тут ніхто. Єдина людина, яка співає в соул кириличний текст (нехай там російський) і робить це настільки перфектно - це Сансей. Я не думав, що це можна робити так. Джамала прекрасна по-своєму, безумовно. Але мені, моїм музичним смакам більше відповідає те, що роблять "Пятница" і Сансей.

- Узагалі, постмайданний період, війна, чи мають вони позитивний вплив на творчість, зокрема на літературну, як вважаєте?

- Це не може не впливати на письменників - це впливає на всіх. А от позитивно чи негативно - як тут можна оцінити? З одного боку, якщо це сподвигне когось на написання, скажімо, доброго роману про війну такого рангу, як "На західному фронті без змін" Ремарка, то так... Але ж це не значить, що для цієї людини пережитий досвід - то добре.

Майдан переживав разом із усіма, бо це було щось неймовірне - неочікуване і дуже обнадійливе

- А якщо говорити про вас, Юрію?

- Майдан я переживав разом із усіма, бо це було щось неймовірне - неочікуване і дуже обнадійливе. Але після того, як почалася війна, це була остання, так би мовити, крапля, після я сказав: "Все! Соціум хай займається своїми речами - мене це не гребе!" Я не пускаю війну на поріг своєї хати. Якщо ворог прийде на мій поріг, отам я буду готовий вбивати. Інакше я вбивати не готовий. Вмерти? Умерти - це не проблема взагалі. А от вбивати - ні. Тому якщо війна з'являється в моїх віршах, то лише на рівні лексики, образів. А так, я від цього відгороджуюсь - не хочу з цим жити.

Олександр Трохимчук, Житомир.

Фото: Анна Максимова, Укрінформ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-