- Є легенди, що стосуються різних замків Закарпаття, які зафіксовані фольклористами у ХХ ст. Я відштовхувався від цих історій. Деякі - просто абзац тексту, якісь займають у працях дослідників півсторінки. Ті з легенд, які мені здалися цікавими, я розписав - увів героїв, розвив сюжет. Я це зробив, щоб ми могли сказати: маємо своє Середньовіччя. Ось воно - живе, кохає, мстить, страждає… Це дуже цікаво для України ще й тим, що ми маємо давньоруську спадщину, козацьку, а от лицарської нема - усі ці замки-лицарі-поєдинки-прекрасні дами - оцього нашій культурі направду бракує. Закарпаття, яке входило до складу Австро-Угорської, європейської, імперії, має цей пласт історії, тому його варто відроджувати. Тим більше тому, що до цього є посилений інтерес зараз - усі ці реконструкції, фестивалі середньовічної культури.

- Це були жорстокі й важкі часи, коли люди помирали молодими, коли постійно йшли війни, коли смерть була звичайним явищем, коли ти вставав і не знав, чи ляжеш спати. Усі ці історії мають в основі якусь драму, трагедію, містику. Це не веселе й не розважальне чтиво, власне, вони стали легендами, тому що вражали сучасників настільки, що ці оповідки й передавалися з вуст в уста. Вони мають свій настрій. Деякі, можливо, надто криваві.

Кожна з цих легенд робить замки відомішими. Вже зараз усім туристам розповідають про Білу панну, про князя Корятовича та колодязь, тому кожна така книга стає поштовхом для того, аби люди більше знали свою історію. Так заповнюється ніша. Це та ж історія, що й з Іваном Силою. Пройде ще десять років - усі будуть про нього знати. А ще десять років тому про нього знали одиниці. Я коли приніс рукопис до видавництва, мені довго доводилося пояснювати, хто такий Іван Сила. Це якраз завдання письменника - піднімати те, що цікаво, і творити нові міфи.

- Прекрасно, що у нас замків так багато, погано, що більшість - руїни, а які ще стоять, продовжують руйнуватися, як от Невицький замок. Але ж забери від нас замки - і ми не маємо Середньовіччя. Це єдине, що дійшло з тих часів. Тому нам треба плекати цю культуру, бо вона підтверджує наше європейське коріння. Я радий, що цим займаються, зокрема в замку Сент-Міклош, де із занедбаної радянської автобази та казарми за кілька років постав культурний центр. Вони, до речі, єдині, хто плекають свою легенду - до неї написана музика, час від часу тут грають міні-виставу "Жінка, яка уміла кохати" про Ілону Зріні. Так само Невицькому замку пощастило з Олександром Дзембасом - дослідником, археологом, який теж відроджує цю пам'ятку. Потрохи стають на ноги Мукачівський та Ужгородський, чиститься замок Канків у Виноградові, тривають розкопки в Королеві.

Маю надію, що після виходу книги цей процес популяризації закарпатських замків піде активніше. Це, власне, готові сценарії до фільмів. Кожна історія може стати добротним ігровим кіно. Прекрасна ідея - зробити аудіо-книгу за цими легендами, знаю, що в Мукачевому є фірма, яка робить такі записи. Серед туристів це мало би попит. До речі, київське видавництво готує на основі цих легенд путівник. Є таке сучасне захоплення - бібліотуризм. Коли прочитавши про об'єкт, люди їдуть його досліджувати. Ми хочемо зробити такий проект за легендами закарпатських замків. Зараз шукають художника для цього, і як тільки видання буде готове, можна буде вирушати в подорож і шукати привидів у Закарпатських замках.

Тетяна Когутич, Ужгород.

Фото: zaholovok.com.ua, mediacenter.uzhnu.edu.ua