Треба було сісти і продумати, як про Майдан розповісти пересічному американцеві, який ніколи особливо не вникав у ці питання: чому людей б'ють, а вони ще більше виходять на вулиці
Після всієї цієї роботи я змонтував першу версію і показав її в Америці. Тоді ми зрозуміли, що вона сприймається українським глядачем, але для людей на Заході, які не знають особливостей розпаду СРСР, погано орієнтуються в географії нових кордонів, не знають прізвищ основних політиків, ці та інші елементи потрібно роз'яснювати. Мені треба було сісти і продумати, як це розповісти пересічному американцеві, який ніколи особливо не заглиблювався у ці питання і максимум чув пару слів про Путіна. Треба було пояснити, чому людей б'ють, а вони ще більше виходять на вулиці.
Я залучив до цього процесу ще більшу кількість людей в Голлівуді, в тому числі оскароносну команду, ми працювали з друзями з Англії. Монтаж тривав 3-4 місяці, і так поступово почав складатися фільм, більш доступний для європейського і американського, світового глядача.
А далі я приїхав назад в Україну, де знімальні матеріали різних якісних форматів були зведені в один великий кінематографічний продукт високої якості з дивним звуком, який створював враження присутності на Майдані. В Україні є дуже великі професіонали своєї справи, роботою яких захоплювалися навіть американські фахівці.
Після всіх цих зусиль я показав готову картину в Америці, й у фільму почалося життя. Вперше він був показаний на Венеціанському кінофестивалі, і зараз його історія продовжується.
ТВОРИТИ БЕЗ ЦЕНЗУРИ - ВЕЛИКА ЦІННІСТЬ
- Євгене, різні довідкові ресурси в інтернеті називають вас ізраїльським, американським і навіть російським кінорежисером. Ви народилися в Казані, деякий час жили в Ізраїлі, зараз живете і працюєте у США, стільки часу віддали роботі на Майдані, отримали орден Святого Володимира Великого, і тепер представляєте Україну на світовому рівні кінематографа. Ким ви себе позиціонуєте?
- Звичайно, я американський режисер і вже 16 років живу в США. Моя історія дуже проста - я народився в 1972 році в Росії. Вже там я відчував прагнення до кіно і театру. На початку 1991-го у 18-річному віці, поїхав в Ізраїль, де відчув і театр, і кіно по-новому. Я там працював з відомим режисером і продюсером Голлівуду Менахемом Голані. Багато хто знає його за фільмом "Bloodsport" ("Кривавий спорт"), за картинами з Чаком Норрісом, він відкрив Жан-Клод Ван Дамма, Шерон Стоун. Після роботи з ним у мене відкрилася пряма дорога до Голлівуду, хоча при цьому я отримав держпремію Ізраїлю за один кінопроект в Індії. Так почалася моя дорога тут, в Америці. Офіційно я переїхав сюди і почав працювати в 1999-му.
Я пишаюся тим, що я американський фільммейкер, і мені з великою командою пощастило зняти грандіозну картину про Україну, яка залишиться як пам'ятник історії для майбутнього покоління. Але ж не скрізь таке можливо: взяти, наприклад, ситуацію з Олегом Сенцовим, яка як бритвою по серцю. У мене тут є можливість творити і говорити так, як я хочу, і знімати те, що я хочу, мене ніхто не регулює жодною цензурою, у мене є моє право на самовираження. Мені шкода, що Олег, який спробував знімати незаконну анексію Криму в той момент, був заарештований, вивезений в Росію і постраждав за цю свободу слова. Мені прикро, що в наш час люди продовжують потерпати за своє право на самовираження.